Односельці зустрічали героя живим коридором, який простягнувся на всьому шляху від початку села до рідної домівки Олександра. Садочок на своїй вулиці він саджав останніми роками. Звідси його проводжають в останню путь, пише Суспільне Суми.
“Ми проходимо мимо, так йдемо до магазину, дивимося на всю цю красу - оцей садок залишиться як пам'ять про нього. Мій чоловік теж на службі, і взагалі, тут в нас хлопців взагалі не залишилося. Всіх забрали на нашій вулиці. Та в нас в Токарях хлопців не залишилося, всі на службі”, - говорить сусідка Олександра Наталія.
У Олександра залишилися його батьки, дружина і донька. Попрощатися прийшли друзі, знайомі, однокласники.
“Це чоловік з великої літери. Батькам низький уклін за такого сина. Він був дійсно добрим, щирим. До дівчат завжди був такий ввічливий. Ми вже знаємо одне одного 30 років. Коли я дізналася, що він пішов на війну, ми з ним переписувалися, і він казав: “Хто, як не ми?”, - згадує однокласниця Ольга.
“Він з перших днів пішов на війну. Казав, що до кінця буде воювати”, - говорить однокласник Сергій.
“Він не ждавши повістки,
після повномасштабного вторгнення до нас сюди, як вони (армійці РФ - авт.) по Токарям проїхали колоною, потім вони вийшли з Токарів - і всі ми пішли в добровольчі формування, хто куди. Він буквально неділі три назад біля мене зупинився, побалакали ми, він каже: “Все буде добре, Юра! Все буде Україна! Перемога буде за нами!”. І потім прийшла сумна звістка”, - згадує однокласник Юрій.
Подруга сім’ї Олександра розповіла, що в нього було багато друзів, бо він був дуже доброзичливою і світлою людиною.
“Коли привозив побратима ховати, він сам був контужений, лежав у лікарні, ми його провідували. І хоча як у хлопця на душі не тяжко було, він нас стрів у палаті з посмішкою, потиснув руку і сказав, що все буде добре Він з перших днів пішов добровольцем, і батько Олександра казав дружині, що пишається сином і вважає його героєм. Він не сидів у кущах, а в перших рядах пішов обороняти нашу рідну землю”, - каже подруга сім'ї Олена.
Як зазначив офіцер Сумського центру комплектування Руслан Флорчук, Олександр Литвиненко загинув під Авдіївкою 18 квітня. Давній друг Олександра розповів,
що вони разом служили на Донеччині у складі окремої президентської бригади.
“Сашко був справжнім воїном. Всі на нього рівнялися. Для мене він був прикладом, тим, яким має бути справжній український воїн. На нього завжди можна було покластися, в любій ситуації. Він ніколи не покидав своїх побратимів, завжди допомагав. Ми місяць тому поховали ще одного нашого побратима, ми вдвох приїжджали. В цей раз, на жаль, я приїхав вже сам”, - розповідає друг, односелець та побратим Станіслав Несвіт.
З дому Олександра повезли до Сум. Односельці чекали, щоб востаннє попрощатися з ним на колінах.
Олександра Литвиненка відспівали у Свято-Воскресенському соборі. Поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища, неподалік від однополчанина Володимира Куриленка, якого Олександр привіз додому місяць тому. Мешканці вулиці у Токарях, на якій народився, виріс і жив Олександр, вирішили звернутися з клопотанням перейменувати вулицю на його честь.
