У туристів і ділових людей немає шансів. Якщо вони у Франкфурті хочуть скористатися громадським транспортом, це безнадійно. Люди звикли, що майже в усіх інших містах світу можуть за допомогою Google Maps у своїх мобільних телефонах миттєво знайти будь-який маршрут автобуса чи метро. У місті банків це неможливо. Адміністрація не може передати дані Google. Франкфурт, який любить називати себе «Майнхеттен», у цьому значно ближчий до Тірани, столиці Албанії, ніж до Нью-Йорка.
Але протестів така ситуація не спричиняє. Оскільки обурення в країні гарантоване лише якщо держава використовує дані, а не тоді, коли вони просто лежать у неї, — у Німеччині захист інформації понад усе. При цьому цифрова бездіяльність, з одного боку, коштує громадянам багато часу та якості життя, із другого — призводить до жахливої марнотратності.
До того ж більшість громадян не вважає проблемою те, що приватні компанії — від Facebook до Google та Apple — безжально використовують їхні дані. А от коли держава, чиї представники, на відміну від керівників компаній, демократично обрані, хоче використати дані,
тоді протест завжди великий. Для революції даних у Німеччині, щоб зміцнити країну на майбутнє, слід і громадянам переосмислити свої погляди. «Є велика небезпека, що ми надто повільні, що світ, поки ми провадимо філософські дебати про суверенітет даних, випередить нас», — влучно зауважує канцлерка Меркель на щорічній зустрічі Всесвітнього економічного форуму в січні. Однак саме від неї залежить, чи реалізовуватиметься це на практиці.
Зрештою, слово «комп’ютеризація» трапляється в коаліційній угоді федерального уряду 93 рази. І міністерський комітет у квітні вирішив створити так званий цифровий кабінет — комітет, який має зайнятися комп’ютеризацією в усіх міністерствах. Наприкінці червня відбулося перше засідання. Наразі єдине рішення, ухвалене там: протягом цієї каденції напрацювати стратегію реалізації планів федерального уряду щодо комп’ютеризації. Інакше кажучи, готується план.
