Я 12 років живу в Україні, веду тут бізнес, але освіту і досвід здобув я за межами України. Це дає мені здатність ніби «спостерігати з боку» за тим, що відбувається в країні, яку, в буквальному сенсі слова, я полюбив з першого погляду. Після наполегливих прохань моїх друзів, я вирішив спробувати себе в ролі блогера і поділитися своїми думками з ширшою аудиторією. Не заради самопіару, в цьому у мене ніколи не було потреби. Тільки з огляду на те, що комусь мій досвід може бути корисним. Поїхали! Наші проблеми — результат нашого мислення. Якщо у твоїй компанії панує атмосфера недовіри, закритості, нездорова конкуренція, то винен у цьому ти. З будь-якого роду кризи всім хочеться вийти сильнішим. Але, як правило, мало хто розуміє, що для цього необхідно робити. Просто, коли людина опиняється в скрутній ситуації, страх же тільки посилюється від того, що людина була не готова до неї ні ментально, ні фінансово, ні духовно. Але риба завжди гниє з голови. А голова, як не крути, розташована над нашими плечима. Пропоную почати саме з неї. Але, щоб зрозуміти, що в ній не так, потрібно зробити ліричний відступ. Усьому світу, як і нам самим, відомо, що ми живемо в безмежно корумпованій країні. І країні, в якій відбуваються постійні потрясіння, якій не довіряють, і в якій неможливо будувати довгострокові відносини. Але тут важливо розуміти, що ми всі є цією країною. Керівники країни або керівники компаній не приїхали з інших країн, вони виросли тут — пили ту саму воду, їли той самий хліб. І ми начебто це розуміємо. Ми навіть розуміємо, що зміни потрібно починати з себе. Ми хочемо будувати компанії, де буде довіра і відкритість, але чомусь не вдається. Але чому не вдається? А все тому, що ми не вчимося довіряти, не відкриваємося і таким чином підживлюємо систему, в якій процвітає «забруднене середовище».
Читайте ще
17 квт
