А днями колишній фотокор Чортківської районної газети Орест Лижечка, полюючи за вдалими кадрами у тій віддаленій від людського ока місцині, уздрів на своєму шляху того самого гусака, проте вже не самого, а в парі з гусочкою, такою ж білосніжною, як і сам. Звісно, редакція Чортків.City не могла втриматись, аби не набрати збережений у записнику номер телефону Володимира Опацького.
– То що, пане Володимире, гусак «одружився»?
– Авжеж, знайшов йому пару, уже зо два чи три місяці буде. Тут, неподалік, в Угрині, придбав для нього молоду гусочку.
– Ну, і як на нього вплинуло «одруження»? Ходить далі за ногами?
– Як ходив, так і ходить, і гуска за ним не відстає. Правда, трохи бокує, ближче як на метр до мене не наближається. А той далі попід ногами в’ється. Як мене часом на обійстю немає, тоді повагом прогулюються собі парою. Але щойно я з’являюся, летять на крилах. Нещодавно ходив по дрова, геть далеко вглиб лісу – і вони услід.
– За характером подруга так само норовлива?
– Ні-ні, вона, як і личить «дамі», більш лагідна. Так собі ніжно гелгоче… Дає про себе знати. А той – батяр, батяр... Все з Дуською, собачкою нашою, ворогує, ні на крок до мене її не підпускає. Ревнує чи що? Ще трохи – і будемо чекати на потомство від молодого сімейства. Вже дев’ять яєчок знесла. Як почне скубти собі гніздо, можна сміливо підкладати яйця й десь за місяць очікувати на приплід.
Що ж, може, хоча б батьківські обов’язки навернуть нашого гусака ближче до сім’ї.
Любомир ГАБРУСЬКИЙ,
Світлини Ореста ЛИЖЕЧКА
