15 квітня тернополяни відзначатимуть 70-ту річницю із Дня визволення нашого міста від німецько-фαшиcτскьих загарбників. lt;p gt; - Несправедливо, що мій дід віддав життя заради порятунку інших, а його ім amp;#39;я до сих пір не можуть викарбувати на Стелі-пам amp;#39;ятнику воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, - обурюється киянин Олександр Бондар. - Сподіваюся, що все ж таки amp;ldquo;доб amp;#39;ю amp;rdquo; цю справу до кінця. amp;nbsp; lt;/p gt; lt;p gt; Пан Олександр - онук рядового Андрія Бондаря, який загинув 8 квітня 1944 під час визволення Тернопільщини. Чоловік народився та виріс на Хмельниччині, проте вже багато років живе в столиці. Із розповідей батька він дізнався про героїчне минуле свого діда. Вирішив знайти місце його поховання. В архівах киянин розшукав підтверджуючі документи про те, що діда справді поховали в могилі №1 у селі Суходіл, що знаходиться в Гусятинському районі. Вісім років чоловік активно добивається від місцевої влади увіковічнити пам amp;#39;ять воїна. Однак, за його словами, місцеві чиновники гальмують цю благородну справу.
lt;/p gt; lt;p gt; Чому в управлінців бракує на це часу та про найяскравіші моменти з життя борця за визволення нашого міста, в інтерв amp;#39;ю amp;ldquo;RIA плюс amp;rdquo; розповіли онук та син загиблого - Олександр та Володимир Бондарі. lt;/p gt; lt;p gt; lt;strong gt;Ніхто нічого не знає lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p gt; lt;strong gt;- Як ви дізналися про місце поховання діда? lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p gt; lt;strong gt; lt;img alt= " " src= "http://admin3.20.ua/img/upload/1171955.jpg " style= "width: 580px; height: 879px; " / gt; lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p gt; Олександр: - У дитинстві мені батько розповідав про дідуся, говорив, що той загинув на війні під час визволення Тернопільщини. Більш детальну інформацію я знайшов у документах центрального архіву київського Музею історії Великої Вітчизняної війни, а також на сторінках Книги пам amp;#39;яті загиблих під час Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. Окрім того, як я з amp;#39;ясував, існує Узагальнена база даних про загиблих та зниклих безвісти в період ВВв і післявоєнний період - lt;a href= "http:
//www.obd-memorial.ru/ " gt;http://www.obd-memorial.ru lt;/a gt; lt;a href= "http://www.obd-memorial.ru/ " gt; amp;nbsp;На основі отриманих мною підтвержуючих документів минулого року Тернопільська обласна рада прийняла рішення про увіковічнення пам amp;#39;яті Андрія Бондаря, а також ще одного радянського воїна Михайла Щелковського, який загинув у тому ж селі 11 квітня 1944 року. amp;nbsp; lt;/a gt; lt;/p gt; lt;p style= "margin-left:1.3pt; " gt; lt;strong gt;- Чи вдалося знайти саме місце поховання? lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p gt; Олександр: - Вісім років тому я поїхав на Гусятинщину. amp;nbsp; Проте могили діда не знайшов. Я дізнався, що у 50-х роках відбулося перепоховання загиблих воїнів у братську могилу. Деяка частина прізвищ при цьому була втрачена. Так, із 94 загиблих воїнів 43 чоловіки - невідомі. Після того я надсилав офіційні запити у різні військкомати. Оскільки діда призивав комісаріат, що на Хмельниччині, я звертався amp;nbsp; й туди. Пізніше з amp;#39;ясувалося, що всі документи вони передали в центральний архів у Київ. До того ж, в офіційних джерелах була помилка - населений пункт,
звідки його призивали, був вказаний неправильно. Тому й виникла плутанина. lt;/p gt; lt;p gt; lt;strong gt;- Що ви знаєте про героїчне минуле Андрія Бондаря? lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p gt; Олександр - Мені мало що відомо. Знаю, що діда неодноразово забирали німці в полон, і чотири рази він успішно від них тікав. Більше може розповісти хіба що батько. lt;/p gt; lt;p gt; Володимир: - Тато пройшов Радянсько-фінську війну (1939-1940 рр.). Повернувся додому без поранень. У 1941 році він потрапив у полон, був у концтаборі. Але, на щастя, вирвався із фαшиcτських amp;ldquo;зубів amp;rdquo; живим і здоровим. Пізніше німці його тричі забирали на примусові роботи, але він постійно від них втікав. У березні 1944 року, коли радянські війська відбили в німців Хмельниччину, усіх чоловіків, у тому числі і батька, забрали у лави Збройних сил. А вже через місяць він помер від ран. lt;/p gt; lt;p style= "margin-left:.65pt; " gt; lt;strong gt;- Пане Володимире, скільки вам було років, коли не стало батька? lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p style= "margin-left:.65pt; " gt; - Десять.
Окрім мене, у сім amp;#39;ї було ще двоє дітей. Мама самотужки amp;ldquo;піднімала amp;rdquo; усіх нас на ноги. Вона тяжко працювала у колгоспі. Ми допомагали неньці поратися по господарству, їли те, що вирощували на грядках. amp;nbsp; У порівняні з тим, як живе більшість українців тепер, ми тоді справді бідували. lt;/p gt; lt;p style= "margin-left:.65pt; " gt; lt;strong gt;- А яким ви запам amp;#39;ятали свого тата? lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p gt; - Він був оптимістом. Не боявся труднощів та завжди шукав шляхи вирішення будь-якої життєвої проблеми. Німці силою тягнули його на роботи, але він не здавався - дуже вже не хотів їхати в Німеччину. А коли радянські військові нарешті визволили Хмельниччину від фαшиcτів, тато був на сьомому небі від щастя. Він збирався на війну з щирою вірою в те, що перемога буде за нами. На жаль, ворожа куля влучила батькові у живіт. За розповіддю його бойових товаришів, у нього були пошкоджені життєво важливі органи. За чотири дні після поранення він помер. lt;/p gt; lt;p gt; lt;img alt= " " src= "http://admin3.20.ua/img/upload/1171956.
jpg " style= "width: 580px; height: 870px; " / gt; lt;/p gt; lt;p gt; lt;strong gt;- Чому не вдається amp;ldquo;зрушити amp;rdquo; з місця питання про викарбуваня імені героїв на Стелі-памятнику? lt;/strong gt; lt;/p gt; lt;p gt; Олександр: - Ми маємо на руках рішення Тернопілської обласної ради. Мсіецві органи самоуправління пообіцяли нам викарбувати ім amp;#39;я воїнів на Стелі, проте коли саме це відбудеться, і хто це робитиме, нічого невідомо. Влада Гусятинщини, як я помітив, не має часу на те, щоб оперативно вирішити це питання. Коли я телефоную до сільського голови, то заступники щоразу відповідають, що він - дуже зайнятий: то вони вирішують земельні питання, то займаються впорядкуванням території. Колишня влада не особливо цікавилася історією, і теперішня, мабуть, - також не хоче цікавитися. Я розумію, що їм байдуже, бо не їхні рідні загинули на полі бою. Але про яке патріотичне виховання молоді може йти мова, якщо так відверто плюють на святу пам amp;#39;ять людей, котрі віддали життя за безхмарне, мирне небо над нашою головою?! lt;/p gt; lt;p gt; amp;nbsp; lt;/p gt; lt;p gt; Наталія БУРЛАКУ lt;/p gt;
