У час, коли громадян України намагаються поділити політичними, мовними чи культурними питаннями, українці закордону залишаються єдиними і бережуть свою мову та традиції.
- Мій батько помер, мама мала дві дівчинки, 1 і 5 років. Мого тата нема. Моя сестра померла, коли їй було 5 років, - каже пані Вероніка - румунка з українським корінням. Живе серед природи. Української майже не знає.
Таких, як батьки пані Вероніки у Румунії - чимало. Найдавнішим і найчисельнішим українським населенням там є не діаспора, а автохтонні українці повітів Марамуреш і Сучава, які проживають на цих територіях століттями, кажуть історики. Доказом цього є церкви, які в тих місцях діяли ще в XIV столітті, а також - українські назви сіл.
На Мараморщині, яку ще називають Мараморощина, Мармарощина і Марамуреш, проживають 60% українців Румунії. Навіть наймолодші їхні групи відсвяткували 100-річчя свого проживання на цих землях. За цей час одне село розросталося в кілька. І тепер у них - практично самі українці.
- Ми маємо право мати депутатів у парламенті. У багатьох державах не існує цього.
І хоча в європейських державах не існує, але в нас, у Румунії ми маємо представника в парламенті. А головне нас фінансує уряд Румунії. Через державний секретаріат уряду фінансують наші організації меншин, не тільки Союз українців, а й інші 18 нацменшин, які є в Румунії, - каже Степан Бучута.
До речі, проблемами і потребами українців Румунії активно цікавиться і Українська Всесвітня Координаційна Рада. Останній візит голову УВКР Михайла Ратушного тішить.
- Ситуація хороша. Громада є, жива, зберігає свою культуру, духовність, освіту, мову, гуртується. Це ми відвідали тільки одну територію, яка дуже близько до Франківщини, Закарпаття, Хуста, Тячева. А є ще українців доволі багато, які живуть у районі Сучави. Ми знаємо, що є невелика громада в самому Бухаресті. Багато українських студентів навчаються в Бухарестському університеті за обміном, - каже голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Ратушний.
От тільки етнічні та культурні кордони між країнами не завжди співпадають із сучасними державними. І по обидва боки Тиси часом трапляються однакові назви села, ніби й одного, тільки одна частина належить Румунії, інша - Україні.
