Тернопільський священик втрутився у дискусію щодо вивчення християнської етики у школах.
Про те, у чому насправді криється проблема цієї резонансної ситуації, отець Євген написав у своєму блозі в Фейсбуці:
"Я довго не вступав у цю дискусію, оскільки говорити про очевидні речі – це означає просто обезцінювати власні слова.
Чи потрібна людям віра в Бога? Чи потрібно людям навчатися благочестю з самого малечку, чи це обов’язок лише професорів вищих богословських навчальних закладах?
Не знаю, що принципово нове мав би сказати священик, який отримує справжнє щастя хрестячи немовлят, і навіть раніше, - причащає ще вагітних матерів.
Також, мені складно збагнути, на що саме сподівалися автори того тексту, оскільки ця справа з самого початку була не на їхню користь. Якщо лише на «піар» свого імені у ЗМІ, то насмілюсь нагадати, що не кожен піар корисний для реноме спеціаліста. Іноді краще промовчати, щоб видатися за розумного, аніж відкрити рот і розвіяти всі сумніви.
Зовсім не бажаючи хоч якось образити авторів чи підписантів петиції, змушений з сумом зауважити, що подібні ініціативи – це зовсім не наслідок їхнього інтелектуального пошуку кращого шляху,
чи тим більше – не спроба захисту людей, позбавлених певних прав.
Якщо так то, чому ж ці захисники прав мовчать, коли мова йде про безальтернативне викладання теорії еволюції Дарвіна, чи вони зовсім не проти, коли в школах пропонується певна версія історії України. Вона також може бути дуже не толерантною. Про це в петиції – ні слова.
Будь-яке неприйняття християнства на користь сумнозвісної толерантності чи ще чогось – це не спроба досягнути декларованої рівності.
Це спроба замінити одну віру – іншою.
Навіть, якщо вони самі про це не здогадуються, і тим більше – заперечують. Особливо коли заперечують.
Насправді, публікація таких текстів - це свідчення певних особистісних і духовних проблем у цих людей.
Вони навіть не бачать, що такими петиціями на весь світ волають про допомогу. Про те, що в них погані стосунки з власною душею та Спасителем.
І з іншого боку, вважати, що кращий спосіб Його позбутися – максимально ізолювати себе та своїх дітей від уроків про Нього, приклад доволі примітивного мислення.
Це нереально.
Бог перебуває не лише в храмі та на уроках християнської етики.
Він усюди. Він говорить до людини голосом її сумління.
Чим більше хтось буде намагатися не думати про рожевого слона, тим частіше він стоятиме у їх свідомості.
Якщо автори петиції, посилаючись на Конституцію та право вільного вибору релігії чи не вибору жодної, хочуть позбавити своїх дітей можливості вивчати християнську етику, оскільки вбачають у цьому елемент насилля над особистістю, то чому вони не бачать елементу насилля над власними дітьми, позбавляючи їх права прилучитися хоча б у невеликій мірі до спадщини Християнства. Живучи у християнському світі не обовзяково вірити в Христа, але нічого не знати про Нього – свідчення обмеженості та невігластва.
Все ж, говорячи по суті, хотілося б розділити зміст відомої петиції на два принципових питання.
А) Чи потрібні уроки християнської етики в школі, і б) чи є підставою для їх ліквідації наявність певних проблеми у викладанні курсу.
Чи є проблеми у викладанні християнської етики? Звичайно, що є.
Одним із яскравих свідчень цьому є очевидний факт: Православна Церква на Тернопіллі цілком була виключена із цієї дискусії тому,
що ми майже не присутні в школах.
Так сталося зовсім не тому, що в нас немає необхідних фахівців чи бажаючих потрудитися на стезі педагогіки. ( І мова йде не лише про духовенство, але й про педагогів-мирян). Справа в тому, що ми реально є конкурентами для інших конфесій. Значно багатших і впливовіших.
Пригадайте, ще кілька років тому акцію – портрети Йосифа Сліпого в кожну школу, чи офіційні паломництва вчителів у Зарваницю. А як на рахунок підготовки дітей до «Першого Причастя» в Тернопільських школах? Що це? Як це розуміти?
Тим не менше, ця, та ще декілька інших існуючих проблем і перекосів, безперечно, не можуть бути підставою для ви креслення такого курсу.
За роки комуністичного безбожництва ми втратили не просто добрих християнських педагогів. У нас було винищено цілі покоління освічених і духоносних пастирів, здатних вести за собою людей. Тому, так одразу сподіватися на професіоналів, які б з войовничого атеїзму вмить стали прикладами добрих вчителів християнської моралі було б наївно. Беремо те, що є.
Тим не менше, дефіцит на християнські цінності змушує погоджуватися на те,
що в нас є.
Хіба ви не знаєте, що в нас пандемія алкоголізму? У нас криза родини. Спостерігається зріст злочинності та дитячого самогубства. Корупція призвела до того, що наша держава відстала на десятки років від інших країн Європи. У нас відсутні чесні органи правосуддя. А яка кількість абортів?
Цей список можна продовжувати. Я вже не говорю, що наше покоління – це покоління людей, які переживають війну! Якщо нічого не змінювати, вже завтра ці борці з християнськими цінностями будуть боятися випустити свою дитину погратися біля будинку. Можливо, вони вже бояться.
Ну, як при всьому цьому можна обійтися без Спасителя? Альтернативи християнській етиці не існує взагалі.
Між іншим, світська етика - це не аналог християнської , але катехизхис нової віри – віри в божество грішної людини, якій не потрібно змінюватися чи тим більше - каятися. Це утопія в гарній обкладинці.
Вивчення християнської етики в школі не панацея. На жаль, воно не здатне виховати нове покоління християн. Це обов’язок родини, суспільства та Церкви. Однак, уроки християнської етики залишаються чи не єдиними джерелом інформації про істини християнської віри для дітей невіруючих або недостатньо проінформованих батьків.
А чи повинна більшість прислухатися до меншості? Звісно, що повинна. Але, користуючись своїм правом, меншість не може диктувати більшості свої правила гри. Ми живемо в Україні. І тому, для нас найбільшу цінність і пріоритет мають саме християнські цінності та наша власна історія. Кому це не подобається – нехай шукає собі альтернативу деінде.
Як показує досвід багатьох європейських держав, іноді толерація - означає пряму загрозу національній ідентичності чи навіть територіальної цілісності держави. За допомогою філософії «догодити всім» нас змушують втрачати своє я. Сьогодні нам кажуть забути що ми християни, завтра гей-парадом натякнуть, що ми можемо вибрати собі стать. Що далі?
Наше майбутнє визначатиметься тим, як ми відповідатимемо на сучасні виклики секулярного світу. Християнська етика вчить не правилам кадіння та не навчає пекти просфори. На цих уроках робиться спроба навчити молодих людей розрізняти в своєму житті добро від зла. А якщо так, навіть страшно подумати, хто може противитися тому, щоб наші діти розуміли різницю між чорним і білим. Подумаймо про це наступного разу, ставлячи свій підпис під документом, правдивий зміст якого до кінця не розуміємо.
