Ми познайомилися з Кларою Федорівною в 2007-му, з того часу періодично спілкувалися. Тому цей матеріал базуватиметься на записаних цитатах, цікавих історіях із її життя...
Сірникові коробочки із усього світу
Коли йшли на інтерв"ю до 80-ліття пані Клари, її чоловік видивлявся нас із балкона багатоповерхівки на Цегольні - мав повідомити пароль для входу в під"їзд. Бо з того часу, як їхню квартиру обікрали (винесли кілька художніх полотен), тут установили замок із кодом. Клара Федорівна була, як завжди, усміхнена й гарно вдягнена, у перуці (цього ніколи не приховувала). Невеличка квартира вразила "народністю" - вишивані скатертини, портрет господині в національному вбранні. А у вітальні нашу увагу привернуло чимало сувенірів у вітрині. Ювілярка розповіла чи не про кожен із них. Ось "Сискачеваньська школа мистецтв міста Ріджайна (Канада). "Я тут тричі викладала", - каже. Згадує, як канадці подарували їй дуже дорогу важку порцеляну. Везти літаком дозволялося тільки багаж вагою до 30 кг. "Та куди я візьму, у мене ще багато книжок, ноти", - бідкалася. Дозволили взяти в салон.
Є ще "Ейфелева вежа", керамічні українські чобітки, японські статуетки та з десяток оригінальних коробок сірників. "Я не палю, але в містах, де бувала, брала на пам"ять, - розповідає. - Тут усе треба довести до ладу, створити музей, але не виділяють приміщення. У мене ще є багато касет із виступами нашого закарпатського заслуженого хору, плакати".
Дуже схвилював Клару Федорівну гала-концерт нагородження лауреатів конкурсу "Сюрпризи ВІЖИ-3000", що проходив у Берегові. Їй подарували статуетку під №1 як всесвітньо відомій жінці, яка чимало зробила для області. "Це для мене найвища нагорода, бо я перша, - веде далі господиня. - Після будуть інші. Хоча цифра символічна. Адже я стала першою на Закарпатті заслуженою артисткою України (1957 р.) та народною артисткою (1974 р.). Думаю, дали за те, що я патріот. Ніколи не просила жодної нагороди, дізнавалася по радіо чи з телебачення про відзнаки. Про мою роботу говорили люди. Колись мені казали: "Ви герой України", а я відповідала: "Я герой у народі, він мене визнає". Клара Балог мала чимало нагород, орденів, останній - "Княгині Ольги ІІІ ступеня" - отримала 5 років тому.
Була президентським стипендіатом.
Крадькома зазирала в студію для дітей багатіїв
Її життя почалося з нестримного бажання ввійти в царство краси. Народилася в Ужгороді 19 липня 1928 року в сім"ї шевця Федора Керечаня. Родина мешкала в міщанській школі (тепер лінгвістична гімназія на набережній Незалежності). Маленька Клара спочатку була ученицею "горожанки". Про навчання в Будапештському хореографічному училищі лише мріяла. Адже на утриманні в батьків було ще шестеро дітей. Крадькома зазирала до єдиної в Ужгороді хореографічної студії, де навчалися діти багатіїв. Так тривало, поки її не помітила вчителька. Не раз просила брата Павла (опісля - один із провідних солістів балету Закарпатського заслуженого народного хору) тренуватися з нею вдома. "У дитинстві (це були роки Чехословаччини) мала хороших викладачів: солістку Празької опери Аврелію Кремницьку, - згадувала Клара Федорівна, - та будапештського балетмейстера з основ класичного танцю. Тут довго перебував їхній театр оперети "Гомокої". Моїм першим танцем був тірольський. Мала відповідний костюмчик із вишитим едельвейсом.
А власний танець поставила в церковній школі". Бо пані Клара "пройшла" і її, й учительську жіночу греко-католицьку семінарію. 11 років була під пильним наглядом "найвищих" викладачів: із правил етикету й поведінки - всесвітньо відомого художника Адальберта Ерделі, музики й співу композитора Дезидерія Задора. А ще - вище духовенство: єпископ Олександр Хіра, Віктор Хома. Це були високоінтелігентні люди, які прищеплювали європейські цінності та етикет.
А закохалася в народне мистецтво завдяки Д. Задору. Кожні канікули він зобов"язував знаходити по селах бодай дві-три нові народні пісні. А опісля, на уроці, ще й заспівати. "То було так цікаво, коли підходиш до бабки чи дідика, й кажеш: "Слава Ісусу Христу, ци могли би"сьте пригадати што"сь те співали в молодости? - розповідала нам тоді Клара Федорівна. -Знаєте, коли русин співає, та він і пританцьовує. Мені ся тото полюбило, та я почала записувати й рухи".
15 копійок зробили народною
У 1945 році, прочитавши оголошення про набір, Клара Балог стала солісткою балету першого професійного колективу області - ансамблю пісні й танцю.
У 1947-му його реорганізували в народний хор. Клара Федорівна згадувала, як у концертному залі ім. П. Чайковського в Московській філармонії наш хор виконував із відомими співаком Іваном Козловським "Верховино, мати моя". Тоді її делегували дарувати йому сорочку-вишиванку. Артист натомість дав дівчині 15 копійок і побажав: "Нехай тобі ця монета принесе щастя в мистецтві". І ніби напророчив. Клара починає розуміти, що зібраний по селах матеріал є дуже цінним, тому починає сама робити хореографію. Із 1959-го вона балетмейстер хору, котрому того ж року присвоїли почесне звання "Заслужений колектив УРСР". Перший танець "Раковецький кручений" із Великого Раківця на Іршавщині приніс у Москві Кларі Балог орден Трудового червоного прапора (1960 р.).
Оваціями їх зустрічали не лише в СРСР, а й у Франції, США, Голландії, Словаччині, Канаді, Швейцарії. У Німеччині та Чехії гопак по тричі викликали на "біс". І коли танцювали угорський, словацький, румунський чи німецький танці (Закарпаття ж багатонаціональне), казали, що хор привіз їм Європу. Працювати над ними було неважко,
бо К. Балог володіла кількома мовами. А під час гастролей траплялося всяке. Їхали якось потягом із Москви на Сахалін два тижні. Обікрали. Плакали від безвиході. Під час виступу в ленінградському "Ермітажі" закарпатка виводила на сцену знаного Тарапуньку....
"Пані, ви звідки? Ви не така, як інші"
Клара Балог об"їздила чимало країн: Канаду, Америку, Францію, 8 разів перелітала через океан. У Ріджайні знайомилася з хореографією світу. Вразили, казала, шотландці. Там працювала. Одного разу вихованці спитали: "Пані, ви звідки? Ви не така, як інші". Це тому, що знала, як має поводитися педагог.
У фільмі "Тіні забутих предків" була консультантом з танців. 4 роки викладала в хореографічному училищі культури у столиці, а жила весь цей час ...на Закарпатті, щодня туди літала. "На прийомі в Міністерстві культури питали: "Та що ж це ви не хочете перебиратися до Києва?" Відповідала: "Мені добре вдома. Я тут народилася, тут творю". Іван Попович якось пофіглював: "Пані Кларо, у вас, напевно, в Ужгороді "Мерседес" чи вілла?" Насправді мала лише квартиру. Зігнорувала й закордонні запрошення.
Але учні пам"ятали Клару Федорівну. Якось у Великому театрі в Москві з нею привіталися. "Звідки ви мене знаєте?" - запитала. "Ви викладали у нас у Києві". Це виявився партнер балерини Майї Плесецької, з якою й познайомив. Вони потім листувалися.
Вервечка від Папи Римського
Ще тоді у 80 років Клара Балог щодня їздила на роботу в філармонію на таксі, та покидати улюблену справу не збиралася. "Більше, як Мойсеєв (московський хореограф) робити не буду, - (Сміялася. - Авт.). Він допрацював до 103 років, у 100 ще на сцену виходив".
Останні роки життя Клари Федорівни були не дуже радісними. Помер коханий чоловік. У жовтні 2010-го, коли хор святкував 65-річчя, їй не знайшлося місця на сцені серед виступаючих. У 2013-му ще репетирувала танці з українцями Канади, облаштовувала музей із власних експонатів у своєму кабінеті в філармонії (Нині його доля невідома). Того ж року восени потрапила в лікарню. Мала в руках "пацірки", молилася, коли навідалися. Ту вервечку носила з собою у сумці, відколи її подарував Папа Римський Іван Павло ІІ. Клара Федорівна казала: "Ті пацірки мене оберігають. А все, що мала в житті, - від Бога". Опісля менше почала з"являтися на подіях, надавала перевагу спілкуванню з сестрою Євою, яка останні роки її доглядала...
P.S.: До влади. З життя пішла легенда Ужгорода, краю. Тому Клара Федорівна заслуговує мати в обласному центрі хоча б вулицю, яку назвуть на її честь.
Оксана ШТЕФАНЬО
Фото автора та із архіву К.Балог