“Колись мене запитали: навіщо тобі це? Що ти взагалі з цього маєш? І я завжди відповідаю, що ми робимо виключно те, від чого в нас або серце болить, або очі світяться. Власне це наскрізною ниткою всієї нашої діяльності”
Як подорожувати Ужанською долиною: Крафтова продукція, тисячолітні дуби, торт та дубриницьке весілля [1]
Ми у Varosh багато пишемо про волонтерство, бо вважаємо, що саме воно найповніше розкриває світлі риси в кожному з нас. "Щасливі діти" реклами не потребують – їх вже давно знають на Закарпатті та й за його межами. За 10 років свого існування громадська організація реалізувала сотню проєктів – як масштабних, що охоплювали сотні і навіть тисячі людей, так і менших, однак не менш важливих.
Свого часу це була єдина місцева організація на Закарпатті, яка опікувалася саме дітьми. Однак діяльність показала, що потреба в цьому чимала, адже аудиторія проєкту тільки зростала. Про важливість піклуватися про дітей і робити їх щасливими говоримо з президенткою та співзасновницею ГО "Щасливі діти" Ольгою Павловою.
Фототур на «Лавандовій горі»: як відпочити і зібрати гроші на авто для ЗСУ [2]
– Чим тільки "Щасливі діти" не займалися за цей час. Наскільки далеко ви від початкового задуму сьогодні? І чи змінився він взагалі?
– Говорити щось про початковий задум досить складно. Як такого задуму, що ось ми зараз сядемо, щось придумаємо і будемо працювати – його не було. Ми – це кілька матусь, які на той момент перебували в декретній відпустці і могли зсередини побачити, чого бракує. Перший час ми діяли інтуїтивно, просто розуміючи, що хочеться зробити те чи інше, відреагувати на ту чи іншу подію в суспільстві чи в нашому місті.
Співзасновниці ініціативи: Ольга Павлова, Людмила Сюзева, Тетяна Літераті
Тому казати конкретно про різницю між задумом і теперішньою реалізацією доволі важко. Але я б відзначила те, що на початку здавалося, що ми не можемо взятися за великий проєкт, тому що там немає досвіду, чи боїмося, що не подужаємо. Це ж страшно! Але ми все ж таки бралися, і врешті отримували класні результати. З кожним таким разом ми розуміли, що ми можемо. І вже з плином часу, навіть ходячи на якісь навчання, розуміли, що аж такого нового вже не дізнаємося,
тому що багато вже отримали на практиці.
Як ужгородські волонтери відпочивають та знімають стрес у плейбек-театрі [3]
– Якими своїми проєктами пишаєтесь найбільше? Бо розмах ого-го, та й фокус зміщувався залежно від вимог часу. Чому найбільше любите саме ці?
– Я можу говорити тільки про своїх "любимчиків", бо в Люди (Людмили Сюзевої, співзасновниці “Щасливих дітей”, – ред.), наприклад, може бути щось своє. Особисто для мене такими знаковим і великими був, наприклад, форум-фестиваль "Місто щасливих дітей". Його ми провели у 2017 році, 10 червня, у Підзамковому парку в Ужгороді. Туди прийшло понад 3000 учасників – це в основному були батьки з дітьми.
Крім того, що це було власне свято, воно мало ще й іншу мету – зібрати кошти на лікування дівчинки. І ми не ходили “з простягнутою рукою”, а взяли модель, за якою працює, наприклад, Рух підтримки закарпатських військових: самі пекли смаколики, а потім продавали, робили лотерейки тощо.
Рух підтримки закарпатських військових: живий організм, який працює на перемогу [4]
Реалізували ми його дуже швидко: від моменту задуму до власне реалізації минуло лише 3 тижні.
На той момент ми не мали коштів, щоб це все організувати, тому кинули "клич" серед знайомих – і знайшли багато однодумців, які долучилися до свята на абсолютно волонтерській основі.
Також класним був квест “Таємниці старовинного Ужгорода”, коли діти, поділені на дві команди, в такий інтерактивний і нетрадиційний спосіб вивчають історію і культуру нашого міста. Це дорослим достатньо офіційного “тут у такому-то році відбулося це і оце”. Дітям все потрібно подавати в ігровій формі – у цьому квесті, наприклад, після дво-, а іноді й тригодинної активності їх в Ужгородському замку зустрічали граф Берчені і графиня Чакі.
Ну і з останніх – оздоровчо-психологічний табір “Сила Карпат”, учасниками якого були жінки з дітьми, що приїхали на Закарпаття, рятуючись від війни. Крім того, у більшості з них чоловіки сьогодні захищають Україну на передовій.
– А чи змінилися діти за ці 10 років? Ті, що були малючками, коли ви починали, вже підлітки. Чи правда, що "діти зараз вже не ті"? Чи все ж потреби у дітей завжди приблизно одні й ті ж?
– Діти – це завжди діти. Що б не відбувалося навколо,
яким би не був прогрес, технології, штучний інтелект або ж навпаки його відсутність – дітям завжди потрібні увага та наша любов. Це безумовно, це стало. І якщо ми, зважаючи на всі обставини, будемо їм це давати – то не буде оцих нарікань, що, мовляв, “діти не такі”.
Діти – вони класні. Вони щирі, вони справжні, і нам багато чому треба в них повчитися. Що я, власне, і роблю.
– Як змінилося загалом ставлення до людей за 10 років? Адже, впевнена, ситуації були різні – як щемливі до сліз, так і такі, від яких хотілося сховатися під ковдру з головою.
– Моє ставлення до людей за останні 10 років зумовлено, зрозуміло, не тільки діяльністю в межах “Щасливих дітей”, а й моїм особистим досвідом. Якщо говорити через призму ГО, то звісно були різні люди.
Операція «Жужа». Як сім’я вимушених переселенців на Закарпатті знайшла і повернула свою кішку із окупованого Маріуполя [5]
Були ті, хто приїздив з інших областей через війну і відмовлявся взяти навіть щось елементарне: “Ні-ні, мені і так ок, мені добре”, хоча мали можливість взяти все (тут ідеться про гуманітарну допомогу,
– ред.). А були такі, хто приходив, нагрібав без розбору, а потім ми виявляли, що ці речі продаються на базарі. Але це було ще на початку нашої діяльності, коли ми не мали досвіду.
Мені здається, що люди все одно класні. Ми всі хороші, просто під впливом певних чинників починаємо діяти так чи інакше. Я вірю в людей. Якось так стається, що люди – такі, як ми, з такими ж цінностями, з таким же баченням світу – гуртуються. І з такими людьми можна багато чого класного зробити.
– Якщо говорити про якісь глобальні аспекти, то якою зараз вбачаєте свою місію? Про що "Щасливі діти" зараз і яке майбутнє на них може чекати?
– Конкретно зараз ми, як і, мені здається, 99% людей, якісь щось роблять, заточені на допомогу. Ми передусім реагуємо на запити тих, кому це потрібно.
Волонтерка з Іршави Віра Глушко: “Я не стану чекати, поки російський чобіт зайде у мій двір” [6]
Якщо на початку війни це була робота з “тушіння пожеж”, тобто максимально швидке закривання базових потреб – поселення, харчування тощо), то зараз це психологічна підтримка і освітня складова. Як коронавірус,
так і повномасштабна війна негативно вплинули на освіту. У нас і без того були далеко не найкращі підходи до цього, а тепер – коли то онлайн, то обстріли – й поготів.
Ми зараз якраз шукаємо партнерів, донорів для реалізації великого освітнього проєкту, бо розуміємо, що від того, наскільки освіченим і свідомим буде наше суспільство (з навичками критичного мислення в тому числі), залежатиме, якою буде відбудова і України.
Зараз нам здається, що підлітки і відбудова України – це щось таке віддалене, хоча якщо подивитись реально, то з 2014-го року виросло вже ціле покоління. І люди, які тоді були підлітками, зараз вже приймають рішення, щось роблять (або не роблять) і захищають нашу державу в тому числі.
Я дійсно мрію про великий центр, в якому можна проводити не тільки короткотривалі речі на кшталт майстер-класів, а й довгострокові – починаючи від таборів і закінчуючи навчаннями. Для мене це навіть не центр, а будинок щастя. Де може бути добре і дітям, і дорослим.
Діти війни. Що треба знати кожному дорослому при розмові з дитиною, яка бачила війну [7]
Ірина Сов’як,
Антон Рижих, Varosh
Фото зі сторінки ГО "Щасливі діти" у Facebook
[1] https://varosh.com.ua/miscya/yak-podorozhuvaty-uzhanskoyu-dolynoyu-kraftova-produkcziya-tysyacholitni-duby-tort-ta-dubrynyczke-vesillya/
[2] https://varosh.com.ua/noviny/fototur-na-lavandovij-gori-yak-vidpochyty-i-zibraty-groshi-na-avto-dlya-zsu/
[3] https://varosh.com.ua/idei/yak-uzhgorodski-volontery-vidpochyvayut-ta-znimayut-stres-u-plejbek-teatri/
[4] https://varosh.com.ua/vijna/ruh-pidtrymky-zakarpatskyh-vijskovyh-zhyvyj-organizm-yakyj-praczyuye-na-peremogu/
[5] https://varosh.com.ua/ludy/operacziya-zhuzha-yak-sim-ya-vymushenyh-pereselencziv-na-zakarpatti-znajshla-i-povernula-svoyu-kishku-iz-okupovanogo-mariupolya/
[6] https://varosh.com.ua/ludy/volonterka-z-irshavy-vira-glushko-v-pershu-chergu-ya-gromadyanka-svoyeyi-derzhavy-ya-ne-stanu-chekaty-poky-rosijskyj-chobit-zajde-u-mij-dvir/
[7] https://varosh.com.ua/vijna/dity-vijny-shho-treba-znaty-kozhnomu-doroslomu-pry-rozmovi-z-dytynoyu-yaka-bachyla-vijnu/
