Через законопроєкт про «іноагентів» представник правлячої партії Грузинська мрія отримав кулаком у вухо, а проєвропейські грузини вийшли на масштабний мітинг. Що викликало таку реакцію і яка історія документа, в інтерв'ю Radio NV розповів журналіст Тенгіз Аблотія.
https://www.youtube.com/watch?v=Q6hN5YWqpcs
— Такий самий законопроєкт про іноагентів є в Росії, у країні-агресорці, яка почала широкомасштабну війну проти України. Який план у правлячої партії? Припустимо, що цей закон ухвалюють, він набуває чинності. А що далі Грузинська мрія хоче з цим робити?
— У цьому законі є можливості добряче помучити і зіпсувати життя неурядовим організаціям, які, скажімо так, не влаштовують нинішню владу. У ньому немає якихось конкретних репресивних механізмів, на відміну від пізніших варіантів російського закону. Але там є можливість проведення моніторингу, [вводяться] якісь штрафи за якісь неправильні заповнення якихось формулярів. Є можливість причепитися.
Головна мета полягає в цьому, послабити неурядовий сектор, причому в цьому випадку йдеться про невелику кількість організацій.
Вони самі назвали сім організацій, до того ж не уточнили, про які саме йдеться, але ті, хто мають якийсь стосунок до політики і взагалі в чомусь розбираються, прекрасно знають, про які НУО йдеться.
Мета полягає в тому, щоб створити цим НУО складнощі в повсякденній роботі. Незважаючи на те, що назву поміняли (зараз не фігурує поняття іноземний агент, а фігурує більш м’яке формулювання — іноземний вплив), є можливість того, що значна частина організацій, яких це стосується, не погодяться з таким формулюванням і не пройдуть реєстрацію при Міністерстві юстиції. А тоді на них будуть накладені дуже великі штрафи.
Або ти не відмовляєшся, йдеш і реєструєшся як представник іноземного впливу, або відмовляєшся, сплачуєш штраф, а якщо не сплачуєш штраф — просто закриваєшся і йдеш додому. Приблизно розрахунок такий: або зіпсувати життя, або змусити закритися.
— Чи правильно я розумію, що ці сім організацій, назви яких усім зрозумілі в Грузії, так чи інакше можуть критично висловлюватися щодо правлячої партії, уряду?
— Звісно, вони дуже критичні, на межі опозиційної діяльності.
А деякі є серед них (не багато, але дві чи три) прямо афілійовані з опозиційними партіями. Це опозиційний фланг, щоб одразу було зрозуміло. Це не просто нейтральні організації.

Але питання не в тому, що в них політичні амбіції — їхня діяльність змушує їх виступати з позиції опозиційних діячів, тому що [є] НУО, яка займається питаннями незалежності судової системи. Як і на всьому пострадянському просторі, у Грузії судова система дуже залежить від держави. Виходить, що якщо ти критикуватимеш судову систему в її нинішньому вигляді, то ти ворог держави.
Ти критикуєш владу і ніби як опозиціонер. Хоча такого наміру бути опозиціонером, займатися політикою у тебе немає. Але природним чином ти стаєш опозиціонером, особливо в очах головного правителя Грузії Бідзіни Іванішвілі. Я не лікар, але є обґрунтовані підозри, що у нього з психікою дуже недобре. Щось він страшенно підозрілий, недовірливий, дріб'язкова злість тощо.
Це само собою відбувається, це не те що вони так прямо опозиціонери за своєю природою. Вони змушені.
— Минулого року вже була спроба з боку правлячої партії ухвалити такий закон, протягнути його через парламент. Але грузинське громадянське суспільство не дало цього зробити. Я так розумію, внаслідок тих акцій протесту, які відбувалися, все-таки вирішили не голосувати цей закон. Що дало привід Грузинській мрії зараз бути впевненими в тому, що в них усе вийде?
— Річ у тім,
що тоді, мабуть, вони сіли і проаналізували, дійшли висновку, що вони занадто рано здалися. Ці вуличні виступи тривали недовго, всього три дні. І на четвертий день вранці влада ухвалила рішення, що відкликає цей закон. Подумали: «А що це ми так поспішили? Могли продовжувати тиждень, можливо, за тиждень видихалися б, втомилися б молоді люди тощо».
Судячи з усього, вони відкрито про це не говорять, але розрахунок полягає в тому, що зараз вони зможуть довше протриматися. І зараз цей закон довго розглядають. Тоді вони вирішили в авральному порядку ухвалити його за два дні, тому в ці два дні вся концентрована енергія, протестна, розподілилася на ці два-три дні. А зараз вони розглядають цей закон вдовгу: перше читання, потім тиждень відпочиватимуть, потім буде друге читання. У програмі парламенту записано, що остаточно цей закон має бути ухвалений 17 травня, через місяць.
У них зараз розрахунок на те, що за місяць хтось втомиться, хтось скаже, що та ну його до біса. Вони сподіваються, якщо можна так висловитися, пересидіти громадську думку. І вже наприкінці, ближче до дня,
коли постане питання про ухвалення цього документа, з’ясується, що вулична активність громадськості пішла на спад, тоді вже ніщо не завадить ухвалити цей закон.
Розрахунок саме на те, що вони краще підготувалися, взяли собі більше часу для того, щоб втомити або дезорієнтувати громадський рух. Це суто мої міркування. Сказати конкретно дуже складно, бо нічого не говорять про це.

— Очевидно, що це підготовка до парламентських виборів, які на жовтень цього року. І представники партії влади, і опозиції кажуть, що ці вибори будуть дуже важливими. Яка обстановка зараз? Ми досить часто чуємо, що у тих грузинів, які не підтримують партію Грузинська мрія, нібито немає альтернативи. Вони не бачать кандидатів, які були б гідними їхніми представниками в парламенті.
— Ні, проблема в тому, що все рівно навпаки: кандидатів занадто багато. Є одна велика правляча партія і її намагаються скинути 10 маленьких, а це дуже складно. Це як акулу може зжерти тільки друга акула, а 10 форелей не зможуть зжерти одну акулу.
Дуже складна ситуація виходить, тому що є десь сім-вісім яскраво виражених опозиційних партій,
у яких є свої виборці. Проблема в тому, що з них тільки дві реально, 100%, можуть пройти 5%-й бар'єр.
І цілком може статися ситуація, коли опозиція загалом сумарно візьме відсотків більше, ніж влада. По суті опозиція вибори виграє, але фактично програє, тому що буде десь п’ять-шість партій, які отримають [до 5%], але ніхто з них не пройде. І потім усі ці голоси будуть розподілятися між тими партіями, що залишилися, які подолали п’ятивідсотковий бар'єр.
Це буде одна правляча партія, Грузинська мрія, і дві опозиційні. Ці дві опозиційні, які можуть пройти, в сумі отримують менше, ніж Грузинська мрія. Загалом опозиція отримує, скажімо, 55%, а Грузинська мрія — 45%. Але ті дві партії, які проходять, можуть отримати максимум 35. І тоді виходить, що буде 45:35, а голоси, що залишилися, будуть розподілятися. Вийде, що партія влади, яка програла, фактично ці вибори виграє, цей ризик присутній.
— Що заважає цим опозиційним партіям об'єднатися? Вони настільки далекі одна від одної ідеологічно? Як це можна пояснити?
— Ви ж українці.
— Ми розуміємо.
— Вам не треба пояснювати,
це абсолютно все те саме. Жодної різниці немає, точно така сама політична система як у вас, теж опозиція, влада, розбрат, вони постійно з кимось б’ються, між собою з’ясовують [стосунки], відбирають одне в одного голоси. Усе те ж саме.
Зараз, припустімо, війна, зрозуміло. А в мирний час що заважало українським опозиційним партіям об'єднатися? Те саме заважає і грузинським опозиційним партіям. Ми всі з пострадянського простору, тож це однаково.
— Майбутні парламентські вибори, призначені на жовтень, будуть поворотним моментом для Грузії? Або остаточно «цементує» свою владу Грузинська мрія, Бідзіна Іванішвілі, олігарх, «господар» Грузії; або ж у проєвропейських сил з’являється можливість змінити курс Грузії?
— Ці вибори дуже важливі насамперед тому, що вони проводяться за новою системою. У чому їхня важливість, крім того, що ви зараз сказали? Ще один важливий фактор полягає в тому, що змінюється система. Раніше [обирали] половину парламенту за партійними списками, половина — мажоритарники, одномандатники. За цими одномандатниками завжди перемагала влада, тому що там якісь місцеві товстосуми,
які мали якийсь вплив на місцях, у селах, у маленьких містечках тощо.
А зараз цих одномандатників немає, є тільки партійні списки.
У влади була впевненість у тому, що вони завжди вигравали. Їм такі радикальні заходи, як ухвалення закону про агентів, не були потрібні. У них був величезний запас в особі депутатів одномандатників. Сьогодні цього немає, тільки за партійною системою — хто скільки отримає, той із такою кількістю і пройде. Тому в них зараз така паніка, незважаючи на те, що шансів на перемогу в них усе-таки більше.
Що стосується можливості «цементування». Це буде на чотири роки, потім подивимося, що буде далі.
Річ у тім, що в правлячої партії є свій певний відсоток виборців. Здебільшого це виборці не ідейні, а це ті, хто від них залежать — держслужбовці, якісь бізнес-компанії, які заробляють на державних тендерах, будують мости тощо. Вони всі зацікавлені. Ще є дуже великий прошарок соціально незабезпеченого населення, які сидять на допомозі. Усі, хто сидять на допомозі, голосують за владу. При цьому вони можуть цю владу ненавидіти, говорити про неї гидоти,
але в останній момент, коли вони йдуть до виборчих дільниць, своя сорочка однаково виходить ближчою до тіла.

Тому їх перемогти дуже складно. Щоб їх перемогти, потрібна потужна, дуже сильна опозиційна партія, яка забирає всі опозиційні голоси, а цього немає. У цьому вся проблема. Не в тому, що вони щось цементують, якась диктатура чи ще щось. Ось це заважає набагато більше.
Виходить, на одному боці правляча партія, у якої свій залізний виборець, який зацікавлений саме життєво, це їхній конкретний інтерес. А на іншому боці опозиція, яка розрізнена, у якої загалом кількість прихильників більша ніж у влади, але оскільки вони розрізнені, то ніколи не виходить узяти і завдати такого чіткого удару, в одну точку. А без цього не виходить.
Це все одно, що в Україні б уся влада була в Коломойського. Уявіть собі типаж Коломойського, тільки гірший. Коломойський — активний, харизматичний, пасіонарний, емоційний. Але по ньому видно, він не приховує. А цей — тихушник, дрібний злісний виродок, який сидить, сховавшись у своєму палаці, ніде не з’являється.
Прибрати олігарха з влади — для цього потрібна дуже велика організована сила,
якась сокира потрібна, а ось ця сокира все ніяк не виходить.
— Коломойський уже кілька місяців сидить у СІЗО СБУ, там є кілька справ.
— Знадобилася війна для цього. Врахуйте, у мирний час 30 років він гуляв як хотів.
— Хочу уточнити про Іванішвілі. Минулого року він офіційно оголосив, що повертається в політику, ні в кого не було ілюзій з приводу того, що він контролює всі дії правлячої партії Грузинська мрія. Але він і формально очолив партію Грузинська мрія. А що змінилося після цього? Чи можна говорити про те, що відбулися якісь такі зміни, які були потрібні правлячій партії перед майбутніми виборами?
— Взагалі жодних змін немає від того, що він повернувся в публічну політику, його навіть публічно не стало більше. Ось він як сидів у себе в своєму палаці скляному, так само і сидить зараз.
Його не побільшало, він не бере участі в якомусь громадському житті, у дебатах — те, що називається, коли людина прийшла в політику. Його так само не видно, він так само тихо собі сидить і керує всіма цими шістками.
Ніякої зміни не було і не могло бути, тому що він і так повністю їх контролював. А зараз став контролювати з позиції почесного голови партії, але при цьому його взагалі не видно, він ніде не виступає.
Зараз тривають дуже великі дебати і баталії з приводу цього закону про іноземний вплив. Але навіть зараз його не видно: він ніде не виходить, нікого ні в чому не намагається переконати. Він як був у тіні, так у тіні й залишається, нічого взагалі не змінилося.