24 вересня Сі Цзіньпін провів переговори з Дональдом Трампом у Білому домі. Це перший візит китайського лідера до Вашингтона за десять років і вже третя особиста зустріч двох президентів за одинадцять місяців. Церемоніал був підкреслено пишним: Трамп особисто зустрів гостя біля трапа на авіабазі Ендрюс, чого американські президенти майже не роблять. Але якщо відкинути протокол, головний економічний результат візиту було зафіксовано ще до того, як лідери сіли за стіл в Овальному кабінеті.
Напередодні міністр фінансів США Скотт Бессент і віцепрем'єр Держради КНР Хе Ліфен домовилися продовжити так зване пусанське торговельне перемир'я, яке мало завершитися 10 листопада, до 10 січня. Два місяці – це не угода, а відстрочка. Бессент прямо пояснив, що йдеться про те, щоб отримати більше часу і подивитися, що можна зробити на економічному фронті. Паралельно сторони запустили Раду з торгівлі та окремий діалог щодо штучного інтелекту. Уже після переговорів Сі заявив, що економічні команди досягли "нової спільної домовленості", і назвав її доброю новиною для бізнесу,
людей і світової економіки. Конкретних цифр жодна зі сторін не оприлюднила. Тобто Вашингтон і Пекін будують механізми для подальших переговорів, а не підписують великий пакет домовленостей.
Цифри пояснюють, чому обом сторонам зараз вигідна пауза. Товарообіг між США та Китаєм у 2025 році скоротився майже на 29% – з 584 до 415 млрд доларів, і в першій половині 2026 року падіння тривало. Середнє американське мито на китайські товари тримається на рівні близько 36%, китайське на американські – близько 31%. При цьому тарифна війна не розв'язала головної проблеми Вашингтона: загальний торговельний дефіцит США не зменшився, а Китай у 2025 році вийшов на профіцит близько 1,2 трлн доларів, переорієнтувавши експорт на Південно-Східну Азію та інші ринки. Пекін довів, що може жити з американськими митами. Вашингтон тримає ключ від передових напівпровідників, Китай – близько 90% світової переробки рідкісноземельних металів. Це рівновага взаємного стримування, і саміт її лише законсервував.
Показовий і сюжет із виконанням попередніх домовленостей. Після травневого саміту в Пекіні Китай зобов'язався купувати американську агропродукцію на 17 млрд доларів щороку,
однак до кінця липня закупівлі без урахування сої склали лише 3,9 млрд. Тому від Вашингтонського саміту я не чекав би проривних контрактів. Швидше це будуть декларації, виконання яких Пекін дозуватиме залежно від політичної кон'юнктури. Формула, яку запропонував Сі, – співпраця як основа, помірна конкуренція, керовані розбіжності – для Китаю є способом виграти час: Трамп іде на проміжні вибори в листопаді, а китайське керівництво готується до партійного з'їзду.
Окремий сюжет цього саміту – газ. Нових домовленостей щодо нього поки не оголошено, але напередодні візиту сторони обговорювали скасування китайського мита на американський скраплений газ. Ситуація така: з лютого 2025 року Китай обклав американський газ митом 15% і фактично перестав його купувати. Контракти китайських компаній зі США на близько 14 млн тонн на рік, або приблизно 6 млрд доларів, нікуди не зникли, просто цей газ перепродається в Європу та Азію. Якщо мито скасують, Вашингтон отримає одну з найпомітніших поступок Пекіна. А для кремля це погана новина: газопровід "Сила Сибіру-2", на який москва покладає надії після втрати європейського ринку,
і так застряг через суперечку щодо ціни. Кожна тонна американського газу в Китаї посилює позиції Пекіна в торгах з росією.
Для України в цьому саміті є пряма економічна площина. 22 вересня в Нью-Йорку Президент Зеленський попросив Трампа заохотити Сі вплинути на путіна. А 19 вересня Трамп підписав закон про санкції проти росії та Ірану, який дає йому право запровадити мита до 100% на товари з країн, що є найбільшими покупцями російських нафти і газу. Найбільшим таким покупцем є Китай. За офіційним повідомленням китайської сторони, під час переговорів лідери обмінялися думками щодо України, поряд із ситуацією на Близькому Сході та Корейському півострові, але без жодних деталей. Показово, що Україна згадана лише одним рядком у загальному переліку: для Пекіна війна проти України – не предмет економічного торгу.
Саме тут лежить справжній важіль. Пекін купує російські нафту і газ з дисконтом і фактично наповнює бюджет кремля, з якого фінансується війна. Якщо Вашингтон перетворить новий закон на реальну загрозу для торгівлі з Китаєм, вибір для Пекіна стане суто бухгалтерським:
доступ до американського ринку чи дешеві поставки російських нафти і газу. Проте продовження перемир'я до 10 січня свідчить, що наразі Трамп обирає стабільність, а не тиск. Інструмент є, але його застосування відкладено щонайменше до наступних зустрічей лідерів – на саміті АТЕС у Шеньчжені в листопаді та на G20 у Маямі в грудні.
Висновок для України простий. Американо-китайська торгівля зараз живе в режимі коротких відстрочок, і кожна наступна зустріч Трампа і Сі – це нове вікно можливостей. Наше завдання – домогтися, щоб питання російської нафти стало частиною торговельного порядку денного між Вашингтоном і Пекіном, а не окремим політичним побажанням. Бо в цьому діалозі аргументом є лише те, що вимірюється в мільярдах доларів.
Олег Саркіц,
експерт з геоекономіки та міжнародної торгівлі
