Якщо озирнутися на оцінки експертів, які уважно стежать за війною в Україні, я вважаю, що існувало загальне припущення - або радше побоювання, - що після виборів до Державної думи в Росії минулого місяця Путін розпочне нову хвилю мобілізації як прелюдію до чергового великого наступу на Донбасі.
Також панувала думка, що це найімовірніше, буде марно - просто додасть більше тіл до російської м’ясорубки, яка протягом значної частини 2026 року щомісяця забирала життя десятків тисяч росіян.
Насправді Путін, схоже, вирішив утриматися від мобілізації - можливо, побоюючись внутрішньополітичних наслідків, коли війна нарешті прийде до еліт Москви та Санкт-Петербурга, а їхні сини, брати, дядьки й батьки почнуть гинути у цій безглуздій війні, що ведеться лише для того, щоб потішити самолюбство Путіна.
Натомість Росія, схоже, була відтиснута назад уздовж лінії фронту: вересень став першим місяцем від часу невдалого українського контрнаступу восени 2023 року, коли Росія зазнала чистої втрати території в Україні.
Схоже, Путін змінив стратегію: тепер його влаштовує утримання нинішньої лінії фронту на Донбасі,
тоді як основний удар він спрямовує на українську економіку.
У цьому контексті ми спостерігаємо посилення російських атак за допомогою безпілотників та балістичних ракет на українські промислові об’єкти, енергетичну інфраструктуру, транспорт, торговельні та логістичні центри, а також ланцюги постачання.
Ми стали свідками атак на металургійну галузь України - п’ять доменних печей було виведено з ладу, що призвело до зупинки роботи металургійної галузі, яка колись була лідером експорту.
Були атаковані ключові мости через річку Дніпро в Києві - знову ж таки, щоб підірвати моральний дух, але водночас і порушити нормальне функціонування економіки столиці.
А в Чорному морі Росія відкинула зусилля Туреччини, США та інших країн домовитися про припинення вогню, яке охоплювало б зерновий сектор, унаслідок чого український експорт зерна скоротився до мінімуму.
Так само Росія відкинула спробу домовитися про припинення ударів по енергетичних об’єктах. Схоже, мета полягає у виснаженні української економіки, послабленні її військово-промислового потенціалу та підриві морального духу українців.
Я вважаю, що ще одна мета - загнати економіку в рецесію, створити значні бюджетний дефіцит і дефіцит платіжного балансу, які вимагатимуть від Європи збільшення фінансування саме в той момент, коли державні фінанси вже перебувають під тиском по всьому континенту. Це вже проявляється в занепокоєнні ринків щодо стійкості державних фінансів Франції, Великої Британії та інших країн.
На мою думку, мета полягає в тому, щоб зламати дух українців і волю Європи надалі надавати Україні фінансову підтримку в цій війні. Я вважаю, що під час президентства Трампа були можливості для серйозного мирного процесу та досягнення миру. Але Трамп настільки некомпетентно керував цим процесом, що надав Путіну впевненості: під керівництвом Трампа альянс НАТО може розколотися, а разом із ним - зникнути й готовність Альянсу підтримувати Україну.
А підтримуючи ультраправі партії в Європі - «АдГ» (AfD) у Німеччині, «Національне об’єднання» (FN) у Франції та «Реформ» (Reform) у Великій Британії, - Трамп, на мою думку, показав Путіну світло в кінці тунелю, давши зрозуміти, що вибори неминуче приведуть до влади нові європейські уряди,
які припинять фінансування України з боку Європи.
Ключовим фактором у цьому контексті, на мою думку, є вибори у Франції в травні. Путін, схоже, вважає, що перемога Ле Пен призведе не лише до припинення французької підтримки України, а й до того, що фінансування та підтримка України з боку ЄС зазнають серйозних ускладнень.
Тож, на мою думку, Путін тепер бачить перевагу в тому, щоб продовжувати війну протягом зими - аж до травня, коли з’явиться перспектива обвалу європейської підтримки України. А протягом зими стратегія полягає в тому, щоб максимально збільшити руйнування на території України, щоб підвищити ціну, яку доведеться заплатити Європі за її підтримку.
Для таких досвідчених спостерігачів за ситуацією в Україні, як я (маю 40-річний досвід), усе це здається очевидним - Путіна, та, на жаль, і Трампа, можна читати як відкриту книгу.
Путін - хуліган, своєрідний російський мафіозний персонаж сформований під впливом його минулого в КДБ. Він поважає силу й владу та наступає, коли бачить слабкість. У Європі та в Трампі він бачить слабкість і брак лідерства.
Трамп майже не змусив Путіна чи Росію заплатити ціну за війну в Україні.
Натомість Трамп, схоже, натякає, що хоче винагородити Путіна за захоплення українських територій, демонструючи свою силу та намагаючись відновити нормальні ділові відносини між США та Росією.
Путін не бачить жодних покарань чи санкцій за те, що продовжує випробовувати кордони НАТО в Європі за допомогою кібератак, нападів на склади боєприпасів НАТО, спроб вбивства європейських промисловців, рейдів безпілотників на цілі в Європі, а останнім часом - нападів на судна у територіальних водах країн-членів НАТО.
Відсутність реакції з боку НАТО - адже, на мою думку, європейська частина НАТО не впевнена у підтримці з боку США - лише заохочує Росію до нових ворожих дій. Кожна провокація, яку Путіну вдається здійснити безкарно, лише демонструє слабкість НАТО, відсутність адекватної відповіді та невизначеність щодо американської підтримки. Тож він продовжуватиме.
Посилюючи страх перед Росією в Європі, Путін сподіватиметься дати своїм ультраправим союзникам у Європі додаткові аргументи напередодні виборів. Вони запропонують своїм виборцям умиротворення Росії як шлях до встановлення миру.
Принаймні саме цього вони, як їм здається, зможуть досягти. Але, знаючи Путіна, можна не сумніватися: він скористається будь-якими подарунками, які йому піднесуть «АдГ», «Національне об’єднання» та «Реформ», а потім попросить - і забере - ще більше.
Європі потрібне лідерство, але його катастрофічно бракує.
Що стосується фінансування України, то війна обходиться їй дедалі дорожче, а сама війна, схоже, затягнеться щонайменше до 2028 року. Це означає, що погоджених на засіданні Ради ЄС в грудні 2025 року 90 млрд євро у рамках механізму Угоди про спільну фінансову підтримку (EU USL) буде недостатньо.
Україна заявляла про дефіцит військового фінансування у розмірі 27 млрд доларів у 2026 році та 32 млрд доларів у 2027-му, і це навіть без урахування десятків мільярдів додаткових коштів, які знадобляться, якщо війна триватиме до 2028 року.
Правильний підхід для Європи - діяти на випередження, зокрема врахувати ризики, пов’язані з виборами у Франції. Необхідно захистити фінансування України від можливих наслідків цих виборів за допомогою нових фінансових механізмів і,
зрештою, навіть залучити 300 млрд доларів заморожених активів Центрального банку Росії, які перебувають у західних юрисдикціях.
Але саме тоді, коли від європейських лідерів потрібні лідерство та стратегічне бачення, ми бачимо вагання й спроби заощадити кожен пенні чи євроцент.
Ми повинні чітко дати Путіну зрозуміти: Європа та її союзники, що залишилися (за винятком США), нададуть Україні все необхідне для перемоги в цій війні - фактично необмежений карт-бланш. Нашим платникам податків слід пояснювати це так: інвестиції у розмірі 100 мільярдів доларів в оборону України, щоб зупинити Росію, у довгостроковій перспективі можуть заощаджувати Європі 1-2% витрат на оборону щороку. Потенційно це означає економію 250–500 мільярдів євро на рік.
Здавалося б, усе очевидно. Але Європа так часто діє нерозумно й майже завжди починає діяти лише після того, як криза вже вдарила по ній. У цьому випадку такою кризою може стати перемога Росії в Україні.
Уявіть собі: це означало б, що десятки мільйонів українців переселяться на Захід, що створить навантаження на соціальну, економічну та політичну систему Європи. Росія просунеться ближче до кордонів НАТО, додатково отримавши у своє розпорядження значний військовий потенціал України. Європа опиниться перед обличчям сукупної військової потужності Росії та поглинутої нею України, причому без підтримки з боку США.
Для Європи це був би просто катастрофічний сценарій. Саме тому найдешевший варіант - фінансувати Україну вже ЗАРАЗ.
Оригінал статті опубліковано в блозі автора @tashecon тут.
