За кордоном

Депортаційні центри для біженців в Руанді: історія питання

16 лис•Deutsche Welle

Вони спірні з правової точки зору, дорогі та є предметом бурхливих дискусій у суспільстві - вже багато років у Брюсселі розмірковують про те, щоб облаштувати депортаційні центри для шукачів притулку, чию заяву було відхилено, поза межами ЄС. Досі всі спроби зазнавали невдачі через правові перепони. Та тепер так звана "група п'яти" у складі членів ЄС Греції, Німеччини, Австрії, Данії та Нідерландів узгодила плани, які, на переконання ініціаторів, ці перепони долають.

Згідно з планами, шукачів притулку, чиї заяви було відхилено і чиї країни походження відмовляються їх приймати, планують депортувати в так звані "хаби повернення" (Return Hubs) за межами ЄС. Перший подібний центр має бути облаштовано в африканській Руанді. Як повідомили в понеділок, 16 листопада, в німецькому міністерстві внутрішніх справ, європейські країни розпочинають конкретні переговори з Руандою з метою відправляти туди мігрантів уже 2027 року. "Хаби повернення становлять позитивне рішення для людей без права на перебування та без перспективи в Європі, чиї країни походження не кооперують з нами щодо видворення",

- заявив міністр внутрішніх справ Німеччини Александер Добріндт (Alexander Dobrindt).

Не перша спроба створити депортаційні центриПротягом останніх років було чимало спроб створити центри для розміщення біженців, що потрапили в країни Європи, за межами ЄС або всього континенту.

Британська "модель Руанда" (2022-2024)Великобританія не є країною ЄС, але саме вона першою в Європі спробувала втілити в життя те, що прагнуть нині зробити Німеччина та чотири інші країни Євросоюзу. Під час правління консерваторів на чолі з прем'єрами Борисом Джонсоном та Ріші Сунаком британський уряд планував відправляти мігрантів, які нелегально потрапляють у країну через протоку Ла-Манш, до тієї ж Руанди. Там, за задумом, повинні були розглядатися їхні заяви на отримання притулку у Сполученому Королівстві.

Але британський Верховний суд визнав урядові плани протизаконними. Суд аргументував тим, що Руанда не є безпечною третьою країною, а отже існує ризик депортації шукачів притулку на їхню батьківщину, де їм може загрожувати переслідування.

Після перемоги лейбористів на парламентських виборах у липні 2024 року прем'єр Кір Стармер офіційно оголосив проєкт "мертвим та похованим".

До цього британський уряд витратив близько 700 мільйонів фунтів бюджетних коштів на угоду з Руандою. Зрештою до Руанди було переправлено четверо людей - добровільно.

Італійська "модель Албанія" (з 2024 року)Уряд Італії на чолі з правою націоналісткою Джорджею Мелоні уклав угоду з Албанією з метою відправляти туди біженців, врятованих у Середземному морі. Там шукачів притулку повинні були розміщувати в центрах, що перебувають під італійським контролем. У цих центрах, згідно з планом, заявки біженців мали розглядатися за прискореною процедурою.

Утім, одразу ж після відкриття центрів італійські суди розпорядилися зупинити розміщення в них шукачів притулку. Аргументація суддів полягала в тому, що країни походження біженців на кшталт Бангладеш чи Єгипту не можна загалом розглядати як "безпечні", якщо окремим групам у них загрожує переслідування. Тож перших мігрантів влада була змушена перевозити назад на італійську територію.

Зараз Італія використовує один із таборів як суто депортаційний центр для чоловіків, чиї заяви на притулок остаточно було відхилено. Відтоді як у березні 2025 року було ухвалене відповідне рішення,

загалом до Албанії було відправлено лише близько 500 людей. Натомість загальні витрати на проєкт оцінюються у понад 670 мільйонів євро до 2028 року.

Самостійні спроби Данії (2021-2023)Данія 2021 року ухвалила закон, який передбачав можливість відправки шукачів притулку в треті країни за межами ЄС. Копенгаген вів інтенсивні переговори про власний центр для розміщення біженців із тією самою Руандою. Утім, Єврокомісія та правозахисні організації жорстко розкритикували плани. На початку 2023 року данський уряд призупинив переговори з Руандою. У данському уряді дійшли висновку, що країна навряд чи зможе реалізувати подібний план самотужки через правові та логістичні перепони. Відтоді Данія намагається реалізувати цю концепцію винятково в координації з іншими країнами ЄС, як-то зараз у складі "групи п'яти".

Нові правові рамки ЄСУ минулому суди, послуговуючись чинним тоді законодавством ЄС, часто визнавали депортації в треті країни протизаконними, аргументуючи тим, що мігрант повинен мати особистий зв'язок із цією країною, тобто або знати її мову, або мати там родичів,

або прожити в ній якийсь час раніше. Утім, внесені зміни у міграційне законодавство ЄС дозволяють висилати людей, чию заявку на притулок було відхилено, зокрема, і в ті країни, в яких вони ніколи не бували.

Іще одна підстава для нової спільної ініціативи - це погоджена в червні 2026 року та підтримана Європарламентом депортаційна директива ЄС. Формально її ще має ухвалити Рада ЄС. На відміну від попередніх правил директива має зобов'язальний характер і повинна застосовуватися в усіх країнах Євросоюзу, що до неї приєдналися. Таким чином, у ЄС вперше з'являться єдині загальні правові рамки для таких депортаційних центрів.

Крім того, за новими планами за межами ЄС повинен відбуватися не весь процес розгляду заяви про притулок. Адже саме через цей момент провалилися ініціативи Великобританії та Італії. Натомість "хаби повернення" мають слугувати виключно транзитними етапами для шукачів притулку, чиї заяви вже було остаточно відхилено. Їхнє фінансування і контроль здійснюватимуться країнами ЄС.

Брак контролю та величезні видатки?Прихильники нових депортаційних центрів сподіваються,

що нові правові рамки та нова концепція позбавляють шансів на успіх судові скарги правозахисників. Утім, критики ініціативи, зокрема правозахисні організації "Лікарі без кордонів" та Amnesty International, вказують на суттєві ризики планів "групи п'яти". Вони сумніваються у можливості гарантувати незалежний контроль, ефективний правовий захист та медичне забезпечення в запланованих хабах. Правозахисники побоюються, що треті країни зрештою можуть попри домовленості депортувати людей у їхні країни походження, які не є безпечними, без належної перевірки.

Крім того, попередній досвід свідчить, що будівництво та охорона таких центрів, а також перевезення депортованих часто несуть за собою витрати у сотні мільйонів євро. Тоді як фактична кількість людей, яких вдається видворити, може виявитися дуже низькою.

закон, суд, рада, Червень, Борис Джонсон

Читайте ще