Європейський союз в останні роки став метою для критики з боку економістів.
Як пише в своїй статті на Project Syndicate лауреат Нобелівської премії Майкл Спенс, зростаюча напруга в ЄС між країнами найближчим часом має бути подолана або ж союз розпадеться.
"Один розумний знайомий в Мілані недавно поставив мені таке запитання: "Якщо іноземний інвестор, наприклад з США, захоче інвестувати значну суму в італійську економіку, що б ви йому порадили?"
Я відповів, що хоча тут є багато можливостей для інвестицій в різні компанії і галузі, інвестиційний клімат в цілому дуже заплутаний. Я б порекомендував інвестувати разом з добре обізнаним місцевим партнером, який може лавірувати в цій системі і розрізняти неявні ризики.
Звичайно, таку ж пораду можна дати і щодо багатьох інших країн, наприклад Китаю, Індії та Бразилії. Однак Єврозона все більше перетворюється в економічний блок країн, що рухаються на двох різних швидкостях, причому потенційні політичні наслідки цієї тенденції викликають у інвесторів підвищену тривогу.
На нещодавній зустрічі інвестиційних радників високого рівня один з організаторів запитав у присутніх,
чи буде євро, на їхню думку, існувати через п'ять років. Тільки одна людина з двохсот сказав, що не буде. Це дуже несподівана колективна оцінка наявних ризиків, особливо якщо врахувати поточну економічну ситуацію в Європі.
Реальний (з урахуванням інфляції) ВВП Італії перебуває зараз приблизно на рівні 2001 р. В Іспанії справи йдуть краще, але її реальний ВВП досі приблизно такий же, як у 2008 році, якраз напередодні фінансової кризи. У країнах Південної Європи, включаючи Францію, спостерігаються вкрай слабкі темпи відновлення економіки і наполегливо високий рівень безробіття, що перевищує 10% (а серед молоді віком до 30 років він набагато вище).
Тим часом, рівень держборгу досяг або перевищив 100% ВВП (в Італії він зараз дорівнює 135%), при цьому інфляція і темпи реального зростання (а значить і номінального) залишаються низькими.
Цей затяжний борговий навіс заважає використанню фіскальних заходів, що сприяють поверненню впевнених темпів зростання економіки.
Конкурентоспроможність країн Єврозони в торгових секторах сильно варіюється через дивергенцію, яка почалася, як тільки з'явилася єдина валюта. Хоча недавнє ослаблення євро буде частково притупляти наслідки цієї дивергенції, воно не усуне її повністю. У Німеччині буде зберігатися великий профіцит, а в країнах, де співвідношення вартості праці до продуктивності високе, зовнішня торгівля буде і далі генерувати недостатні темпи зростання економіки.
Після фінансової кризи 2008 р всі вважали, що тривале, важке відновлення економіки в єврозоні в кінцевому підсумку зміниться впевненим зростанням. Але зараз такі міркування вже не викликають довіри. Європа, схоже, не повільно відновлюється, а потрапила в пастку квазіпостійного еквілібріуму низьких темпів зростання.
Джерело