У своєму романі «Невдача із сомбреро», що вийшов друком 1976 року, американський меланхолік Річард Бротіґан змалював занепад маленького містечка, у якому відбувається щось непомітне, що з несамовитою швидкістю набуває нищівної сили. Капелюх падає з неба, сомбреро просто так лежить собі посеред магістральної вулиці, чорний і незворушний.
Кому його підняти? Через це спочатку сваряться між собою безробітний і родич міського голови, тоді починається бійка, ситуація виходить з-під контролю, поліція безпорадна, бібліотекарці відстрілюють обидва вуха, розігрітий натовп роздобуває десь автомати, знищує загін національної гвардії, що прибув на місце інциденту, влада оголошує надзвичайний стан, і навіть десантникам з артилерією не одразу вдається втихомирити провінційне містечко. Коли кривава оргія закінчується, ніхто з учасників не може пояснити, як усе це могло статися.
Книжка Бротіґана — це своєрідна американська авторська казка, написана з глибоким сумом, але жорстка та жовчна, населена іконами американської самосвідомості, які втрачають контроль. Автор тонко відчуває колективне божевілля,
яке може раптово й потужно вибухнути, коли в суспільства здають нерви.
Америка нині має саме ту проблему демократії, яку завжди передбачали її легендарні батьки-засновники. Її перехід від індустріальної економіки до економіки послуг знекровив консервативні сільські та напівміські регіони, зміцнивши натомість міста. Однак сільським регіонам у виборчому праві США свідомо віддано перевагу, адже ще засновники держави не хотіли, щоб міська еліта перетворила решту країни на меншість. Тому тепер сільська Америка, більша частина якої стоїть за Трампа, у виграшному становищі й намагається боротися проти того прогнозованого позбавлення права голосу міськими елітами.
Про що засновники не здогадувалися, то це про градус загострення та бруталізації політичного дискурсу у ХХІ столітті. Поляризація веде до того, що виборчі кампанії масовано емоціоналізуються, бо служать тепер не переконанню виборців, які вагаються, а мобілізації вже переконаних. Те, що великі частини суспільства ховаються у свої ізольовані медійні зони комфорту, у яких читають і слухають лише те, що їм подобається,
посилює цей ефект. Америка стала країною без публічності, тобто без місця обов’язкової зустрічі та порозуміння. Частково винні в цьому Конгрес та урядова бульбашка у Вашингтоні, однак вони насамперед самі є продуктом цього суспільного тренду.
Це тренд сучасності, яка мчить уперед зі швидкістю світла й звільняє людей тією самою мірою, якою ставить їх перед викликами і непосильними завданнями. Незалежно від персони Дональда Трампа це послання з Америки 2018 року: сучасність без зобов’язань пожирає себе сама. Досі країна завжди мала достатньо власного арсеналу, щоб сучасність, символом якої вона є, робити вартою життя. Однак для цього їй потрібен президент, який модерував би той вир.
У романі Бротіґана президент як політична фігура спасителя фрагментованої країни ще справно виконує свою функцію. По завершенні провінційного вибуху насильства він виголошує епохальну примирливу промову до нації, «яку шануватимуть так само, як і Геттісбурзьку промову Авраама Лінкольна». Не треба бути пророком, щоб припустити, що президент Дональд Джон Трамп на таку промову неспроможний.
------------
Про автора. Ян Техау, старший науковий співробітник і директор Європейської програми Німецького фонду Маршалла в Берліні
