Житомир

В Бердичеві попрощались з 22-річним розвідником Владиславом Ковальчуком

В траурній залі Гарнізонного будинку офіцерів сьогодні не помістились всі, хто прийшов провести в останню путь одного з наймолодших бердичів’ян, загиблих в бою за свободу України. Через три місяці Владиславу Ковальчуку мало б виповнитись двадцять три роки, але до цієї дати він не дожив.

Народився Владислав 9 квітня 2002 року в Бердичеві. Родина жила на вулиці Білопільській, але вчився він не в 14, а в 10 школі. З перших класів мав у школі багато друзів, у середніх був душею компанії, а що робити у старших зрозуміти довго не міг. Грав у футбол, любив бути попереду, без якихось витівок не представляв собі життя. Сьогодні прийшло дуже багато його друзів і однокласників, щоб віддати останню шану Герою, і всі згадували його лише найкращими словами.

Бажання стати військовим в нього виникло давно, тож після сьомого класу він поступив на навчання до Київського військового ліцею. Але, через деякий час покинув його, повернувшись до рідної школи. Потім встиг ще трохи повчитись в коледжі промсиловості, і після отримання атестату знову повертається до мрії про професійну службу.

Владислав стає курсантом Одеської військової академії. У військовому навчальному закладі проявляє свої найкращі якості, і вже невдовзі отримує сержантське звання. Але закінчити академію і отримати лейтенантські погони не встигає через повномасштабне вторгнення агресора.

До лав Сил Оборони України він попадає за мобілізацією Солом’янським РТЦК та СП у місті Києві. До липня 2024 року Владислав Ковальчук проходив військову службу на посаді командира відділення у 150 окремому розвідувально-ударному батальйоні. Пізніше обіймав посаду головного сержанта роти вогневої підтримки 4 окремого штурмового полку «RANGERS». З жовтня 2024 року проходив військову службу на посаді старшого оператора 4 загону.

Сьогодні на траурному мітингу з натхненною промовою виступив його командир розвідувального підрозділу. Він розповів, що з 97 кандидатур йому потрібно було відібрати 10 відчайдухів для виконання надзвичайно небезпечних завдань, і одним з них став військовий на позивний «Ахілес». І лише потім в особовій справі побачив, що Владислав Ковальчук, якого він відібрав є його земляком з Бердичева.

Це доля, подумав тоді він, і «Ахілес» ні разу його не підвів. Разом вони воювали на Харківщині, під Бахмутом, в Соледарі, та ще десятку найгарячіших точок військового протистояння. «Військових я бачив багато, але справжніх Воїнів, яким був Владислав, ні», – сказав біля труни побратима командир.

Згодом він розповів журналісту про один випадок з їхньої служби. Якось в тилу, коли підрозділ проходив відновлення, навчати їх прислали якогось штабного офіцера, який не бачив і близько того, що пройшли бувалі розвідники. Командир попросив для своєї групи можливість займатись за індивідуальним планом, щоб не витрачати час на те, що вони й так знають. Але вище командування спитало, а чи є у вас цей план, в якому буде все розписано по годинах і днях?

Тоді Владислав сказав, що зробить все що треба, і за день та ніч намалював все, як його починали вчити у військовій академії. План-конспекти усіх занять з текстами, малюнками, графіками і таблицями. Командування не могло повірити, що таке можливо, але дозволило займатись за індивідуальним планом. «З нього був би справжній офіцер,

яких так не вистачає в нашій армії», – додав командир.

Хоча і в розвідці Владиславу діставались найважчі завдання, але він прагнув ще більшого, він хотів стати бійцем Сил Спеціальних Операцій і в липні 2024 року його бажання здійснилось. Сьогодні попрощатись з ним прийшли багато побратимів вже з цього роду військ, а труну з тілом героя покривав і сірий стяг ССО з малюнком вовка, символу українських спецпризначенців.

Після церемонії в будинку офіцерів на якій виступили міський голова Сергій Орлюк та голова спілки родичів загиблих воїнів Володимир Котюшко, траурна процесія розтягнулась чи не на всю вулицю Артилеристів, а траурна колона налічувала чи не півсотні автомобілів. На шляху руху колони провести в останню путь молодого Героя вийшли учні дванадцятого і четвертого ліцеїв та другої гімназії, утворивши живий коридор від Червоної Гори до Меморіалу Слави.

На військовому секторі міського кладовища, на новому меморіальному майданчику, знову звучала прощальна молитва, і довго не закривалось віко труни, поки з воїном не попрощались всі його друзі, родичі, однокласники і побратими. Знову лунав військовий салют і Гімн України, під який відважний Герой знайшов останній спочинок у рідній землі.

Свобода, Вовк, Заклад, Доля, Посад

Читайте ще