Кожен із нас проживає в якому-небудь місті, селищі чи селі. Кожен населений пункт має свою назву.
Поглянеш на карту України – і відразу побачиш масу незвичайних «імен» населених пунктів, як – от: Ізюм, Гуляй-Поле, Чугуїв, Чернігів, Дігтярі, Переяслав, Житомир, П’ятка, Малосілка, Бистрик … Звідкіля вони взялись, що за ними стоїть? Відповіді на ці запитання шукають вчені, якізаймаютьсятопонімікою – «розділомономастики (допоміжної історичної дисципліни), науки пропоходження назв географічних об’єктів.
Справа «розсекречування» імен дуже важлива, оскільки кожна назва може розповісти чимало цікавого про наше життя, про історію країни і краю, про древні звичаї та природу тієї чи іншої місцевості. Про їх таємниці та особливості.
Саме власні назви допомагають пізнати культуру, побут, природу і людей, наслідки творчої праці минулих поколінь і сучасників.
Більше пізнати – значить глибшеі міцніше полюбити, виробити в собі ці бажання примножити і духовні багатства нашої Батьківщини, сприяти її зміцненню і процвітанню. Адже пізнання рідної землі починаєтьсяз вивченнясвого краю.
Виховування ж любові до рідного регіону має витоки у вихованні почуття любові до рідного села, інтересів до вивчення його історії, з’ясування походження його назви.
Географічні назви розповідають про сиву давнину, і про наші, не менш вагомі часи. Пояснити, популяризувати назви населених пунктів Бердичівщини є нашим важливим завданням.
Л.І.Похилевич у передмові до книжки «Сказания о населенных местностях Киевской губернии»дивувався, що досі ( а це було в середині ХІХ ст., - авт..) недостатньо ще звернуто увагу на оповідання та перекази мешканців стосовно власних їхніх поселень. Він твердив, що в цих переказах часто сповіщається те, що не збереглося з сивої давнини, іншим шляхом. На його думку, цінність історичних переказів значно більша, ніж приказки тапісні, тому що останнівластиві живому народові, а перекази легко згладжуються в пам’яті й тому не можуть дійти до нащадків, якщоне зафіксувати і не зберегти їх.
Робота, розпочатаЛ.І.Похилевичем, продовжувалась і в наступні часи. Цимипитаннями займалися вчені: О.С.Стрижак, Ю.О.Карпенко, Є.М.Черняхівський, О.М.Трубачів та інші.
На Житомирщині походження географічних назв вивчали Г.Г.Богун, М.О.Костриця, П.В.Білоус.
Доскладу Бердичівського району сьогоднівходять 62 населені пункти, підпорядковані 29-ти сільським і одній селищній радам.
Територія району була заселеною з найдавніших часів. Про це засвідчують багаточисельні археологічні пам’ятки, знайдені на берегах р.Гнилоп’ять та їїприток, якіпредставляють культуру багатьох народів різних історичних епох, починаючи від неоліту. Багато з них виявлено археологом краєзнавцем, етнографом, географом і публіцистом – вченим за професією – Г.Г.Богуном.
Розкопане та досліджене у 1929 – 1932 роках давньоруське городище поблизу с.Райки Т.М.Мовчанівським стало класичним для вивченняісторіїсередніх віків нашої держави. адже це єдине на теренахколишнього СРСР городище, розкопане і вивчене повністю.
На превеликий жаль, назва городища до наших днів не дійшла, а Райковецьким його назвали від сьогоднішньої назви населеного пункту, поблизу якого воно знаходиться.
За сивої давнини, коли впевненевиникла потреба у конкретних географічних назвах, їходержали топонімічні об’єкти,
пов’язані зі сферою діяльності людей.
У давнину територія Бердичівщини була майже всявкрита лісами, що служило орієнтиром для людей. Звідсіля і назви населених пунктів: Осикове, Берізки, Дубова, Дубівка, Лісова Слобідка, Сингаївка (синій гай).
Люди, проживаючи в певних географічних умовах, наділяли відповідними ознаками, пов’язаними із середовищем проживання, географічні об’єкти. Так виникають назви: село Велика П’ятигірка (п’ять гірок, п’ять підвищень), села Великі та Малі низ гірці (низ і гора), село Закутинці ( в закутку), село Бистрик (на бистрині річки).
Райгородок, Райки, Красівка – села, села розташовані в мальовничій, райській місцевості.
Про професійну спрямованість мешканців свідчать такі топоніми: Лемеші, Обухівка, Швайківка, Грабарка.
Про умови життя населення вказують назви сіл: Журбинці, Голодьки (із 1946р. – Мирославка), Житинці, Мирне, Гардишівка (Гарнинівка), Любомирівка, Морочки.
Частина сіл мають імена перших поселенців: Іванківці – Іван, Семенівка – Семен, Мартинівка – Мартин, Катеринівка – Катерина, Костянтинівка – Костянтин, Гришківці – Гришко.
Є села, які одержали своє ім’я від рослин, які культивувались у тіймісцевості вперше: Буряки, Хмелище, Хмельове.
На території району збереглись назви населених пунктів, які вжеперейменовані, проте ще існують у пам’яті назви, які походять від етнічних спільнот (племен, народностей), що перебували, проживали в даній місцевості в той або інший період. Так, і до сьогодні одне із сіл зветься Половецьке – від племен половців, які були в землях Київської Русі в Х – ХІІ століттях. Село Малосілка до 1946 року звалось Мала Татарнівка, Радянське до 1946 року було Жидівці, Дубівка до 1948 р. – Чехи. Село Терехове отримало своє ім’я від річки Терехівка, на березі якої воно розташоване.
З давніх-давен людям відоме «дерево життя», тобто гілочки, на яких ростуть трилисточки – три символи: минулого часу, сучасності та майбуття.
Зображення «дерева життя» зустрічаютьсяна каменях далеких часів і свідчать, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це зрозуміти? А так, що все навколишнє – це наслідки минулих подій. В тому,
що відбувається сьогодні, вже народжується майбутнє.
Отже, щоб вірно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченою людиною, потрібно вивчати минуле свого народу, його історію. Історія народу, як і життя окремої людини, має героїчні, трагічні, щасливі та нещасливі сторінки.
Оскільки вгероїчному найбільше проявляєтьсянаціональний характер народу, йогодушевна краса, його талант, то ці сторінки особливо хвилюють і викликають почуттянаціональної гордості. Тож заглибимось у плин віків.
На північний захід від с.Слободище, неподалік від урвища «Широке озеро», знаходяться сліди старого річища. Вздовж його берегів розташованіпіщані дюни на поверхні яких знайдено крем’яні вироби, мікролітичного типу, а також крем’яні нуклеуси, відбійникита фрагменти пізньонеолітичного посуду.
Чимало на території басейну Гнилоп’яті пам’яток Трипільської культури. Тільки в околицях с.Слободище виявлено декілька таких поселень. Решткиїх знаходяться в урочищах «Слобідки», «Заріччя», «Займисько», «Скеля». В усіх цих урочищах зібрано багатотрипільської кераміки,ножевидні кремневі пластини нуклеуси … Поселення трипільців обстежені також біля сіл Семенівка,
Гардишівка, Голодьки (Мирославка), Швайківка, Бистрик, Велика П’ятигірка.
Пам’ятки епохи бронзи виявлені в селах Слободище, Бистрик, Семенівка, Житинці, Кустин, Голодьки, Швайківка.
Пам’ятки скіфських часів на берегах Гнилоп’ятіпредставленінеукріпленими селищами, якірозташовувалися на першихнадлугових терасах… В с. Слободище обстежено групупоселень тієї епохи. Поселеннявиявлені в урочищах «Белько», «Дудчина гора», «Займисько». Такі жпоселення існували також біля сіл Маркуші, Житинці, Кустин, Велика П’ятигірка, Голодьки (Мирославка),Бистрик, Гвоздава, Мала Татарнівка (Малосілка), Хажин, Терехове.
Місця, де протікає р. Гнилоп’ять, багаті на пам’ятки культуриполів поховань першої половини І тис. до н.е. Культура цяпредставлена переважно групою поховань пам’яток черняхівського типу. В с.Слободище пам’ятки цієї культури обстежені в урочищах «Слобідка», «Заріччя», «Горка», «Займисько». Рештки таких поселень відомі і воколицях сіл Гвоздава, Маркуші, Кикишівка, Семенівка, Житинці, Велика П’ятигірка, Швайківка, Райки, Голодьки, Скраглівка, Радянське, Бистрик, Іванківці.
Зупинимося на декількох сторінкахісторії нашого краю, які мали велике значення для його долі.
З героїчноюборотьбою наших далеких пращурів проти іноземних поневолювачів зв’язаний літопис с.Половецьке. «Вперше село Половецьке згадується в стародавніхпершодруках як Половецьк у 1050 році майже десять разів», -пише про свою малу батьківщину поет М.П.Пасічник. Можливо, помилка при друку, тому що в інших джерелах зустрічаємо дату 1650 рік:скарга міщанина Івана Полянського до пана Станіслава Словецького.
Як згадується в «Історії міст і сіл Української РСР. Житомирська область» на території Половецького знайдено залишкискіфських поселень.
У Х – ХІ століттях населення цих країв героїчно боролося проти половецьких набігів. Частина половців, як і берендеїв, поселялисьна південно-західних окраїнах Київської Русі і мали зв’язки з місцевим населенням. У ХІІІ столітті краї вів боротьбу протинових завойовників – монголо-татар, якими був підкорений.
У 1933 – 1936 роках головою колгоспу у Половецькому працював О.М.Сабуров, у роки Великої Вітчизняної війни командируславленогопартизанського з’єднання,
Герой Радянського Союзу.
СелоМалосілка до 1946 року мало назву Мала Татарнівка. Вонорозташоване по дорозівід Бердичева до Чуднова. У ХІУ – ХУІІ століттях тут проходило одне з розгалужень Чорного шляху, який дістав свою назву від горяі нещасть, які приносили нашими предкам турецько-татарські набіги. Цей шлях починався від Перекопу в Криму, перетинав Дніпро і проходив уздовж річки Інгулець аж до її верхів’я й до самого Чорного лісу, а далі повертав на північний захід – до Вінниці та Луцька. тут він мав декілька розгалужень на північ і захід. Одне з розгалужень проходилопо території Ружинського, Андрушівського, Бердичівського, Чуднівського районів.
Безпосередньо, цією дорогою неодноразово рухались татарські орди за ясиром. Проходили вони й через Малосілку. На деякий часневелика частинанападників тут оселилась. Звідси й нібивиникає назва Мала Татарнівка.
Існує й інша версія, пов’язана з історією виникнення назви цього села. Ніби під час нашестя татар на Волинь на цій території відбувався великий бій місцевого населення із загарбниками. Частинаворожого військазагинула.
На поляхнасипали два кургани, які стали називати«Татарськими могилами». З часом полерозорали, але старі назви збереглися в людській пам’яті.
А про те, що населення Бердичівщини любить мирне небо і вільну працю, ненавидить ворогів і готовезахищати рідну землю, засвідчує багато фактів.
Так у трьох кілометрах на північний схід від Малосілки розташоване село Райки, поблизу якого, в урочищі «Кругла Гора», у ІХ – ХІІІ століттяхстояло давньоруське городище. Ця територія розкопана й досліджена на початку 30-х рр.. ХХ ст. археологом і директором Бердичівського краєзнавчогомузею Т.М.Мовчанівським і описана Т.П.Гончаровим у книзі «Райковецьке городище».
Про мужність і відвагу наших пращурів у боротьбіпроти ворога яскраво свідчать розкопки цього поселення. Післяжорстокої битви все тут збереглося в незмінному вигляді. Вся площа городища усіяна зброєю, кісткамивбитих оборонців та їх ворогів. Найбільше кісток знайденобіля воріт і головної (в’їздової) вежі, десутичка була особливо жорстокою. Виявлено численні кістки у тих місцях, де людей застала смерть, часто з проламаними черепами,
із стрілами в хребтах і ребрах. У боях брали участь не тільки чоловіки, але й жінки та підлітки. Місто Райкибуло повністю знищено, а його населення загинуло в нерівному бою. Героїчний опір Райковецького городищанагадує долю міста Козельська.
Яке ім’я носило городище – невідомо, тому що життя на цій території не відновилось, а новий населений пункт з красивим ім’ям Райки неподалік від території городища. Можливо в давньоруських літописах і згадуєтьсяім’я цього міста, проте його іще потрібно розгадати.
У трьох кілометрах на північний захід розташоване село П’ятка, де у 1595 роціселянсько-козацьке військопід проводом гетьмана К.Косинськогодало великій бій війську Речі Посполитої. У цьому бою брали участь і жителі навколишніх сіл Слободи і Голодьок.
У роки Визвольної війни українського народу проти польської шляхти 1648 – 1954 рр.. багато жителів нашого краю сталивояками козацько-селянської армії.
У 1648 році військо Богдана Хмельницького зупинилося на відпочинок поблизу с.Лісова Слобідка. Від перебування гетьмана в цих краях дістали іменадва населених пункти – хутір Богданів (центрнинішнього Богданівського лісництва)
(в честь Б.Хмельницького) і с.Озадівка (запереказами, там розташовувались тилові, задні, частини козацької армії).
У 1702 році на Правобережжі розпочалось нове велике повстання українських селян і козаків проти польсько-шляхетськогопанування під проводом Семена Палія.
У жовтнів кривавому бою поблизу с.Семенівка підБердичевом селянсько-козацькізагонина чолі з полковником С.Самусем та З.Іскрою завдали нищівноїпоразки ворогові і змусили його втікати аж до Любара.
Територія Бердичівщини заселена не тільки українцями; тут проживають також росіяни, поляки, євреї, чехи.
У селах Гвоздаві, Лісовій Слобідці, Осиково жили поляки. Та і власниками майже всіх сіл на початку ХІХ століття були польські шляхтичі. У 1831 – 1832 та 1863 – 1864 рр.. полякипіднімалися на повстання проти російського царизму. У цих рухах брали активну участь і вихідці з Бердичівщини. Деякі з них – Стефан Бобровський, Міхал Чайковський, Кароль та Едмунд Ружицькі – були керівникамиповстань.
На початку ХІХ століття в пошуках кращої долі на території нашого краю поселилися чехи. І нарекли заснований ними населений пункт Чехи.
Така назвапроіснувала до 1948 року, коли село було перейменовано в Дубівку.
Чехи культивували на території нашого району новутехнічну рослину – хміль. З того часу два населених пункти отримали імена: село Хмелище і село Хмельове.
Уродженцем села Дубівка є Герой Радянського Союзу М.О.Сікорський.
Вздовж шляхів, яківели від Бердичева у різних напрямках, стоялишинки (корчми), власниками яких були євреї, або як називали їх у ХУІІ – ХІХ століттях, «жиди». Так на шляху, що вів з Бердичева до Меджибожа, єврей Шльома відкрив шинок, поблизу якого згодом побудували кілька хатинок. Нове поселення почали називати Шльомівкою, а в радянські часи його перейменувалина Любомирівку.
На шляху, що вів з Бердичева у напрямку Янушполя, Любара, було поселення, що називалося Жидівці. У 1934 році його перейменовано на Радянське, а нині воно – Романівка.
У перші місяці окупації (вересень 1941 р.) поблизу цих населених пунктів фαшиcτи розстріляли 18640 чоловік єврейської національності.
У липні 1941 року, 8-14 числа, в районі сіл Райгородок, Велика П’ятигірка, Любомирівка ішли танкові бої військ Червоної армії з німецько-фαшиcτськими полчищами.
Після окупації Бердичева (7 липня 1941 року) наші війська іще понад тижденьстримували запеклийнаступ ворога на південь у вищезгаданомурайоні та в районі села Хажин.
Село Райгородок (за легендою) на берегах річки Глибока Канавазаснувавфеодал на ім’я Рай. Він спочатку побудувавзамок із підземними ходами. пізніше навколо замкувиросло село, яке почали називати «Райгородок». Наскільки вірна ця версія, невідомо, проте в історичних документах замок «Рай» згадується в 1649 році. Це було в часи переходу армії Б.Хмельницького в Західну Україну. Тодівійсько на деякий час зупинилося поблизу с.Озадівка і за розпорядженням гетьмана звідти посилилася розвідка в райони Райгородка з метою збирання даних про розташування польських загонів і укріплень.
У передвоєнні роки в Райгородоцікій середній школі навчався В.К.Олійник, майбутній Герой Радянського Союзу.
Декілька слів про назву с.Семенівка. Легенда розповідає, що два брати - Семен та Іван поселилися поруч в лісистій місцевості, по обидва береги річки. Незабаром поблизу їхніх жител почали селитися люди. Так виникли села Семенівка та Іванківці.
До сьогоднішнього дня в Іванківцях є будівлі, споруджені підприємцем Терещенком на межі ХІХ – ХХ століть.
До середини 70-х рр.. ХХ ст. простояли в Хажині руїни млина, побудованого в 1880 році власником села Вацлавом Мазаракі. П’ятиповерхова будівля добре збереглася до 1943 року. В роки тимчасової фαшиcτської окупації гітлерівці зігнали до млина жителів села на розправу, протераптовий наліт радянської авіації дозволив людям врятуватися. Розлючені фαшиcτи підпалили будівлю.
Село Хажин – батьківщина Героя Раяднського Союзу, прославленого фізика атомника, лауреататрьох Державних премій СРСР В.Й.Мостового.
Жителі села Штатський і Нечесана в грудні 1942 року, ризикуючи своїм життям, врятували військовополонених, які втекли з фαшиcτського концтабору.
В трьох кілометрах від села Хажин розташоване село Терехове – батьківщина великого англійського письменника Джозефа Конрада та його дядьків по матері – Тадеуша та Стефана Бобровських.
На території Бердичівщини (села Осиково, Гвоздава, Лісова Слобідка) формувалися частини 1-го танкового корпусу 2-ї Польської армії. Всього за місяць бойових дій (квітень – поч..
травня 1945 року) корпус удостоєно ряду високих урядових відзнак – почесного найменування «Дрезденський», орденів Червоного Прапора та Хреста Грюнвальда ІІІ-го ступеня. Одна із його бригад отримала почесне найменування «Судетської».
Цікавою є й історія села Слободище. Це один із найдревніших населених пунктів нашого краю. Є версія, що його назва походить від слова «Слобода», тобто села, мешканці якого звільнені від сплати феодальних повинностей.
Як згадується в документах, у 1660 році гетьман України Ю.Хмельницький підписав у Слободищі трактат із урядом Речі Посполитої. А в ті часи Слободище було містечком («городком»). Якщо подивитися на географічне розташування цього населеного пункту і уявити собі часи середньовіччя і початку нового часу, то Слободище знаходиться неподалік від містечка Чуднів і через нього проходить шлях на Троянів і далі на Житомир. Село розташованена обривистому березі р.Гнилоп’ять, що давало змогу його жителям організовувати оборону містечка (городка) від ворожих нападників.
Слободище – батьківщина двох Героїв Радянського союзу – І.М.
Карпенка та М.Г.Грабчука. Перший прославився у боях на Дунаї, другий – при форсуванні Дніпра.
… Роки, століття стирають багато в людській пам’яті. Назавжди зникли предмети матеріальної культури найдавніших людей, а власні назви передаються з покоління в покоління, живуть і несуть у собі різноманітну інформацію про їхніх творців і носіїв.
Немає вже на карті Бердичівського району таких хуторів як Ріг, Лісовий, Морочки, Грабарка. У багатьох селах половина хат стоять пустими. Можливо, вони на грані зникнення? І як тут не згадати слова великого дослідника Волині кінця ХІХ – першої половини ХХ століття П.А.Тутковського: «…Ми повинні далі вивчати краєвиди, які розкривають надзвичайно цікаві явища минулого нашої країни, мають важливий вплив на все наше господарство і побут». Це важливе повчанняі краєзнавцям, його слід добре запам’ятати.
Джерело: berdpo.info
Новини Житомира
