Народилася з недорозвиненими кінцівками, маю метр зросту. Через це двічі потрапляла в рабство, каже 32-річна Марина Павлова із Житомира.
Росла в дитячому будинку, бо мама від мене відмовилася, розповідає Марина Павлова. Після інтернату вивчилася на швачку у профтехучилищі. Влаштувалася на роботу. Із друзями орендували квартиру. Коли мені було 20 років, на вулиці викрали цигани. Перевезли до Києва. Відібрали документи й змусили жебракувати. Виходу не було, бо залякували й били. Працювала на них майже шість місяців. Якось мене забрала міліція. Так попала до програми для постраждалих від торгівлі людьми. Мене направили у притулок під Житомиром. Жила там п'ять років.
2010-го жінка почала зустрічатися зі своїм колишнім другом з інтернату.
За кілька місяців покликав до себе в Житомир, згадує Марина. Поїхала, бо нарешті з'явилася можливість налагодити особисте життя. Та за півтора року він знайшов іншу, а мене вигнав. Поїхала до своєї хрещеної на Вінниччину. Але вона залишити в себе не могла направила до свого сина в Одесу. Згодилася. На вокзалі запізнилася на автобус.
Стояла розгублена. До мене підійшов незнайомий чоловік. Назвався Дмитром і запропонував допомогу. Повіз до себе. Він мешкав у приватному будинку з дружиною, двома дітьми, літнім чоловіком і двома хлопцями-інвалідами. На ранок спитав, чи маю гроші. Запропонував заробити. Відібрав усі документи й телефон. Відвіз у центр міста й примусив просити милостиню.
Жінка жебракувала три роки.
Дмитро вивозив мене з самого ранку, а забирав пізно ввечері. Взимку за день заробляла три тисячі гривень, влітку вдвічі менше. Та грошей не бачила їх забирав Дмитро. Привласнював собі і мої соцвиплати. На нього працювали й інші інваліди. Казав, нікуди від нього не дінемося. Натякав, що має зв'язки з поліцією.
Двічі намагалася втекти. Не вдавалося. Після кожної спроби сильно бив. Одного разу поламав ребра. Медичної допомоги не отримала. Діма дав якісь пігулки і змусив вийти на роботу.
Якось Дмитро привіз додому ще одного інваліда чоловіка без ніг. Наказав мені його контролювати. Дав старенький телефон, щоб змогла за потреби його набрати. Мені вдалося зв'язатися з громадськими активістами. За кілька днів приїхали на вулицю, де я жебракувала. Відвезли на вокзал і відправили до Києва. Проти Дмитра порушили кримінальну справу. Але його досі не покарали від поліції ховається.
Зараз Марина Павлова мешкає в будинку для літніх людей на Житомирщині. Вона там наймолодша.
За три роки дуже схудла, розповідає Марина. Мала проблеми з ногами й легенями. Кілька місяців лікувалася. Через стрес усього боялася. Позбутися цього допомогли психологи. Нещодавно закінчила комп'ютерні курси. Гарно малюю й багато читаю. Вірю, що знайду роботу і стану самостійною.
