Останнім часом Бердичівський відділ поліції значно посилив боротьбу з так званими «закладчиками» та їх клієнтами. Їх чатують, затримують, оформляють протоколи, але потім часто вони відбуваються чисто символічним покаранням.
І якщо інші суди кваліфікують «закладчиків», які роблять одразу кілька десятків сховків з дозами наркотичної сировини, за статті 307 ч. 2 (повторне вчинення збуту), то в нас це кваліфікують як одноразовий злочин і, відповідно, і запобіжний захід, і покарання призначається в меншому обсязі.
Щодо тих, хто забирає «закладки» поліцейські оформляють протоколи за статтею 309 Кримінального кодексу, але знову ж в суді іноді призначають найменший вид покарання.
Ось і останній вирок, який виголосили в Бердичівському суді 18 липня, знову став максимально гуманним.
20 травня цього року поліцейські в лісосмузі за вулицею Солдатською затримали молодика, в кишені якого був пакетик з дозою 0,33 г наркотичної речовини. Згідно з протоколом, він добровільно його віддав працівнику поліції. Він визнав свою вину беззаперечно та дав згоду нана розгляд обвинувального акта без його участі у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Далі цитата з тексту вироку:
«Призначаючи обвинуваченому покарання, суд, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання.
Так, обвинувачений вчинив кримінальний проступок, раніше не судимий, неодружений, не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого суд визнає його щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Зважаючи на те, що обвинувачений не працює та відсутністю доказів цього в матеріалах кримінального провадження, враховуючи роз’яснення, які викладені в абз. 4 п. 2 Постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд вважає недоцільним призначення йому покарання у вигляді штрафу та виправних робіт та призначає покарання у виді обмеження волі на мінімальний строк, визначений в санкції ч. 1 ст. 309 КК України.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків, особу винного, зважаючи на те, що обвинувачений свою вину визнав, щиро розкаявся, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинувачуваного без відбування покарання, звільнивши його з випробуванням із іспитовим строком. На переконання суду саме такий захід примусу зможе забезпечити досягнення мети покарання і буде відповідати загальним засадам призначення покарання, є необхідним для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як ним так і іншими особами».