Скандальний фільм «Путінські ігри» презентували в Чернігові. Стрічка викриває корупційні схеми та порушення прав людини під час підготовки до зимової Олімпіади в Сочі. Саме з неї стартував Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини DocuDays UA. На жаль, через заборону фільму, росіяни не зможуть побачити «Путінські ігри». Втім, із його показом у Чернігові також не все гладко, адже «Чернігівкіно» (кінотеатр Щорса) відмовило в показі, мотивуючи це завантаженістю кінотеатру, хоча до цього дата й час були узгоджені. Тож стрічку демонстрували у приміщенні експертного клубу «Чиста політика». Показ відбувся з аншлагом: у невеликій кімнаті зібралося досить багато глядачів. Не зупинило публіку й те, що довгий час у приміщенні не було світла, довелося чекати. Фільм «Путінські ігри» розповідає про те, як відбувалося будівництво спортивного комплексу для проведення зимової Олімпіади в Сочі. У перших кадрах – радісні овації росіян, які вибороли право проводити у себе Олімпійські ігри. А конкуренти у них були серйозні – австрійський Зальцбург має хорошу інфраструктуру для цього.
Далі за сюжетом – будівництво об’єктів. Воно супроводжувалося широким розмахом корупційних зловживань та абсурдною боротьбою з природою. «Чому з усіх просторів неохопної Росії для проведення зимових Олімпійських ігор вибрали найтепліший куточок?» — це запитання не раз звучало у фільмі. Будівництво доріг, портів та спортивних об’єктів завдавало величезної шкоди природі, мешканці Сочі, котрих виселили під приводом будівництва, залишилися фактично без житла. Гроші, витрачені на підготовку до олімпіади, в десятки разів більші, ніж витрачали в інших країнах світу. Всі ці моменти ретельно проаналізовано у фільмі: — 9 грудня у світі відзначається Міжнародний день боротьби з корупцією. Важко переоцінити важливість цього дня для сучасної України. Тому сьогоднішній фільм актуальний для всіх нас. Це можливість подивитися на ті реальні процеси, які відбуваються в Росії, котра намагається навчити нас «демократії». У фільмі ми побачимо таку Росію з авторитарним режимом, якою вона є насправді. З її корупцією, безчинством та переслідуванням людей, котрі мислять інакше.
Документальний фільм описує підготовку до проведення Олімпійських ігор у Сочі, той процес будівництва, виділення державних коштів, тендерні механізми, наскільки вони були непрозорі. Цей фільм заборонено до показу в Росії, але в Україні ми маємо можливість його переглянути, — розповідає Віктор Тарасов, голова Чернігівського комітету із захисту прав людини, один із організаторів фестивалю DocuDays UA. Особистості Майдану У їхніх очах нема ні страху, ні докору, ні сумніву, тільки віра у перемогу. На хвильку відірвавшись від буденних революційних справ, герої Майдану постають перед камерою Ігоря Гайдая. Його виставка під назвою «Обличчя свободи. Майдан» відкрилась у Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана в рамках того ж мандрівного фестивалю документального кіно. На світлинах Ігоря Гайдая – портрети майданівців. Він фотографував тих, хто його особисто вразив, чимось зачепив. — Ми сьогодні говоримо про права людей. А людина, котра розуміє і відстоює свої права – це те головне, що потрібне нашій державі. Добре, коли багато людей, одна мета.
Але перш за все кожна людина для себе повинна визначитися: з ким вона, що вона хоче і як може відстояти свої права. І на фотографіях Ігоря Гайдая ми бачимо особистості. Вони зробили свій вибір. Той же священик, медик, студент… для того, щоб у нас справді було громадянське суспільство, у центрі повинна бути людина. Це здоровий індивідуалізм, який повинен бути, щоб людина була в центрі держави. Щоб держава працювала на людину, а не навпаки, — зауважила під час відкриття виставки директор музею Ірина Ральченко. — Ми разом із дружиною були на Майдані упродовж трьох місяців, — розповідає автор світлин. — Спочатку не хотілося займатися фотографією, хотілося просто там бути, разом з іншими. Але згодом узяв у руки камеру. Серед тих, кого сфотографував Ігор Гайдай, є люди добре відомі, наприклад, письменник Юрій Андрухович. Є ті, котрі стали відомими вже потім, – Михайло Гаврилюк, наприклад. Майдан змінив його життя. Фотограф зняв його за тиждень до того, як він потрапив до лав беркутівців – уже тоді цей незвичайний чоловік звернув на себе увагу. — Ніхто з цих людей не жалкує,
що прийшов на Майдан. Є така тенденція все, що прийшло за Майданом, пов’язувати тільки з ним. І ті ж події у Криму, і на Донбасі. Але я вважаю, що все складніше, — говорить Ігор Гайдай. — Я не називаю всю революцію Євромайданом, лише той етап на Європейській площі, з якого все почалося. Потім частина людей відійшла на Майдан Незалежності. Туди я приходив майже щодня. Справжній Майдан розпочався, коли брутально розігнали студентів, декого покалічили й побили. — Що спонукало взяти камеру? — Коли зрозумів, що це абсолютно непересічний процес, більший, ніж звичайні протести і ніж Помаранчева революція. Тут вийшли проти влади, проти міліції, прокуратури. Дуже багато хороших фотографів знімали репортажі. Я не репортажний фотограф, тому почав знімати портрети людей. Мені здається, дуже влучно сказала директор музею, що на Майдані була спільнота, але все ж вона складалася з індивідуальностей, і всі вони були досить сильні. Це не був натовп, не були вівці, які потребували поводиря. Більш того, всіх поводирів, котрі туди приходили, виганяли звідти. Виставка Ігоря Гайдая вже встигла побувати й за кордоном – у Лондоні,
Берліні, Нью-Йорку. Зокрема, у Берліні частину фотографій долучили до постійної експозиції музею Берлінської стіни. Як протистояти «зомбоящику» Кіно, телебачення та реклама здатні сильно впливати на свідомість людей. Це ми добре знаємо на прикладі російського телебачення і ставленні того, хто його дивиться, до нас, українців. У заключний день фестивалю DocuDays UA чернігівці мали змогу повчитися розпізнавати маніпуляції і їм протистояти. Майстер-клас під умовною назвою «Як протистояти зомбоящику і не стати ватником» провів історик кіномистецтва, археолог кіно, кандидат мистецтвознавства Сергій Гавриленко. Вивчаючи історію кіно, він особливу увагу приділив дослідженню здатності впливати на емоції та бажання людини. Біля витоків кіномистецтва стояла емоція страху – акцентував експерт. Сергій Гавриленко — науковий консультант Британської Королівської Академії Наук, професор Единбурзького університету. А щоб у цьому не сумнівалися, він на зустріч із чернігівцями вдягнув шотландський національний одяг. — Якщо вам дуже сподобалася переглянута реклама чи ролик і ви захотіли щось купити чи зробити,
почекайте. Перегляньте це ще раз і спробуйте проаналізувати, чи не нав’язують вам це, — вважає Сергій Гавриленко. За словами професора, вплив на українців та створення негативного іміджу нашої нації почався ще задовго до Майдану. І кіно й телебачення використовуються в цьому процесі активно. — За нашим аналізом, це відбувається вже більше п’яти років. Ті серіали та фільми, котрі в той час з’являлися, привчали глядача до образу ворога у вигляді українців, — розповів він. Методи, якими це робилося, росіяни запозичили у німецького ідеолога Йозефа Геббельса. Для прикладу, професор наводить і коментує сценки з німецького кіно: — Це може бути цілком позитивна комедія, з симпатичними героями. Але в ній є один невеличкий епізод, у якому випадковий персонаж постає у невигідному світлі. Він погано поводиться і викликає негативні емоції. В німецькому кіно цей персонаж був євреєм, і таким чином поступово перегляд фільмів формував у глядачів стереотип негативного ставлення до представників цієї нації. Не треба довго напружуватися, щоб відшукати такі прийоми формування негативного образу українця в російському кіно.
Перегляньте «Брат», «Глухар», «Фурцеву» — та що завгодно. Сергій Гавриленко доводить: неважливо, що сцена з таким героєм триває всього кілька хвилин. Постійна присутність таких сцен у різних фільмах робить своє діло. — У тридцяті роки нацисти намагалися пропагувати нетерпимість прямо, однак це погано діяло: глядач не хотів дивитися такі фільми й не вірив їм. Тоді вони перейшли до більш хитрих прийомів пропаганди. Ще кілька прийомів маніпуляції вчений пояснив на прикладі реклами «МММ». Короткі ролики мали потужний вплив на глядачів, бо були дуже розумно створені. Це і білий та зелений кольори логотипа, що асоціюються з чистотою та успіхом, і герой «із народу» Льоня Голубков, з простяцькими манерами, якому важко не повірити. — У кіно та рекламі має значення все: колір, переміщення вправо або вліво, вгору або вниз, розташування в центрі чи скраю тощо. Знаючи ці прийоми, режисер може досягнути будь-якого ефекту, якого захоче, — підсумував Сергій Гавриленко. За півтори години історик кіно розповів іще багато чого цікавого. Щодо інформаційної війни з Росією, то ми тільки обороняємося, а пора вже вчитися наступати, вважає експерт. По закінченні майстер-класу професор порадив безпрограшний варіант позбутися впливу «зомбоящика»: просто викинути телевізор. Саме так свого часу і зробив експерт. Вікторія ГАВРИК Фото Віктора КОШМАЛА
