І не тільки літу… Відійшов у кращі світи відомий чернігівський журналіст, креативний редактор, Поет Олександр СУПРОНЮК. Люди, котрі пишуть серцем, живуть серцем, дихають серцем, – боляче ранять його об шпичаки нашого прекрасного і колючого, мов троянда, Світу. Нехай Там тобі, Олександре, буде краще й ти знайдеш своє Сонце і місце під ним… ТИША Чарує вечір тишею. Вона — Над плесами озер. Її мотиви — В полях, на луках, де дрімають ниви, Що їх стомили плуг і борона. Заснула вечорова сторона. І лине тиша, стелиться ліниво. А в ній і непорушна, і цнотлива Глибока мудрість, мудра глибина. У променях, у світлі є потреба, В тендітних барвах вранішнього неба, Ба, навіть в холеричних сурмах дня. Та що б той день-бешкетник не накоїв, Царівна-тиша владною рукою Увечері гармидер зупиня. ВЕРЕСЕНЬ Як теплий день учора помирав — Останній день у бабиному літі — Сумуючи, як підбирав розлиті Прощальні барви сонячних заграв. І як сумлінно до печальних справ Поставились, як плакали, сповиті Туманами, пелюстки диких квітів На золотому тлі завмерлих трав. Як над багряно-жовтими лісами Найкращими у світі голосами Співали літу реквієм птахи.
А осінь одягала царську митру І, плачучи, тремтіли (і без вітру!) Гілки берези, бука та вільхи. МАНДРІВНИК Епоху, де б душею відпочить, З нас кожен має право вибирати. М. Рильський Нудних реалій зламано вольєр. І світла мрія темряву зборола, І блискавиця небо розпорола Над сивим пасмом чорних Кордільєр. Куди зникає часовий бар’єр, Коли над рідним містом Марко Поло Лунає старовинна баркарола, Яку співає юний гондольєр? І байдуже — вночі чи на світанку, Увечері чи вдень я сходжу з ґанку Реалій світу, повного тривог. Спиняюсь там, де шовковистий мох Вкриває діамантову альтанку, З якої видно обриси епох. СОНЕТ ПРО СОНЕТ Сонети народилися колись На недосяжних зорях і планетах, З яких чаклунським втіленням в поетах На Землю променисто пролились. Тепер собі повторюю: «Молись, Щоб у твоїх розвихрених сонетах, У їх майстерно зв’язаних тенетах Романтика і класика сплелись». Я їх пишу (о неймовірне диво!), Працюю делікатно, несміливо, Сонета форму даючи віршу. І добре знаю — це не справа марна. Сонет — не вірш, він — музика захмарна! Я — композитор, бо її пишу. Олександр СУПРОНЮК
