У 2012–2014 роках на півдні та сході України виникла низка українських розмовних клубів як своєрідна відповідь на тогочасну політику державної влади – в тому числі й на горезвісний «мовний закон», спрямований на консервацію панівного становища російської мови та подальшу русифікацію. Винятком не став і Крим, де вже давно виникав «низовий» запит на популяризацію та розвиток української мови не лише як державної, а й розмовної.Український розмовний клуб у Сімферополі (далі УРКС) виник наприкінці весни 2013 року як секція мультимовного клубу Language Exchange Club Simferopol (LECS) під проводом Дмитра Притуленка. В складі LECS на той момент діяли кілька мовних відділень, передовсім англійське та французьке, до яких активно долучалися іноземні студенти, що були носіями або добрими знавцями цих мов: місцева молодь охоче практикувала з ними відповідні мовні навички.Свій формат зібрань УРКС перейняв від «старших» секцій: зустрічі у кав’ярнях у камерній атмосфері й довільні розмови на аполітичні теми, як-от твори сучасної української літератури та маловідомі кримчанам українські діалектизми.
На початках трьома основними завсідницями УРКС були проукраїнська активістка з російським корінням Любов Калмакова (фактична адміністраторка клубу), інша мешканка Сімферополя Ольга Дмитренко та дружина пастора нечисленної української протестантської громади, тернополянка Ольга Тимчак. Малочисельний осередок не мав ані інституційного, ані особистого зв’язку зі вже наявними подібними клубами на материковій частині України, а про адміністративну підтримку годі було і мріяти.– … Доброго дня! Я на засідання Українського розмовного клубу. Я ж за адресою?– Так.– А де решта? Скоро підійдуть?– А оце ми всі і є…– Отакої… Ні, так не піде. Треба з цим щось робити.Після цього короткого діалогу наприкінці літа 2013 року в сімферопольському ресторану «Гетьман» УРКС отримав четвертого активного учасника – аспіранта відділення української літератури ТНУ ім. В. І. Вернадського Антона Божука, який одразу запропонував свою допомогу не лише як носій та популяризатор української мови, а й, з урахуванням наявного досвіду, як «секретар зі зв’язків з громадськістю». Незабаром УРКС отримав постійні модеровані сторінки в соцмережах Facebook та «ВКонтакте» (до того окремі заходи в цих соцмережах створювалися під кожну зустріч)
й налагодив не лише комунікацію в їхному просторі, а й зв’язки з регіональними медіамайданчиками, які висвітлювали анонси та самі події клубу.Ці дії очікувано дали свої результати. У другій половині вересня 2013 року УРКС двічі відзвітував про рекордну на той час кількість відвідувачів – 12. Найвірогідніше, найбільш масовим в історії УРКС стало зібрання 23 жовтня, гостем якого став відомий на той час львівський громадський діяч і мандрівник, нині продюсер і репортер The New York Times Юрій Шивала: тоді він розповідав кільком десяткам гостей про те, як можна дешево подорожувати Європою. Прикметно, що повправлятися з присутніми у володінні українською мовою вирішили двоє молодих мандрівників із Санкт-Петербурга – які, за власним зізнанням, досі нею не говорили. Варто визнати, що як початківцям їм це вдавалося доволі успішно, що викликало до них повагу з боку решти учасників зібрання.Кількість гостей зібрань УРКС зростала не лише завдяки подібним культурно-просвітницьким заходам, а й, не в останню чергу, завдяки особистим зв’язкам. Так, завдяки студентці Кримського державного медичного університету ім.
С. І. Георгієвського Марині Красовській до заходів долучилася низка її однокурсниць, які мали бажання або підтримувати свій рівень української в російськомовному середовищі, або ж підвищити його. Також на певному етапі зібрання УРКС відвідували ультрас сімферопольського футбольного клубу «Таврія», хлопці з російськомовних родин і відповідного оточення, які увідомлювали себе громадянами України і, відповідно, бажали покращити свій рівень володіння державною мовою в неформальному спілкуванні з однолітками. Загалом УРКС був відкритий для людей будь-якого віку, етнічного та соціального походження, рівня володіння українською мовою тощо.З урахуванням зростання популярності УРКС і, відповідно, кількості його учасників виникло питання щодо запровадження двох засідань упродовж тижня: зазвичай зустрічі відбувалися увечері по середах, однак у жовтні також розглядалася можливість проведення й по п’ятницях. У зв’язку з цим охочих приміряти роль модератора запросили зголошуватися до участі. Втім, до початку подій Революції гідності цю ідею не встигли реалізувати.Варто відзначити,
що УРКС не мав постійного осідку: це було як слабкою ланкою в його діяльності, так водночас і силою, оскільки ініціатива не була залежною від тих чи інших зовнішніх факторів. Крім згаданого ресторану «Гетьман», клуб змінив низку локацій, здебільшого в центрі Сімферополя або неподалік, – «Сказка», «Just Game», «Аромати Провансу», «Ульф Топор». Доки зустрічі збирали кілька осіб, заклади безперешкодно приймали їх за умови замовлень, однак згодом компанія з десятка–півтора людей, яка «приходила поговорити», ставала невигідною фінансово. Зрештою, УРКС був змушений «кочувати» кожні 2–3 засідання.Зібрання УРКС в антикафе «Just Game». Сімферополь, 9 жовтня 2013 року. Фото з особистого архіву автораНаміру осісти в якомусь культурному центрі чи бібліотеці УРКС не мав, оскільки це могло надто вплинути на формат зустрічей і настрій учасників. Тож організатори сподівалися, що врешті-решт віднайдуть «той самий» заклад, у якому зможуть осісти надовго.Іншою характеристикою «кочового» періоду УРКС стало розширення спектру тем, на що певною мірою впливала й локація: зокрема,
для антикафе «Just Game» цілком природними були настільні ігри. Оскільки віднайти їхні україномовні версії в Криму було неможливо, а замовляти «з материка» накладно (і навіть безуспішно), учасникам зібрань УРКС доводилося «українізовувати» їх самотужки, вручну.«Ігрове» зібрання УРКС у кафе «Аромати Провансу». Сімферополь, 30 жовтня 2013 року. Зліва направо: Любов Калмакова, Антон Божук, Катерина Слюсарева. Фото з особистого архіву автораЗвісно, суто іграми засідання не обмежувалися. Тематика зустрічей нерідко обговорювалася в мережевих спільнотах УРКС заздалегідь і могла охоплювати широкий спектр, залежно від уподобань учасників, – кіно, театр, живопис, спорт тощо. Також на певному етапі члени УРКС підтримали започатковану LECS традицію й відвідали кінопоказ у рамках міжнародного фестивалю DocuDays, що відбувся в КРП «Кіновідеопрокат».«Ігрове» зібрання УРКС у кафе «Аромати Провансу». Сімферополь, 30 жовтня 2013 року. Фото з особистого архіву автораЗ першого дня Євромайдану «кістяк» УРКС, як і більшість їхніх «колег» з «материкових» розмовних клубів, долучився до його подій і фактично влився в рух «Євромайдан-Крим»,
не в останню чергу з подачі Любові Калмакової. На 27 листопада було анонсовано зібрання УРКС «у новому форматі» на площі Леніна, з приміткою:«Вдягайтеся тепліше, чай-кава для себе та друга». Подібні анонси публікувалися в спільнотах УРКС і в грудні. Періодично, крім акційних, УРКС проводив і традиційні зібрання: зокрема, 25 грудня учасники клубу відзначили Різдво «по-європейськи». 7 січня 2014 року співзасновниці УРКС Любов Калмакова й Ольга Дмитренко грали головні ролі в «ЄвроВертепі», організованому активістами руху «Євромайдан-Крим» за сприяння Кримської єпархії УПЦ КП.«Ігрове» зібрання УРКС у кафе «Аромати Провансу». Завдання на збір мапи України: «Січовики» (Володимир Шльонський, Антон Божук) vs «Українки». Сімферополь, 6 листопада 2013 року. Фото з особистого архіву автораПодальше функціонування УРКС припинила й унеможливила російська окупація Криму в лютому–березні 2014 року. Доля його учасників, переважна більшість яких була змушена залишити півострів, склалася по-різному.Антон БожукP. S. Автор висловлює подяку громадському діячеві та дослідникові Сергію Стуканову за небайдужість до долі українських розмовних клубів, що існували в Сімферополі та інших містах півдня та сходу України до початку російсько-української війни. Крім особистих спогадів, значною мірою в основу цієї розвідки лягла його стаття «Українські розмовні клуби на Сході та Півдні України в 2012–2014 роках» (2024).Крім цього, автор буде радий, якщо раптом відгукнуться колишні учасники Українського розмовного клубу в Сімферополі. Поділитися спогадами можна через email ІА «Голос Криму»: info@voicecrimea.com.ua