НВ розповідає, що відомо про повернення Левченка та нагадує про найрезонансніші його слова та вчинки.
Згадати все: хто такий Микола Левченко та якими скандалами він запам'ятався УкраїніМиколі Левченку 41 рік, з яких останні шість він жив у Росії. В Україні ж Левченко, уродженець Донецька, встиг зробити стрімку кар'єру в Партії регіонів, ставши одним з наймолодших її нардепів.
Освіту він здобув у Донецькому національному університеті (історичний факультет, деякий час працював учителем у школі) та Донецькому інституті внутрішніх справ (факультет правознавства), який закінчив у 2003 році.
У 1998-му, коли Левченку не виповнилося ще й 20 років, він був обраний депутатом Куйбишевської райради Донецька. На початку 2000-х почав своє сходження в структурах Партії регіонів: став першим заступником голови молодіжного крила ПР (Донецької обласної організації Союзу молоді регіонів), а вже у 2002-му був обраний депутатом Донецької міськради. Пізніше працював у міськраді на посаді начальника управління зі зв'язків з громадськістю.
У 2004-2010 роках Левченко був секретарем Донецької міськради, з 2008-го - заступником голови обласної організації ПР.
З 2012-го до 2014-го обіймав крісло народного депутата України від Партії регіонів. Уже після Революції гідності, в березні 2014 року, Левченко обрали головою Донецької обласної організації ПР.
За час своєї політичної кар'єри Микола Левченко неодноразово ставав фігурантом скандалів - перш за все через свої резонансні заяви і дій. Ось лише деякі з них.
«Українська - мова фольклору та анекдотів, російська має бути державною»Микола Левченко не лише пропонував зробити російську державною, але й неодноразово озвучував провокативні заяви про українську мову.
Російська мова не витіснить українську - немає чого витісняти
Наприклад, ще на посаді секретаря Донецької міськради він заявляв у 2007 році: «Поза жодними сумнівами російська мова стане другою державною. Чому йде такий опір? Тому що супротивники російської мови чудово розуміють, які будуть результати. Українська мова - мова фольклору. І з наданням статусу державної російській необхідність говорити українською просто відпаде. Це не мова науки. Вона не помре, нею писатимуть пісні, розповідатимуть анекдоти, вона стане фольклорною.
А російська мова - мова науки, мова цивілізації. Подумки всі перекладають російською [...] Російська мова не витіснить українську - немає чого витісняти. [...] В Україні державна мова повинна бути одна - російська».
Незабаром після цієї заяви Левченко облили кефіром - після пресконференції в Києві, де він вчергове заявляв про своє ставлення до державної мови України. Його заяви тоді розкритикували навіть деякі однопартійці, зокрема Тараса Чорновіл та Ганна Герман.
https://www.youtube.com/watch?v=XNlRHL_qF3s
Згодом, вже після обрання депутатом Верховної Ради, Левченко перепросив за свої слова про «фольклорну» українську, хоча при цьому заявив: «Політичні погляди на двомовність у мене не змінилися: російська неодмінно повинна бути державною».
«Східнослов'янські країни мають возз'єднатися», президент і прем'єр - у Москві«У світі є європейська, буддійська, африканська, північноамериканська цивілізації. У нас східнослов'янська, і всі три східнослов'янські країни мають возз'єднатися», - заявляв Левченко ще до обрання нардепом.
Перший парламент з'явився в Пітері, хай там і буде законодавча влада.
Мінськ може стати столицею спортивною
А устрій такого державного об'єднання політик уявляв собі так: «У Києві було прийнято перші руські закони, тому він має бути судовою столицею - у нас є всі для цього підстави: будівлі, приміщення. Якщо Москва завжди була центром самодержавства, де завжди сиділи царі, то там має перебувати прем'єр-міністр і президент. Перший парламент з'явився в Пітері, хай там і буде законодавча влада. Мінськ може стати столицею спортивною. Ще в Києві має бути патріарх. Він повинен називатися Патріарх Київський і Всієї Руси. Адже хрестилася Русь у Києві, звідси він має управляти всіма православними, а Києво-Печерська лавра повинна стати чимось на кшталт Ватикану. Потім до нас приєднаються Казахстан, Грузія та інші країни».
Гасло «Спасибо жителям Донбасса...» придумали за кордономУ 2011 році, коли в Україні росла хвиля невдоволення узурпацією влади в руках Віктора Януковича та його оточення, в середовищі фанатів київського Динамо стала популярною кричалка «Спасибо жителям Донбасса за президента п...са».
Левченко, тоді секретар Донецької міськради,
прокоментував її так: «Це імпорт, причому неякісний - завезений до нас як колорадський жук, як дешеве китайське взуття. Я прийшов до висновку, що ця фраза не українського походження». А Януковича він назвав «політиком всеукраїнського масштабу».
«Очистив» Донецьк від свастики, яку ймовірно намалювали на його замовленняУ березні 2008 року Микола Левченко на камери фоторепортерів провів акцію Очистимо Донецьк від свастики. Він власноруч зафарбував зображення свастики в одному з донецьких дворів.
Однак через кілька днів спливли несподівані подробиці цієї історії: як з'ясувалося, намалювати цю свастику заради подібної піар-акції доручив сам Левченко. Про це розповіли виконавці «замовлення» - донецька міська громадська організація Союз інтелектуальної молоді «Свобода! Рівність! Братство».
Левченко попросив нас розмалювати один з дворів Донецька фαшиcτськими свастиками
Там заявили, що за два дні до акції Микола Левченко зібрав представників організації у своєму робочому кабінеті в будівлі міської ради. «Левченко попросив нас розмалювати один з дворів Донецька фαшиcτськими свастиками.
На наше запитання, навіщо і кому це потрібно, Микола відповів, що таким чином ми зможемо привернути увагу громадськості до проблеми фαшиcτських організацій і угрупувань у Донецьку. Також Левченко пообіцяв, що заплатить нам $600 на всіх за проведення нічної акції», - розповіли з Союзі інтелектуальної молоді. Оприлюднити цю інформацію вони вирішили через те, що так і не отримали обіцяну плату, закликавши також позбавити Лещенко посади та «засудити дії цього шахрая-політикана».
«Хто спробує щось зробити проти нас, буде покараний»: скандальна поява у фільмі Інший ЧелсіУ 2010 році німецький режисер Якоб Пройсс випустив документальний фільм Інший Челсі: історія з Донецька - одну з найяскравіших кінострічок про те, чим жив і яким був Донбас до війни з РФ. Фільм брав участь у європейських кінофестивалях і виграв кілька нагород. Фабула фільму - розповідь про феномен футбольного клубу Шахтар - була покликана розкрити контраст між можновладцями в Донецьку та мешканцями регіону, їхнім рівнем життя і поглядами.
«Поки сотні тисяч людей за мізерну плату працюють на застарілих шахтах,
декілька осіб "роблять реальні гроші". Неважливо, з якого боку соціальної прірви ви опинилися: якщо ви з Донецька, то майже напевно будете противником Помаранчевої революції та фанатом місцевої футбольної команди Шахтар. Мільярдер [Рінат] Ахметов вкладає в клуб величезні кошти. Однак спортивний успіх лише підкреслює політичний і соціальний застій в регіоні. За межами Донбас-Арени перспективи далеко не райдужні», - йдеться в описі фільму на українській онлайн-платформі Такфлікс.
https://www.youtube.com/watch?v=AWG7OuX848M
Головною «зіркою» фільму став Микола Левченко, який коментував шлях Шахтаря та реалії Донецька від імені Партії регіонів. До фільму увійшли епізоди, у яких секретар Донецької міськради в робочий час вибирає штори для свого будинку (і нарікає, що вони гірші за штори в п'ятизірковому готелі Венеції). Також Левченко в фільмі спочатку заявляє, що є співвласником будівельної компанії, а потім спростовує цю інформацію.
«У Німеччині такий чиновник не пропрацював би й п'яти днів», - зазначив режисер стрічки Якоб Пройсс на презентації фільму в Донецьку в 2011 році.
Левченко також взяв участь у цьому показі, а після презентації виступив із роз'яснювальними заявами.
Звичайно, я виглядаю непривабливо. Чи соромно мені? Мені не соромно
Він заявив, що не відчуває сорому, хоча і не був задоволений своїм образом у кінострічці: «Чи подобаюся я собі? Я собі в цьому фільмі не подобаюся. [...] Звісно, я виглядаю непривабливо. Чи соромно мені? Мені не соромно. Тому що я був щирим, я був чесним. Я був такий, який я є. А за правду ніколи не може бути соромно. [...] Я фактично в цьому фільмі заповнив декларацію про свої витрати. Я нічого не соромився, бо я гроші свої заробив в чесному бізнесі до того, як став секретарем міської ради».
https://www.youtube.com/watch?v=FZHOiI6NvPE
Крім монологу про штори, Левченко відзначився у фільмі Пройсса тим, що максимально прямолінійно пояснив німецькому режисеру політичні реалії України: «Коли ти перебуваєш в опозиції до української влади, більше слід стерегтися правоохоронних органів. Тому що у вас в Європі вони захищають і владу, і опозицію. А у нас правоохоронні органи захищають тільки ту політичну силу,
яка перебуває при владі. Хто програє на президентських виборах, той сяде в тюрму». При цьому Левченко уточнив, що сам він в'язниці не боїться, оскільки відчуває себе в безпеці та знає: «Якщо хтось спробує щось зробити проти нас він, рано чи пізно, скільки б років не пройшло, буде покараний"
Підтримка «Диктаторських законів»16 січня 2014 Микола Левченко був серед «регіоналів», які проголосували за скандальний пакет «диктаторських законів». Під час Революції гідності цей набір законопроектів мав істотно обмежити права на свободу слова і свободу зібрань в Україні.
Роль у становленні «ДНР» і кримінальна справа: чому Левченко втік з УкраїниСтаном на початок весни 2014 року Росія вже розв'язала гібридну війну з Україною. В окупованому «зеленими чоловічками» Криму почали підготовку до «референдуму», Рада Федерації РФ у перший день березня «дозволила» Володимиру Путіну вводити війська в Україну, а організовані Москвою групи почали фактично захоплювати мітинги «антимайданівців"-бюджетників у містах південного сходу України.