Бахмутський напрямок — це 50 км фронту. І вся ця ділянка — зона інтенсивних бойових дій.
Офіцер батальйону Свобода Нацгвардії Андрій Іллєнко називає бахмутське протистояння однією з ключових битв повномасштабної війни з Росією.
В інтерв'ю Радіо НВ Іллєнко розповів, як поблизу Бахмута українські бійці протистоять вбивцям і військовим з РФ.
https://www.youtube.com/watch?v=JI921gDgBaQ
— Що саме в Бахмуті відбувається зараз?
— Ідуть інтенсивні важкі бої. Я не можу сказати, що за останню добу чи декілька діб щось [з'явилося] кардинально нове. Весь час — постійно обстріли, спроби штурмових дій з боку ворога, працює ворожа авіація. Інтенсивність дуже висока. Щільність фронту дуже висока.
Ворог кинув під Бахмут все, що в нього зараз лишається боєздатне. І інтенсивність дійсно шалена.
Водночас хотів би відзначити надзвичайний героїзм українських солдат, які зараз тримають фронт, витримують весь тиск в важких погодних умовах, завдають ворогу величезні втрати. Зокрема я хотів би відзначити, звичайно, наш батальйон Свобода, 4-ту бригаду оперативного призначення Нацгвардії,
до складу якої ми входимо. Велику роботу проробили, велику роботу продовжують робити ці підрозділи. І всі інші підрозділи, які зараз знаходяться на бахмутському напрямку.
Це одна з ключових битв цієї війни. І ворог сточує тут свої сили, ворог витрачає останні боєздатні частини, які він кидає в постійні штурми, в постійні наступи.
— Є думка, що там витримують тільки дуже досвідчені українські військові. Чи можна стверджувати, що це дійсно так?
— Дуже мотивовані українські військові, я би так сформулював. І, звичайно, досвідчені теж. Зокрема у нашом батальйоні багато хлопців, які пройшли бої, починаючи ще з Київщини, потім було Рубіжне, потім був Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Влітку велика кампанія була на тому ж бахмутському напрямку, на південному фланзі, село Зайцеве біля Горлівки. І зараз — бахмутський напрямок.
Звичайно, що досвід дуже багато вирішує, але насамперед вирішує мотивація. Це та сама мотивація, яка є в українських воїнів, якої явно недостатньо в окупантів. Українські воїни розуміють, за що вони воюють, за що вони ризикують своїм життям, за що вони готові виносити всі негаразди,
які об'єктивно є на війні. Ворог, звичайно, і близько такої мотивації не має. Це дуже важливий фактор, який грає на нашу користь. І, звичайно ж, ми його використовуємо.
— Ніби зараз такої переваги в артилерії, як була раніше, у ворога немає. Чи це дійсно так? Чи це заспокоюють українських громадян?
— Такої переваги, яка була в Сєвєродонецьку, немає. Це однозначно. У них все ще доволі багато артилерії. Сказати, що у нас її більше, не можна. Але, звичайно, все ж більш ніж дев’ять місяців повномасштабної війни сильно сточили їхні сили.
Хай значно менше, ніж нам би хотілося, але все ж йдуть постійні стабільні поставки західного озброєння. У них такої можливості немає. Вони знімають з консервації стару радянську зброю. І так, у них такої величезної переваги в артилерії, яка в них була ще на початку війни або ще навіть влітку, вже немає.
Але це не означає, що інтенсивність зменшується: сконцентрували вони тут дуже багато. І ставки тут дуже високі. Це жорстка окопна війна в стилі навіть не Другої світової, а скоріше Першої світової війни.
https://www.youtube.com/watch?
v=7S5q-8aUzdc
— Чому такі високі ставки під Бахмутом? Чому настільки сильно ворог готовий знищувати свої підрозділи, готовий кидати туди скільки завгодно «м’яса» для того, щоб захопити це невеличке містечко?
— Я думаю, причини лежать насамперед в політичній пропагандистській площині. Російська армія понесла велику кількість втрат і болючих поразок, починаючи від поразки під Києвом. Потім це була поразка на Харківщині, поразка на Херсонщині. І їм треба якась хоча б акція, хоч якийсь реванш, щоб вони могли показати, що вони здатні ще хоч десь наступати, що ще можуть мати хоч якусь ініціативу.
Бої тривають ще з середини літа. Реально десь з початку липня уже на бахмутському напрямку іде битва.
З липня вони не можуть посунути українську оборону, як би вони не старалися. І це дуже важливо, що тут сковувалися весь цей час великі сили ворога, що давало можливість нашим військам наступати на тій же Харківщині і в тому ж Херсоні. Велику роль зіграв Бахмут і оборонці Бахмута в загальній стратегії всієї війни.
І зараз очевидно, що це політичні цілі насамперед. Але і не треба забувати,
що в цьому є якась військова логіка, тому що Бахмут — це ключовий транспортний, комунікаційний вузол. Тут дороги відкриваються і в одну, і в іншу сторону. З одного боку, дороги на Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ, Слов’янськ. А з іншого боку — це дорога на Лисичанськ, на Сєвєродонецьк, на Рубіжне і можливість вийти на оточення всього донецького угруповання ворога. У цьому плані Бахмут має велике значення.
— Ви говорили, що ворог використовує авіацію, що в нього є така можливість. Чи це означає, що поки що ми не маємо таких спроможностей захистити наші підрозділи там засобами ППО?
— Ні, ми маємо можливості. Дуже ефективно працює наша ППО. Зокрема не так давно саме бійці нашої бригади збили ворожий штурмовик з ПЗРК. Тобто ця робота ведеться.
Просто це не означає, що ворожа авіація не працює. Вона намагається працювати, вона завдає удари з певної відстані, в наш тил вони не залітають. Вони працюють безпосередньо на лінії фронту або навіть на підльоті до лінії фронту, випускають ракети, розвертаються і тікають.
Тобто наша ППО дуже добре працює. Ніхто не думав,
напевно, з усіляких великих аналітиків перед повномасштабною війною, що взагалі ця величезна перевага в повітрі у ворога буде настільки слабо проявлена в цій війні саме завдяки нашій протиповітряній обороні.
https://www.youtube.com/watch?v=i4rfzGituIY
— Що ви можете розповісти про географічні особливості цього міста?
— Безпосередньо наш підрозділ знаходиться на бахмутському напрямку. Тобто це не є безпосередньо місто. Основні бої йдуть зараз на флангах. У самому місті взагалі зараз боїв немає.
Цей напрямок розтягується фактично кілометрів на 50. І всі ці 50 км — це зона інтенсивних бойових дій. Саме місто повністю під українським контролем, ключові траси — під українським контролем.
Щодо географії міста можна сказати, що, безумовно, велику роль грає те, що його розділяє річка. Там є висоти, які дозволяють здійснювати вогневий контроль над певними околицями. Але наразі все під українським контролем.
Останні декілька тижнів основні зусилля ворога були не спрямовані на безпосередній штурм міста, а вони були спрямовані на спроби його охопити з флангів. І основні бої були саме там.
— Путін оголосив так звану часткову мобілізацію у вересні, тож десь у жовтні «чмобіки» з’явилися на українських фронтах, зокрема на східному фронті. Що це змінило?
— Це навряд чи щось змінило кардинально. У них з’явилося більше особового складу, але здебільшого вони не навчені, погано екіпіровані.
Це все одно на 90% війна артилерії. Наша піхота на три голови вища, ніж їхня, це однозначно. Але в цій війні основну роль все ж грає артилерія. Основні втрати наносить саме артилерія.
Без піхоти взагалі все одно неможливо. Піхотинець в окопі найбільший тягар війни на собі несе. Але все ж таки основний засіб війни — це артилерія.

Якщо ми говоримо про те, що зараз можна назвати особливістю, вони не жаліють своїх людей. Тобто вони використовують своїх мобілізованих як «гарматне м’ясо». Особливо це стосується зеків, яких вони забрали в [групу] Вагнера. Вони їх використовують для розвідки боєм, для того, щоб відтягнути на себе вогонь, для того, щоб відволікти увагу, прийняти на себе удар. Водночас вони (інші, досвідченіші - ред.) пробують йти якимись іншими шляхами.
[Зеки] - це чисті смертники, ніхто ніякого не має бачення навіть в теорії, що вони виживуть. Вони всі загинуть, це однозначно.
Щодо мобілізованих. Це теж фактично смертники. Але наше розуміння ворога повинно з чого виходити? Ворога потрібно ненавидіти, ворога треба зневажати, його не треба боятися, його треба знищувати. Але ворога ніколи не треба недооцінювати.
Це, власне, ключове питання. Вони завжди нас недооцінювали, і власне, це одна з причин їхніх поразок. Ворога не можна недооцінювати. Недооцінка ворога ні до чого хорошого не призведе.
Там не тільки «мобіки». Там є і професійні вбивці з військовим досвідом, і військові професіонали. Тому те, що українська армія витримує весь цей удар, і вже скільки місяців наносить ворогу величезні втрати, і перемагає ворога в битвах, це не говорить про те, що наш ворог слабкий. Це говорить про те, наскільки сильна українська армія.
— Є якісь окремі загони зеків і окремі загони професійних вбивць? Чи як у них це побудовано?
— Саме так. Є окремі загони зеків, яких вони відправляють як смертників, і є окремі загони професійних вбивць.
Тобто вони діють окремо, вони діють по різній тактиці. І перед ними стоять різні цілі і задачі. Тобто це не є однорідним.
— А чи можна оцінити роль так званого «народного ополчения», так званих «ЛНРівців», «ДНРівців», які воюють з 2014 року? Як їх використовують на східному фронті?
— Їх роль помітно зменшилася в останній час, тому що вони понесли, напевно, найбільші втрати за ці більше ніж дев’ять місяців повномасштабної війни. Напевно, найбільші втрати були саме серед цих так званих «ЛНРівців», «ДНРівців».
Росія зараз використовує зеків і мобіків, а до того вони використовували цих мобілізованих на окупованих територіях Донецької і Луганської області. Зараз ці виконують функцію, яку раніше виконували ті. Там найбільші втрати.
Очевидно, що там ще щось залишилося. Але глобального, суттєвого впливу вони зараз не справляють. Основна сила, з якою безпосередньо зараз мають справу українські солдати, — це «вагнерівці» і регулярна російська армія. Є окремі якісь загони цих недобитих мобілізованих з Донецька і Луганська, але я думаю, що вони вже грають якусь допоміжну роль.