Херсон

Американська журналістка закликала евакуювати цивільних із дронової блокади на Херсонщині

18 трв•Район.in.ua

На тимчасово окупованих територіях Херсонщини – гуманітарна катастрофа. Російські окупанти тримають людей у дроновій блокаді так, що не можна ні в’їхати, ні виїхати. Приблизно шість тисяч українок та українців, зокрема і діти, не мають ні їжі, ні води, ні ліків, ні електроенергії. А з неба постійно чекає смерть – бо російські окупанти вбивають з дронів просто так, аби розважитися чи відпрацювати навички скидів. Також з БПЛА розкидають «ждунів», на яких підриваються і люди, і транспорт.

Заріна Забріскі / Віжуал Район.ХерсонВ ефірі «Вечірнього району» американська журналістка Заріна Забріскі, яка вже понад три роки живе в Херсоні й висвітлює для міжнародної спільноти й України жахливі реалії і цього міста, і тимчасово окупованих територій Херсонщини, розповіла про страшне щодення в Олешках, Голій Пристані, Старій та Новій Збур’ївці та інших селах. Журналістка «Район.Херсон» розпитала, що цій іноземці вже вдалося зробити, аби про біду почули і почали діяти як на міжнародному рівні, так і в українських владних кабінетах.

Заріна привертає увагу світової спільноти до смертельної пастки для цивільних українців та українок.

Завдяки їй заяви наших топ-посадовців – президента Володимира Зеленського, омбудсмена Дмитра Лубінця та представників МЗС – у травні 2026 року пролунали на увесь світ.

Дроновий терор Херсонщини як нова форма війниХерсон російські загарбника захопили на початку повномасштабного вторгнення. А 11 листопада 2022 року, після десяти місяців окупації, цей обласний центр визволили Збройні сили України.

Наслідки російських обстрілів Херсона у 2026 році / Заріна ЗабріскіЗаріна Забріски уточнює, що місто Олешки перебуває під російською окупацією від самого початку вторгнення РФ. Так само – місто Гола Пристань, Стара і Нова Збур’ївки, інші села Херсонської області на лівому березі Дніпра.

Коли росіяни втікали з Херсону, вони закріпилися на Лівобережжі. Ці тимчасово окуповані міста й села стали плацдармом для постійних атак на місто Херсон і Правобережжя.

Зараз, наголошує журналістка, є дві кризи. Одна – у звільненому Херсоні, куди щотижня прилітає до п’яти тисяч ФПВ-дронів, які полюють на людей, атакують цивільних і в місті, і в навколишніх селах. За майже два роки такого «сафарі на людей» величезна частина Херсона зруйнована.

Водночас таке «полювання» відбувається і на тимчасово окупованих територіях. Там терор росіян у рази масштабніший та страшніший, – наголошує співрозмовниця.

Заріна розповідає, що дронові полювання на людей почалися влітку 2024 року. Це не шахеди, які долітають до усіх регіонів України. Це маленькі дрони, які у мирному житті люди використовують, щоб знімати, наприклад, весілля чи спортивні заходи.

До них підвішена вибухівка. Може бути і «коктейль Молотова» у пляшці з-під кока-коли, а може – і щось більш високотехнічне, з серійного виробництва окупантів. Цей ФПВ-дрон летить, а пілот в окуляри чи на екрані комп'ютера бачить, що є на маршруті, на кого він цю вибухівку скидає.

На окупованих українських землях Херсонщини росіяни таким чином організувати дронові блокади.

Американка наголошує, що це принципова нова форма сучасної війни. Вона каже, що коли розповідала про це на міжнародних заходах типу Мюнхенської безпекової конференції бізнес-саміту в Брюсселі, то це було новиною не лише для цивільних (у тому числі й впливових посадовців Євросоюзу), а й для військових НАТО.

Що вони роблять? Беруть село чи місто в оточення з неба дронами. Плюс застосовують дистанційне мінування – теж дронами. У Херсоні це дистанційне мінування набуло таких масштабів, що неможливо ходити вулицями.

Так встановлюється контроль над усіма шляхами, якими люди або б могли вийти, або їм би привезли необхідне. На тимчасово окупованому Лівобережжі окупанти таким чином «зачиняють» усі дороги – і це вже оточення, блокада.

«Туди неможливо завезти їжу чи ліки. І звідти нереально виїхати або зорганізувати евакуацію», – констатує співрозмовниця.

Читати також: У домі – росіяни, серце – в Україні, життя – у Німеччині. Історія жінки, яка врятувала дітей і себе з окупованого Скадовська

Тварини їдять тіла людей, померлих нікому і ніде хоронити Гуманітарна катастрофа, яка і так трапилася на початку вторгнення, значно погіршилася з підривом Каховської ГЕС та затопленням Лівобережжя.

«Вже тоді багато людей загинуло, багато залишилося без домівок, а ті, хто вижив, – без документів і телефонів. Там немає зв’язку. Його можна «зловити» на верху багатопововерхівок. Але це небезпечно.

Бо – дрони. А ше росіяни відслідковують такі дзвінки. Якщо піймають – то можуть забрати на підвал або й вбити», – вимальовує страшні картини щодення українців в окупації Заріна.

Власне тому, каже вона, інформації загалом дуже мало. Але декому все ж вдається прорватися на підконтрольну Україні територію. І тоді вони розповідають. Наприклад, про жахи з похованнями вбитих і померлих (яких саме через окупацію теж варто називати вбитими Росією, бо у них не було ліків або люди померли через відсутність можливості зігрітися у цю холодну зиму чи через поранення від дронів або вибухівок-«ждунів»).

«Нема опалення, газу, світла. Роками нема… Багато людей замерзли у своїх домівках. Їхні тіла – там, бо забрати і поховати нікому і ніде. Тілами вбитих всіяні шляхи. Їх їдять і безпритульні домашні, і дикі тварини», – розповідає журналістка.

Іноземні медіа просять фото чи відео «полювання» російських дронів Вона вже понад три роки фокусує свою роботу саме на висвітленні ситуації на Херсонщині. Заріна каже, що тут не вистачає тих журналістів, які могли б показувати реальність в англомовному медіапросторі.

Бо, наприклад, іноземні колеги запитували її, чи можуть вони прибути до Херсона і попливти в човні в Олешки, аби зробити свої сюжети. І жінці доводилося довго пояснювати, що Дніпро – як лінія фронту, тож все живе, що рухається річкою, гине через хвилин 30.

А ще у цьому контексті Заріні Забріски важливо показувати, що тимчасово окуповані землі – це частина Херсонщини.

«Немає такого, що є Херсон український, а от Лівобережжя ми забудемо», – категорична у позиції жінка.

Олешки після російських обстрілів / 34-та окрема бригада морської піхоти Медійниця каже, що бути глибоко у темі їй дозволяє те, що вона живе в Херсоні і спілкується там із безліччю людей. Про те, що гуманітарна криза на Лівобережжі вже стала катастрофою, журналістка усвідомила у грудні 2025 року. Ще з місяць вона фокусувалася на детальному вивченні реального стану справ, звіряючи факти, досліджуючи джерела інформації, комунікуючи з тими, хто займається евакуацією, і тими, кому вдалося врятуватися, а також з військовими, які проводять аеророзвідку, та представниками місцевої та обласної влад.

«А в січні 2026 року я усвідомила,

що вже знаю достатньо, щоб почати діяти», – ділиться співрозмовниця. Додатковим стимулом для цього стала можливість на українському кордоні поговорити з людьми, яким вдалося врятувати з Олешок у квітні цього року.

«Їх було двоє. Хоч виїхало з Олешок 20 людей, лише троє добралися до України. Тому що це дуже складний шлях. Багатьох чоловіків призивного віку росіяни або мобілізують, або арештовують. Якщо у когось знаходять українську символіку як тату на тілі – забирають на підвали.

Чимало людей – маломобільні, похилого віку. Вони через стан здоров’я не їдуть далі, а залишаются в лікарнях десь у Скадовську чи в Криму Адже це насправді – кілька діб дороги через безліч блокпостів та перевірок», – пояснює реалії Заріна.

Найперше, звичайно, вона через почуте вирішали надати медійності цій біді. Але, зізнається, що не виникло проблем із публікацією матеріалів лише в тих медіа, з редакціям яких вона постійно працює.

Читати також: «Це пекло»: як живуть люди в окупованих Олешках під дроновою облогою росіян

«В інших виданнях мені не вірили. Хтось казав, що я просто збожеволіла,

живучи в Херсоні, тому пишу таке безглуздя. Хтось просив якісне фото чи відео прильоту дрона, не розуміючи, що така зйомка з величезною ймовірністю стане моєю останньою.

Керівники іноземних медіа не могли усвідомити фактів, що росіяни полюють за людьми взагалі і, тим паче, на цивільних на вже окупованих землях. Мовляв, «а як же ж так, це ж вже російська територія», – розповідає про труднощі в роботі журналістка.

Вона каже, що мусить, по-перше, пояснювати, що це – не Росія, а тимчасово окупована територія України. А по-друге, у цьому несприйнятті треба втовкмачити іноземцям, далеким від реальної війни тут, що вони не можуть у розумінні українських реалій послуговуватися звичайною логікою, бо та «не має нічого спільного з росіянами».

Заріна Забріскі уточнює для іноземців, що російські військові злочинці максимально зацікавлені у тому, щоб українці на окупованих територіях помирали, тому що це їхня загарбницька політика. Будь-яке майно тоді безперешкодно стає їхнім. І під це в Росії вже ухвалили низку законів.

«Російська окупаційна влада просто тероризує українське населення,

роблячи зброю зі страху людей. Лякаючи, контролюють. Так, як звикли у себе в країні. Ми тут це знаємо. А за кордоном про це переважно не навіть знають, а як чують – то не вірять.

І одне з моїх важливих завдань – доносити цю страшну правду до тих, хто ухвалює рішення. Тому я буваю на багатьох міжнародних та європейських заходах найвищого рівня. Або розповідати, або показувати мій фільм про людське «сафарі», аби змушувати робити дії, які допоможуть врятувати людей», – наголошує американка.

Читити також: «Сафарі на людей»: як американська журналістка живе і працює в Херсоні й щодня розповідає світу про злочини росіян

Важливо доносити інформацію так, щоб ті, хто має владу, приймали рішення У цій роботі, уточнює Заріна, їй дуже допомагають інші люди, яких зустрічає в роботі. Каже, що так працює у її долі правило шести рукостискань. Наприклад, приїхала з презентацією фільму до Луцька, познайомилася тут з багатьма людьми, зокрема з шеф-редакторкою Національної мережі гіперлокальних медіа «Rayon.in.ua» Наталкою Пахайчук.

Та, своєю чергою, представила Заріну лучанину Олександру Лазуці,

який працює у Брюсселі як координатор міжфракційного об'єднання «Євроатлантична Україна» в Європарламенті.

Також це знайомство дозволило Заріні представити свій фільм на демократичному тижні «Карпатське море» в Трускавці, а звідти вирушити до Луцька, щоб мати змогу поспілкуватися з посолкою Євросоюзу в Україні Катаріною Матерновою.

Загалом у квітні Заріна Забріски мала дуже багато зустрічей різного рівня у столиці України. Вони були предменті й результативні.

«Я дуже не люблю виїжджати із Херсону. Бо там російські військові постійно вчиняють воєнні злочини. Це потрібно висвітлювати. І в мене завжди, як не на місці, таке відчуття, що сама себе питаю, що я тут, на цих конференціях, роблю. Але потім я усвідомила, що зараз сучасна журналістика – то не тільки просто висвітлювати. Цього недостатньо. Якщо є змога, то я зобов’язана доносити інформацію на усіх світових майданчиках так, щоб ті, хто має владу, приймали рішення», – ділиться внутрішніми переживаннями Заріна.

Жінка каже: неможливо лише дивитися день за днем, як знищують місто Херсон, просто про це писати и нічого не робити.

Тому важливо, що на таких міжнародних заходах Зарина зазвичай має свій час для комунікації з учасниками. Бо у програмах ставлять показ фільму та спілкуваня до і після.

«І ці люди, ці політики й керівники йдуть на цей фільм. Таким чином і Херсон, і вся Україна є на повістці денній заходу. А це означає, що про реалії страшної війни чують. І що я можу через це вплинути на ухвалення рішень, що допоможуть врятувати людські життя», – наголошує на баченні своєї місії американська журналістка.

Разом із тим жінка каже, що саме життя у Херсоні не дає їй ілюзій, що все можна зробити гарно і швидко. Бо те, як «дотримується» перемир’я і режим тиші, Росія демонструвала не раз і не два. Заріна розуміє: домовлятися доведеться з підступним ворогом. Десь на таких умовах, як здійснюються обміни військовополоненими, за участі дипломатів. Це складно, але можливо, – впевнена вона.

Журналістка каже, що до її роботи долучається чимало людей. А успіхом у цій справі вона вважає низку заяв, які прозвучали у травні цього року про гуманітарну катастрофу на тимчасово окупованому Лівобережжі Херсонщини.

Їх оприлюднили Міністерство закордонних справ України, Уповноважений з прав людини у ВР Дмитро Лубінець і президент Зеленнський.

Заріна Забріскі на зустрічі з Дмитром Лубінцем / Омбудсмен УкраїниНаразі журналістка очікує офіційних відповідей від низки міжнародних гуманітарних організацій. Відмовами вона вважає неофіційні пояснення про те, що для евакуацій бракує коштів чи людей.

«На мою думку потрібно, у ситуації, коли тварини їдять тіла людей, потрібно знайти і гроші, і персонал. Тому я продовжую писати і, як піджартовують друзі, «топити» за Херсонщину», – наголошує жінка.

Інформація – зброя, якою «воює» американка Заріна Забріски каже, що наразі не має права хоч частково розповідати про ймовірні варіанти порятунку українців та українок з лап ворога, але переконує, що робота триває. І заява президента Заленського від 12 травня – тому підтвердження.

Жінка розповідає, що коли вона поширила цю відео у себе на сторінці, де Володимир Заленьский говорив про Херсон, про «сафірі» на людей, про кризу на окупованих територіях та звертався по допомогу до міжнародних організацій,

то у коментарі набігла рекордна кількість російських ботів та тролів.

Щоправда, сміється співрозмовниця, вона були не надто обізнані з тим, про що пишуть. Доходило до того, що навіть плутали Херсон із Харковом. Не обійшлося без дописів за стандартними методичками Кремля, у яких акцент – на дискредитації уряду України и особисто Володимира Зеленского. Коли це досягло критичної маси, журналістка все видалила. Але, каже, для неї така активність – доволі показова. Значить, вона все робить правильно.

«Я використовую будь-яку можливість доносити правду. Бо евакуація із окупованих території можлива тільки в результаті домовленостей. Українські військові наразі фізично не можуть визволити цю територію. Тим паче, що росіяни використовують цих же українських цивільних як живий щит. Тому маємо лише шлях дипломатії для порятунку», – вкотре констатує жінка.

І в цій боротьбі, каже Заріна, правдива – потужний інструмент протидії Росії. Тому журналістка вдячна усім, хто публікує її тексти чи відео, хто запрошує її на заходи, хто робить матеріали з нею.

«Потрібно, щоб про гуманітарну катастрофу знали всі в Україні,

Європі, світі. Треба бороти вкиди, протистояти російським наративам типу «ви там нікому в Україні не потрібні» і «всі там, на окупованих землях, – ждуни». І я рада, що вже є перспективи спільної роботи із французькими медіа. Бо інформація – це потужна зброя. І для мене – важливий напрямок боротьби», – ділиться журналістка.

Насправді її внесок у поширення правди важко переоцінити. Бо одна справа – матеріали українських медіа, а зовсім інша – коли медійниця зі Штатів живе майже на лінії вогню і робить статті та відео для аудиторій іноземних медіа. Жінка людина живе у Херсоні, працює, ризикує з життям і здоров'ям для того, щоб доносити світу правду.

«Я дуже люблю це українське слово «висвітлення», яке ви вживаєте щодо журналістської роботи. Бо так воно і є буквально. Ми світло спрямовуємо на те, що в темряві окупації відбувається. Люди бачать – і починають діяти.

Я, на жаль, дивувала іноземних дипломатів та представників влади й міжнародних організацій розповідями про те, що собаки їдять тіла людей у 21-му столітті, що росіяни просто вбивають задля розваги. Вони не знали цьогь взагалі.

Тому розголос і залучення міжнародної спільноти задля тиску на Росію, щоб врятувати життя тисяч людей, – для мене дуже важливо. Важливіша хіба що перемога над Росією», – чітко аргументує позицію співрозмовниця.

І додає на завершення розмови, що ще дуже сподівається, що відзняті нею матеріали будуть долучені як докази, коли російських військових злочинців врешті судитиме трибунал.

https://www.youtube.com/watch?v=ViZRPJW2nL8&t=1458s

газ, блокада, Пристань, атака, рада

Читайте ще