Київ

Хатуль мадан

Містечкова-історія

В Ізраїлі ще й сьогодні репатріантів з колишнього Союзу, хоч би хто з якої національної республіки не був, здебільшого називають «руськими». Борис Мойсеєнко перебрався туди з Київщини ще в ті часи, коли в тамтешніх військкоматах російськомовних інтерв’юерів не було, а молоді призовники із Союзу вже почали з’являтися. Через те, що івритом вони володіли погано, інтерв’юери часто відсилали їх до так званих «офіцерів душевного здоров’я». Ті пропонували призовникам простий тест: намалювати людину, дерево, будинок і таке інше. Зробити це може будь-хто без знання мови. Між тим за такими малюнками офіцер-психолог міг багато чого дізнатися про людину.

Борис Мойсеєнко малював поганенько, зате був начитаним хлопцем і добре пам’ятав Пушкіна. Тож на прохання офіцера намалював не лише такий-сякий дуб, а ще й ланцюг на ньому, а на ланцюгу – кота, хоча останній і змахував більше на якусь козявку.

– Це що? – запитав офіцер, якого тепер цікавило не стільки власне дерево, як те, що на ньому повісилася козявка, бо це було доволі поганим психологічним симптомом.

Призовник напружив пам’ять і пригадав, що кіт на івриті – хатуль, а вчений – мадан. Тому й відповів: «Хатуль мадан». Така відповідь трохи занепокоїла психолога, але він ласкаво запитав: «А що він робить?».

– А це дивлячись коли, – зрадів призовник показати свої знання. – Якщо йде праворуч, – він намалював стрілку на аркуші, – починає співати, якщо ліворуч, – теж намалював стрілку, – розповідає казки.

– Які казки, кому розповідає? – почав трохи дратуватися офіцер.

– Собі й розповідає, – дуже спокійно відповів призовник.

Офіцер лише подивився на нього довгим неоднозначним поглядом. А потім раптом покликав свою секретарку, показав їй малюнок і поцікавився, що вона на ньому бачить? Секретарка була репатріанткою з Білорусі. Подивилася-подивилася на малюнок і впевнено сказала: «Хатуль мадан». Нарешті офіцер ще й кудись зателефонував.

– Ви мій колега, теж психолог з великим досвідом, – говорив у слухавку. – Тут з вашими «руськими» вийшло невелике непорозуміння. Якби ви спустилися до нас з п’ятого поверху. Вам я повірю.

Через кілька хвилин до кабінету зайшла жінка, теж офіцер-психолог. Господар кабінету одразу ж без зайвих слів показав їй малюнок та запитав, що вона на ньому бачить. Та була теж репатріанткою з колишнього Союзу, тож подивившись, без найменшого сумніву відповіла: «Хатуль мадан». Після цього офіцер серйозно почав вважати, що у «руських» навіть коти бувають вченими.

Байка про цей випадок ще довго втішала там колишніх наших співвітчизників. Власне, мені її розповів племінник Бориса Мойсеєнка Натан, який, до речі, теж відслужив обов’язкову строкову службу в ізраїльській армії, а минулої осені приїжджав у якихось справах до Києва.

Василь Макаренко

Читайте ще