До Луцька приїздив Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка «Березіль».
Виставу «Нехай щастить» показали 25 листопада в Експериментальному театрі «Адреналін». Показ відвідала журналістка Район.Культура.
Постановку створювали в прифронтовому Харкові Режисер Степан Пасічник узяв за основу п’єсу «Війнонька» («Гра у війну») грузинського драматурга Баси Джанікашвілі
«Ми давно хотіли приїхати до Луцька й показати вам нашу виставу. Попри те, скільки натерпілося наше місто за останні два роки, воно продовжує стояти й працювати... Вистава створювалася під час щоденних прильотів та обстрілів. Чомусь тоді ми зрозуміли, що українцям потрібен гумор. Так і народилася постановка у ці непрості часи», – сказали в театрі.
Інсценізація гастролювала до Львова, Житомира, Полтави. Але для акторів найважливішими були посмішка та сміх захисників. Виставу грали у місцях наближених до лінії зіткнення та у бліндажах.
Дійство відбувається на хуторському подвір’ї Діда Семена та Баби Віри. Вони живуть, працюють, сіють хліб, моляться Богу, збирають гроші дітям на ремонт квартири… Але раптом зі «смердючих боліт,
злий карлик послав у політ гайвороння». Розпочалася війна, і їхні діти пішли боронити країну. А онук Іванко залишився з дідусем та бабцею.
Діячів на сцені небагато – три актори та лялькар, який керує п’ятьма ляльками-росіянами. Усе для того, щоб зробити виставу більш «компактною» для гастролей на фронт. Роль Діда виконує Роман Жиров онука – Дмитро Петров а образ Баби дістався режисеру спектаклю. До постановки залучили й актора Харківського театру ляльок імені Афанасьєва – Павла Савельєва.
«– Якщо ми хочемо, щоб був мир ми повинні любити один одного. Вірніше: нам потрібно більше любові, щоб був мир.
– Чому тоді росіяни нас бомблять?
– Тому що любові у них немає. Такі люди без любові – дикі люди», – пояснює дід Семен своєму онуку.
Хлопець хоче допомогти воїнам і намагається збити ворожі літаки, вилізши на дерево й стріляючи шишками з рогатки. Так він влучає у п’ятьох пілотів, які приземляються на подвір’я.
Усі вони виправдовуються, що є хорошими людьми, люблять живопис, поезію та природу. А у когось навіть другий онук має народитися, і вся рідня вже у «роддомі»,
поки він тут обстрілює хутір. І взагалі, в координатах зазначено, що їх подвір’я – то стратегічний об’єкт. Те, що усіма пілотами керує лялькар додає додаткового сенсу до вистави. Адже і росіяни – безвільний народ.
Серед збитих бомбардувальників є один цікавий персонаж – Віктор Янукович Від нього глядачі чують іконні фрази: «остановітєсь» «Саш, налий нормально, щоб мені не було соромно» та інші. У своїй мові актори використали відомі репліки, які стали мемами серед українців: паляниця, «Боже, яке кончене».
Уся постановка – фарс. Тому у виставі зображена парадоксальна ситуація, коли українці раптово прагнуть показати ворогам свою гостинність.
Бабця вирішує розстріляти полонених, але ті просять виконати останнє прохання – нагодувати їх шпундрою – свининою, тушковану в буряковому квасі. Віра дослухається до їх благань, бо «соромно перед людьми буде, якщо ми їх розстріляємо, не нагодувавши». Старенькі накривають стіл і перед смертю звеселяють росіян грою на гітарі, бубні та баяні.
Доки бомбардувальники обідають і слухають пісень, вони вголос міркують про те, що раніше нічого не знали про Україну. А зараз тут повсюди асфальт, кондиціонери в корівниках і пластикові вікна.
«Хто ж їм дав право так добре жити?», – питає один з них.
Непрохані гості усвідомлюють свою помилку і декламують «Чи знаєте ви українську ніч?». Українська родина виконує «Ой мій милий вареничків хоче» та «Місяць на небі».
Врешті, виконавши їх прохання, Дід та Баба кажуть, що вже прийшов час страти та готують чорні мішки для сміття. Перед цим просять росіян покласти насіння до кишені.
«Так не хочется умирать от вас… У вас так хорошо, так тепло, так душевно, по-домашнему», – каже росіянин Олександр перед смертю.
Баба, Дід та Іванко по черзі стріляють у бомбардувальників, а потім співають змінену на власний лад «Заболіла воріженька, п'яна голівонька…».
