Короткі фільми тривалістю лише 59 секунд, створені у різні роки та в різних країнах, показали глядачам міжнародного фестивалю «59 Seconds + AI59» у Луцьку До програми увійшли класичні відеороботи, й експерименти зі застосуванням штучного інтелекту. Показ відбувся в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків.
Глядачам представили добірку короткометражних фільмів, знятих у 2005–2025. Розширену колекцію відеоробіт, які торкаються тем політики, війни, екології та історії, об'єднує концепція числа 59. Стрічок, презентованих на показі, також було 59, і кожен з них тривав рівно 59 секунд.
Що можна показати менш ніж за хвилину, в чому сенс числа 59 та чи вдасться штучному інтелекту замінити людину у створенні документалістики, дізнавалася кореспондентка Район.Культура.
Секунди, які розтягуються у вічність Засновниця міжнародного фестивалю 59 Seconds + AI59 та Project 59, викладачка мистецтва в Kingsborough Community College Міського університету Нью-Йорка – Ірина Данилова.
Ірина ДаниловаМисткиня народилася у Харкові але з 1994 року живе та працює в Нью-Йорку. До початку показу Ірина розповіла,
як у 1995 році у неї виникла ідея мистецького проєкту Project 59.
Їй хотілося обрати число, яке було б незаангажоване, не асоціювалося з якоюсь політичною силою, ідеологією, а обрати число 59, пов’язане з роком утворення проєкту, було доволі просто.
«Тоді до нас на заняття приходив відомий і геніальний Віто Аккончі (перформер, автор інсталяцій та відеоробіт, художник, – ред. Він якось звернув увагу на роль числа 59 у відчутті часу і навіть казав про те, що 59 секунд чи хвилин важливіші, ніж одна хвилина чи година. Саме тому і обрали число 59», – розповіла Ірина про концепцію проєкту.
Щоб втілити її в життя, мисткиня піднялася тоді на 59-й поверх, стрибнула з парашутом з висоти 59 футів (17,9 метра, – ред. та занурилася на таку ж глибину. В кожному новому місті, куди вона потрапляє, вона йде на прогулянку відстанню 5,9 кілометра.
Через 10 років від початку Project 59 Ірина Данилова та Гайрам Леві заснували фестиваль 59 Seconds Video Festival. Його головна ідея – показати у документальному відео, яке триває 59 секунд, те, що не залишить глядача байдужим.
У 2005–2008 роках в межах фестивалю у Європі та США відбулися 59 показів.
При цьому глядачі могли обирати ті стрічки, які їм найбільше сподобалися.
«Перед показом ми даємо глядачам програму і просимо їх відмітити „+“ ті стрічки, які їм дуже сподобалися, а „-“ – ті, які не сподобалися зовсім. Роботи, які не сильно вразили, але й не те, щоб не подобалися зовсім, просимо ніяк не помічати», – додала Ірина Данилова.
Таким чином у 2005–2008 роках відібрали найкращі на розсуд глядачів фільми. У 2025 році виповнилось 20 років фестивалю, тому покази у Європі, США та Україні відновили.
«Сьогодні ми показуємо фільми, які обирали глядачі 18–20 років тому та у минулому році. Є у програмі й нові роботи з Австралії США Серед них і три фільми українських митців: Бориса Шустермана та Максима Бурлаки Дві їхні роботи розповідають про війну. А одна картина, присвячена коханій жінці», – розповіла Ірина Данилова.
Крім того, у програмі – роботи мисткині Ірини Данилової, створені в США та Харкові у 2005, 2006 та 2010 роках, експериментальні відео, відтворені частково за допомогою штучного інтелекту, та роботи, які розкривають концепт числа 59.
Читайте також:
Війна та вулиця,якої немає Луцьк став четвертим містом, де відбувся показ програми фестивалю. До цього фільми подивилися у Брюсселі, Гамбурзі та Вроцлаві На цьому тижні відеофестиваль покажуть ще у Вінниці.
«Ми завжди вказуємо у програмі фестивалю, що будуть роботи, створені за допомогою ШІ, бо іноді люди не хочуть дивитися такі роботи. Але, наприклад, у Вроцлаві зібралося багато молоді. Здавалося б, у 2005 році, коли тільки починався фестиваль, не було таких технологій, які є зараз. Наразі молоді люди обізнані, користуються ТікТоком. Чи може їх зацікавити короткометражна документалістика? Але вони прийшли. Після показу навіть казали, що вже бачили одну з робіт у ТікТоці. Будь-які інновації, в тому числі ШІ, – лише інструмент в руках майстра. Самі побачите», – розповіла Ірина Данилова.
Що може митець показати у відео, яке триває 59 секунд? Наприклад, як грає мелодію оркестр з пальців, якими ми за день мимоволі торкаємося багатьох поверхонь, а меблі в кімнаті переміщуються відповідно до ритму музики, як горить тоненька свічка, запалена з обох боків, хтось збирає кубик Рубіка.
За майже хвилину можна розповісти історію кохання, яка розпочалася на платформі №59, прочитати вірш, присвячений улюбленій Марині, показати вулицю Нью-Йорку у час пік, на якій у кожного перехожого, крім одного безхатченка, є ім’я, або прекрасні посмішки жителів невеликого містечка Тополо.
Особливо вразила робота киянина Максима Бурлаки «Смертне пенальті». Короткометражка показує футбольний майданчик, на якому діти збираються, щоб пограти у футбол. В цей час російські солдати розставляють на полі міни та встановлюють «розтяжки» і дають сигнал про початок матчу.
Діти бігають по полю, оминаючи міни, доки один з хлопців випадково торкається гранати. Це відео присвячене пам’яті дітей, які загинули під час війни.
У другій частині програми лучани та гості міста подивилися 12 робіт, створених за допомогою ШІ у 2025–2026 роках. Глядачі могли відслідкувати розвиток відеомистецтва – від появи наприкінці 90-х років минулого століття перших програм з відеомонтажу, які тоді відкрили нові горизонти для митців, дозволили експериментувати з рухомим зображенням, до появи технологій,
які з нуля самі створюють відео.
Але чи можна бездумно довіряти штучному інтелекту? Робота «Не 59-та вулиця» Девіда Московича розповідає історію про те, як кільком генераторам на основі штучного інтелекту поставили завдання створити 59-секундне відео з 59-ї вулиці округу Мангеттен – ключової двосторонньої вулиці в Нью-Йорку, яка тягнеться через усе місто, від Йорк-авеню до річки Гудзон.
Однак жоден з генераторів не надав результату: всі відео, які вони створили, були не з 59-ї вулиці. Тож будь-яка інноваційна технологія не працює без людини, а штучний інтелект не замінює людину.
Після показу глядачі спілкувалися з Іриною Даниловою, ставили запитання та обмінювалися враженнями. До речі, на показі міжнародного фестивалю коротких відеоробіт у залі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків зібралися чомусь саме 59 глядачів.
«Якщо у малій прозі, наприклад як у розповіді Гемінґвея з шести слів про дитячі черевики, можна передати складну ідею, то і у відео, яке триває 59 секунд, можна показати те, що не залишить глядача байдужим. Іноді ці секунди здаються нам десятками хвилин, а іншим разом – минають за мить. Це залежить від того, на що ми дивимося і як саме», – говорить Ірина Данилова.
Читайте також:
