В обідню пору 15 серпня біля командно-пропускного пункту Луцького прикордонного загону зібралось чимало людей. Тут зустрічали своїх та всієї України героїв – прикордонників, яка захищали Схід нашої Вітчизни. Тож присутніх під КПП змусила зібратися тут неоголошена війна на території України, адже вони чекали повернення із зони АТО своїх чоловіків.
Десь за годину до прибуття військовослужбовців Луцького прикордонного загону, які у складі оперативно-бойової прикордонної застави виконували завдання із захисту Східного кордону України, почали збиратися їхні рідні. Жінки – з квітами, а діти – у вишиванках та з стягами.
Особливо помітні серед присутніх були двоє хлопчаків – Назар та Микола. Їм 10 та 13 років. Хлопці в руках тримали прапори України. Вони розповіли, що сьогодні нарешті побачать свого брата. «Я Макса чекаю, це мій брат», – пояснив Назар. Хлопець розповідає, що братом говорив практично щодня, але зовсім мало. У середу дуже хвилювався, бо Максим не брав трубки та «вибивав» дзвінки. Але потім він зателефонував і сказав, що їде до дому. Назар та Микола зізналися,
що дуже непокоїлись, бо знали, де їхній брат та що йому загрожує. Кажуть: не раз під час перегляду новин навіть плакали. Однак стверджують, що служити та захищати Україну вони будуть так само, як їхній Максим.
Десятирічний Володимир разом із вівчаркою Шейком чекав на свого хрещеного Михайла. Михайлу 25 років і він кінолог. Хлопчик каже, що Шейк без свого хазяїна практично не їсть і не хоче тренуватись. «Із хрещеним я говорив нечасто. Тому дуже хочу побачити його та обійняти», – зізнався Володимир.
Трирічна Аня знає, що тато був дуже довго на роботі та сьогодні вона нарешті його побачить. На зустріч з татом вона прийшла з мамою та півторарічним братиком. «Я дуже люблю свого тата, хочу його побачити і не хочу більше чекати», – каже Анічка.
Людмила з двома синами прийшла зустріти чоловіка. Вона зізнається, що молилась за нього кожного дня. Діти ще малі, тому, коли давала телефон говорити з татом, вони починали плакати. Знали, що тато захищає Україну. Людмила каже, що її чоловіку Анатолію – 31 рік і свій День народження він святкував у бою.
Ще одна жінка під КПП чекала свого сина. Йому лише 21 рік. Телефонували одне одному у восьмій ранку. «Я за нього не лише молилась, й практично щодня молитви у СМС писала. Тут вже нічого не зробиш: залишилось переживати та молитись», – каже жінка. … У кожного з присутніх 15 серпня 2014-го під КПП Луцького прикордонного загону – своя така історія. Історія людей, що пройшли не лише через війну, а й через віру та любов до рідних і Батьківщини.
Слухала Ірина СМАЛЬКО
