Після втрати чоловіка-військового Олена з Миколаєва не зупинилася — на Львівщині вона продовжує сімейну справу, крафтову сироварню, започатковану разом із коханим. Для NV Food вона розповіла про життя, роботу й силу рухатися далі.
Олена з Миколаєва однойменної області чотири роки тому через початок повномасштабного вторгнення разом із двома синами залишила рідне місто та переїхала на захід України. На той момент її чоловік Андрій став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Через харизматичну зовнішність він отримав позивний Козак. Три місяці тому його, поховали, до того рік коханий чоловік Олени вважався безвісти зниклим. Загинув він на Донеччині.
Читайте також:
Лавандовий шовдер чи ялівцева ковбаса. Як троє ветеранів з інвалідністю розвивають мʼясний бренд на Закарпатті Попри біль і втрату Олена продовжує вести сімейний бізнес — крафтову сироварню Файно на Львівщині. Для неї це не просто справа, а родинний проєкт, започаткований разом із загиблим чоловіком. Сини-підлітки в усьому підтримують маму та допомагають у роботі.
Ексклюзивно для NV Food жінка розповіла про виготовлення крафтового сиру та йогурту,
поділилася досвідом ведення бізнесу зі статусом «ветеранський» і відверто говорила про втрату чоловіка.
Розкажіть, будь ласка, про себе і свою сім'ю.
Мене звати Олена, я власниця крафтової сироварні Файно яка нині працює у Трускавці Львівської області. Ми відкрили її вже під час війни — у 2023 році.
До повномасштабного вторгнення РФ в Україну я працювала в департаменті фінансів Миколаївської міської ради. Коли почалася велика війна, мій чоловік став до лав ЗСУ вже на другий день. А я з родиною виїхала на захід України. Ми родом із Миколаєва. Я приїхала сюди з двома синами — тоді їм було шість і 13 років. Зараз вони вже старші. Понад рік мій чоловік Андрій вважався зниклим безвісти. 25 листопада 2025 року я його поховала.
Яким був ваш чоловік і як він загинув?
Андрій мав виразну, по-справжньому козацьку зовнішність — саме тому й отримав відповідний позивний. Побратими говорили, що із ним поруч було спокійно й надійно. Вони знали, що з Андрієм у безпеці, бо він завжди був готовий прикрити інших собою. Мужній і сміливий — таким його пам’ятають.
Два роки Андрій воював на Херсонщині — саме там їхня позиція була безпосередньо біля ворога.
У 2024 році його підрозділ перекинули на Донеччину. Він загинув поблизу села Богоявленка: вийшов на бойове завдання як розвідник і, виконавши його, загинув.
Де ви зараз берете сили на роботу? Як вам вдається триматися на плаву?
Я оптимістка по натурі. І точно знаю: якщо зараз зупинюся, команда розпадеться, сиру і йогурту смачного не буде, і ми втратимо те, що вже створили. Тому просто не можна припиняти працювати.
Крім того, є діти. Вони дивляться на маму і мають бачити, що горе можна пережити, що треба рухатися далі. Мама має бути опорою, а не людиною, яка постійно плаче чи страждає.
Як ви розпочинали свій бізнес?
Сироварню ми з Андрієм відкрили у 2023 році. Тоді я подала заявку на грант у центрі зайнятості для відкриття власної справи — і вже того ж року отримала його.
Так як я працювала 20 років у департаменті фінансів Миколаївської міської ради, мені було легше розбиратися в законодавстві. Хоча я не мала досвіду в бізнесі і багатьох нюансів не знала. Знайомі бухгалтери трохи консультували, і в принципі все виявилося можливим. Тоді на відкриття власної справи отримала 250 000 тис.
грн.
Взяла в оренду приміщення і вже у березні 2024 року ми вже продали перший сир.
Весь мій бізнес із самого початку був сімейним, і якби не мій чоловік, можливо, цього всього не було б, бо він мене дуже підтримував.
Він вірив у мене, і його підтримка ніби дала мені крила — відчуття, що я можу більше. Коли я відкривала бізнес, постійно думала про те, що Андрій повернеться, і ми разом продовжимо життя тут, у Трускавці, бо йому дуже подобалося це місто.
Я знала, що рано чи пізно коханий повернеться і йому потрібно буде десь працювати. А сімейний бізнес — це завжди не про гроші, а про те, що ми робимо разом. Ми завжди любили якісні продукти, тому я вирішила започаткувати саме такий бізнес.
Чому обрали для життя та бізнесу саме Трускавець?
Коли ми виїхали з Миколаєва, провели місяць у селі Миколаївської області у моїх батьків. Андрій сказав, що пора їхати далі, адже існувала загроза окупації.
Ми поїхали на Захід України, певний час жили в Новому Роздолі на Львівщині — у далеких родичів. Згодом вирішили оселитися в Трускавці. Ми з чоловіком давно любили це місто й почувалися тут комфортно:
колись приїжджали сюди на відпочинок, ще на початку наших стосунків. Можна сказати, що саме тут зародилося наше кохання.
А чому ви вирішили відкрити саме сироварню?
Мої батьки завжди тримали корів. Я, як старша дочка, допомагала мамі доїти їх, а вона робила сир для сім'ї — і твердий, і кисломолочний. Коли з’явилися мої діти, я готувала їм йогурт і домашній сир, бо, звісно, хочеться найкращого для дітей.
Коли в 2022 році я пережила депресивний період після того, як залишила роботу, яку дуже любила, а чоловік постійно був то на зв’язку, то ні, я захотіла повернутися до молока і зробити щось для дітей.
Коли я вперше зробила бринзу, зрозуміла: саме зараз це молоко дає мені енергію. Воно як би врятувало мене від депресії, вивело з того стану, куди я котилася.
Готуючи сир і навчаючись на курсах, я зрозуміла, що це моє, що мені комфортно і кайфово. Сир став частиною мого життя назавжди. Тоді я остаточно зрозуміла свою маму, яка теж варила сир і отримувала від цього певне задоволення. Мабуть, це щось із сімейного — із дитинства, де я відчувала себе в безпеці. Я перенесла ці спогади у найважчі часи і вони стали для мене опорою.
А підкажіть, будь ласка, чи був у вашого чоловіка якийсь улюблений сир?
Загалом йому подобалося все, що я готувала, але особливо — витримані сири з пліснявою та характерним ароматом. Андрій їв їх просто як яблука. Тож я часто надсилала хлопцям посилки з сирами — і вони із задоволенням їх смакували.
Зараз я, наприклад, розробляю сир, який назву Козак на честь чоловіка. Я знаю певні нюанси, які хочу вкласти в рецептуру. Уже на такому рівні, що можу сама створювати авторські сири.
А який улюблений сир у вас і ваших синів?
Всі мої сири — це те, що подобається мені і дітям. Наприклад, вони люблять моцареловий рулет із хамоном, страчітеллу, а молодший син — сендвіч-сири з трюфелем. Вони вже досить вибагливі: люблять камамбер і текучі сири.
На виробництві зараз у нас понад 50 видів продукції. Я постійно навчалася і досі вчуся новим рецептам та технологіям. Завдяки цьому народжуються авторські сири, які я розробляю сама.
Читайте також:
«Це не просто борщ — любов». Як німецьке подружжя наближає перемогу України на Львівській волонтерській кухні А які обсяги виробництва і чи маєте найманих працівників?
Так,
у нас є четверо найманих працівників, бо самій таку роботу не осилити. Є менеджер — моя рідна сестра, адміністраторка, технолог і помічник технолога.
Ми переробляємо приблизно тонну молока на тиждень. Кількість залежить від сезону: взимку менше, влітку — може бути й більше, але в середньому — близько тонни на тиждень.
А підкажіть, будь ласка, як вам вдається поєднувати бізнес і виховання синів?
Мої сини ростуть разом із нашим бізнесом. Старший допомагає по вихідних, коли не в школі: обслуговує клієнтів, надає консультації, продає, а при потребі може виконувати й іншу роботу — прибирати чи допомагати з чимось іншим.
Спочатку бізнес був справді сімейним: разом працювали сестра, син і я, чоловік був на відстані. Зараз уже є й наймані працівники, але сімейна складова залишилася важливою.
Підкажіть, будь ласка, чим, на вашу думку, ваш сир відрізняється від інших крафтових продуктів на ринку?
Як кажуть, «кожна жаба хвалить своє болото», але у мене вже є свій випрацьований ексклюзивний смак. Це може бути особлива спеція, гриб чи колір — я не роблю просто білий сир із молока.
Мені це не цікаво. Я люблю кольорові сири і смакові поєднання, які пробуджують смакові рецептори.
Навіть коли я роблю витриманий сир за класичною технологією (грюєр), я додаю свою родзинку. Зрозуміло, що це вже не класичний грюєр, бо молоко у нас не швейцарське, але саме ця родзинка робить сир унікальним. Я називаю його по-іншому, але головне — смак.
Мої сири створені для тих, хто любить насичені смаки. Один і той самий сир за однією технологією можна зробити прісним, а можна — насиченим, так само як борщ: кожна господиня готує по-своєму. Крафтове виробництво дозволяє додати власний характер. Ви пробуєте сир і обираєте: підходить вам мій насичений смак чи ні.
А де берете рецепти?
Я й досі навчаюся у наших українських сироварів. Виявляється, вони дуже «просунуті» і добре знають технології класичних європейських сирів. Ми адаптуємо їх до місцевого молока, але головне — якість самого молока.
Якщо знайти гарне молоко, сир вийде і якісним, і корисним для споживача. Тобто це європейські технології, адаптовані до наших умов.
А чи маєте постійних постачальників молока?
Звичайно,
є один перевірений постачальник. Я перебрала багато фермерських господарств у найближчих селах, але обрала того, хто підходить мені за якістю, чистотою та відповідальністю. Це сімейна ферма неподалік від Трускавця, і ми співпрацюємо вже два роки. Я дуже задоволена своїм постачальником.
Розкажіть, будь ласка, про виробництво йогуртів.
У нас є кілька видів йогурту: класичний питний, безлактозний, солодкий з сублімованими фруктами, йогурт з чіа та зі злаками. Наші йогурти густі, насичені корисними бактеріями і по текстурі дуже приємні. Вони вже знайшли свого споживача: ми готуємо йогурт двічі на тиждень, і він швидко розходиться.
Працюєте в основному з традиційними українськими рецептами, чи все ж адаптуєте європейські?
У нас є деякі традиційні сири, наприклад, бессарабська бринза — така, яку продають в Одесі. Також кисломолочний сир з топленим смаком і класичний білий кисломолочний сир, який продається шарами.
Протягом життя я бачила, як ці рецепти адаптуються сучасними заквасками, щоб продукт був безпечним для споживача. Адже якщо робиш сир лише для себе — це одне,
а якщо для людей — перш за все потрібно думати про безпеку і якість.
Наприклад, класичний український кисломолочний сир я теж роблю, але вже на заквасках, а не на самоскисі. Раніше я завжди робила тільки на самоскисі, але зараз це все про безпечне споживання. Також ми виготовляємо карпатську бринзу, яка ферментується у діжках.
Читайте також:
І це не горілка. Ветеран ЗСУ відроджує старовинний український елітний алкоголь, який вразив французького експерта Тобто частина наших продуктів — традиційна, а частина — адаптована з європейських рецептур.
Як ви ведете діалог з клієнтами і пояснюєте, чим кращий крафтовий продукт порівняно з масмаркетом?
Ми проводимо дегустації. Часто нас запрошують на фермерські ярмарки та спеціальні заходи, де споживач може скуштувати наш продукт. Це найефективніший спосіб переконати людей: слова — добре, а скуштувати сир — ще краще. Комусь подобається один смак, комусь — інший.
Я завжди прислухаюся до відгуків і використовую їх, щоб удосконалювати рецептуру. У нас постійна робота з клієнтом, індивідуальний підхід і увага до побажань кожного споживача.
А чи мрієте ви про нові продукти, формати або розширення співпраці?
Так, звичайно. Я мрію вийти на ринок Львова і разом із колегами організувати ветеранську лавку, такий осередок, подібний до того, що ми вже маємо в Трускавці.
У нас тут не просто виробництво: ми постійно проводимо дегустації, працюємо з туристичними агентствами, санаторіями та місцевими готелями, організовуємо майстер-класи для дітей. Є куди розширюватися, є куди рости.
Люди на дегустаціях часто питають: «А коли ви відкриєтеся в нашому місті?». Поки що сил вистачає лише на Львівську область, і це наш пріоритет.
Що для вас, людини, з особистим досвідом ВПО, означає слово «дім»?
Дім — це там, де є ми, де мої діти. Це не квартира, як була колись у Миколаєві. Дім — це там, де ми разом.
А чи хотіли б ви щось сказати іншим жінкам, чиї чоловіки зараз воюють або загинули на фронті?
У мене є знайомі жінки-військові, у яких чоловіки служать. Я завжди їм кажу: не соромтеся проявляти емоції, говоріть своїм чоловікам, як ви їх любите. Для них надзвичайно важливо знати, що їх чекають у тилу.
А тим, у кого чоловіки загинули, я раджу не опускати руки, не жити минулим. Дивіться в майбутнє, давайте приклад своїм дітям. Життя треба прожити повноцінно, а не занепадати духом. Зі мною трапилося найгірше, що могло, проте жаліти себе не варто.
Читайте також:
Звільнилась і пішла волонтерити. Історія українки, яка із польськими рестораторами організувала Теплу зупу для Києва
