Близько сотні людей з прапорами, квітами, посмішками на обличчі , перемішаними із сльозами, чекали під стінами Львівської військової частини, що на Стрийській, своїх братів, синів, чоловіків і просто героїв, які повернулися додому живими.
І ось на Стрийській лунають гудки машин. Це солдат зустрічають автомобілісти, а водії автобусів, в яких їдуть бійці, сигналять у відповідь. Через лічені хвилини відбудеться зустріч, якої так довго чекали. Ніхто більше не стримує сліз, навіть очі мужніх чоловіків червоніють. Атмосфера у подвір’ї військової частини стає по-справжньому особливою.
З автобусів виходять герої… Ось дівчина поправляє обручку на пальці у солдата, а збоку чоловік у військовій формі обіймає двох синів, що повисли у нього на шиї. А он далі двометровий велетень, з вигляду дуже серйозний та мужній, аж заходиться від сліз, побачивши свого маленького сина та дружину.
Це еліта Збройних Сил України – 80-та аеромобільна бригада Повітряно-десантних військ. Ці хлопці пробули в самому пеклі близько півроку. Саме вони під шквальним вогнем ворога запекло стояли в обороні Луганського аеропорту.
Більшість з них скупі на слова. Хлопці не вірять, що повернулись додому.
«Це ніби сон: там – страшний, а тут – хороший. Я ще досі не можу прокинутись», – говорить солдат Андрій, стискаючи в руках синьо-жовтий прапор.
Усім цим героям, Зі Львова, Волині, Хмельницька, Рівненщини, Вінниччини, від дев’ятнадцяти до двадцяти трьох років. Проте є й старші чоловіки. Так Роман, якому на вигляд десь років 50, розповідає, що у важких умовах йому допомагали саме молоді спеціалісти, хлопці – контрактники. Про те, що там було згадувати не хоче. «Не дай Бог нікому цього пережити», – говорить Роман.
Серед цих людей, що обіймають своїх щойно прибулих рідних, стоїть молодий хлопець з квітами та важким бронежилетом.
Віталік Сенюк розповідає, що виїхав на полігон 17 березня. Після навчань разом з іншими бійцями їх відправили в зону АТО. Хлопець - розвідник, тому їхня група постійно міняла місце дислокації.
Про своїх противників каже, що це не воїни. «Якщо говорити просто, то натовп на натовп – вони не воїни. Це люди, які часто перебувають під дією наркотиків, по-хамськи ставляться до цивільних,
відбирають техніку, гроші. Вони просто хочуть щось з себе показати. Нас лякали, що прийдуть чеченці, але ми їх цокали, як курочок», – згадує Віталік.
«З нами приїхали дівчина, чию сім’ю чеченці розстріляли прямо на подвір’ї. Ми не встигли всього на три будинки…» - з притиском говорить солдат.
Хлопець розповідає, що сепаратистам допомагає російська армія, забезпечуючи бойовиків кадровими військовими та бойовою технікою. Втім, хоч у ворога й хороша артилерія, проте наші хлопці воюють сміливо, з ентузіазмом.
Також Віталій дякує волонтерам, бо завдяки їм має хороший бронежилет, який тримає біля себе.
«Цей бронежилет не пропускає навіть снайперські кулі. Волонтери дуже багато роблять, ми їм дуже вдячні. Та особливо мене тішать малюнки і листи дітей, що нам присилають. Це не просто допомагає... коли пише дитина такого листа…це може підняти солдата швидше, ніж будь-який наказ», – говорить військовий і усміхається.
Зі свого рюкзака він витягує рожевий конверт і показує листа, якого йому прислали. «P.S. Наша сестра не умеет писать, она передает Вам рисунок»,- написано у листі. До нього ж прикріплено малюнок.
Нагадаємо, у військову частину, що на Стрийській прибули військові 80-аеромобільної бригади Повітряно-десантних військ ЗСУ. Деякі солдати пробули там близько півроку, виїхавши 17 березня на полігон, інші – декілька місяців. В останні тижні свого перебування в АТО бригада брала участь в обороні Луганського аеропорту.
Серед 146 військових, що приїхали сьогодні є солдати зі Львова, Рівного, Вінничини, Хмельницького, Волині.
Фото: Анна Якутенко
