Дипломатичні взаємини між Києвом та Сеулом зазнали нового випробування на міцність, перейшовши у фазу відкритої демаршної кризи. Міністерство закордонних справ Республіки Корея офіційно викликало виконувача обов’язків посла України Андрія Вєшкіна через публічне оприлюднення факту передачі Сеулу двох військовополонених бійців із Корейської Народно-Демократичної Республіки. Перший заступник міністра закордонних справ Південної Кореї Пак Юн Джу провів із українським дипломатом надзвичайно напружену розмову, довівши до його відома категоричну позицію свого уряду. Головною причиною обурення азійської сторони стала не лише сама поява цієї інформації у публічному полі, але й демонстративне заперечення українськими високопосадовцями факту існування попередніх домовленостей про збереження суворої конфіденційності. У південнокорейському відомстві наголосили, що такі односторонні публічні кроки підривають фундамент взаємної довіри між державами та завдають серйозної шкоди дружнім відносинам. Від української сторони зажадали офіційних роз’яснень і вибачень, тоді як дипломатичний представник пообіцяв докладно передати всі претензії до столиці.
Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон та його адміністрація наполягають, що збереження абсолютної таємниці навколо переміщення полонених військових мало захистити самих солдатів від смертельної небезпеки, спираючись на базові норми міжнародного гуманітарного права. Обидва північнокорейські бійці, яких українські захисники захопили в полон на теренах Курщини ще на початку дві тисячі двадцять п’ятого року, заздалегідь висловили бажання виїхати до Республіки Корея у спеціальних листах. За конституційними нормами Південної Кореї всі мешканці півночі автоматично визнаються її повноправними громадянами, через що Сеул зобов’язаний надати їм прихисток. Проте корейська влада свідомо уникала будь-якого підтвердження прибуття цих військових, добре усвідомлюючи, що зайва публічність загрожує неминучими репресіями проти їхніх рідних і близьких, які залишаються заручниками тоталітарного пхеньянського режиму.
Зі свого боку українське керівництво категорично відкидає наявність будь-яких кулуарних табу, вважаючи відкритість у цьому питанні принциповою моральною та інформаційною зброєю.
Радник президента України з комунікацій Дмитро Литвин заявив, що жодних секретних домовленостей про приховування факту передачі не існувало, а намагання замовчувати подальшу долю військовополонених є хибною практикою під час відкритої війни. Оприлюднення інформації про передачу бранців стало потужним публічним аргументом під час виступу на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку, де всьому світу продемонстрували прямі докази участі армії Кім Чен Ина в агресії проти України, зокрема й той показовий факт, що один із захоплених корейських вояків під час потрапляння в полон відчайдушно намагався вчинити самогубство.
Нинішнє загострення дипломатичного діалогу оголює суттєву суперечність у підходах двох країн, кожна з яких захищає власні стратегічні інтереси. Для України надважливо фіксувати глобальний характер ворожої коаліції перед міжнародною спільнотою задля отримання ширшої оборонної підтримки та посилення санкційного тиску на авторитарні режими. Водночас для Сеула на першому місці перебувають внутрішня безпека, стабільність на півострові та гуманітарні наслідки для перебіжчиків. Попри гостроту риторики та вимоги вибачень, обидві держави залишаються зацікавленими у збереженні конструктивного партнерства, тому подальші консультації вимагатимуть пошуку тонкого балансу між дипломатичною тишею та публічною правдою про злочини диктатур.
