Полтава

«Такого добряка світ ще не бачив» – у Кременчуці друзі та рідні попрощалися з Павлом Судаковим

«Не ховався, не тікав. Просто стрибнув зі скелі…»

9 вересня 2025 року від отриманих поранень внаслідок військових дій помер Павло Судаков.

Церемонія прощання проходила в Міському палаці культури. Рідні, друзі, колеги Героя прийшли віддати йому останню шану.

Люди зустрічали і проводжали бійця, стоячи на колінах.

Несли величезні букети троянд, кошики з живими квітами та соняхи.

"Сьогодні відбувається поховання Судакова Павла Вікторовича, який народився 6 серпня 1976 року. Він проходив службу як солдат-оператор безпілотних літальних апаратів і, на жаль, помер 9 вересня 2025 року під час лікування від отриманих поранень у Полтавській обласній клінічній лікарні. Військовослужбовець народився і проживав у місті Кременчук. До мобілізації працював у ТОВ «Житлоінвест». Батьки військовослужбовця вже померли. Залишилися дружина Аліса Станіславівна та донька від першого шлюбу. Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!", — розповів офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков.

Павло Судаков вів активний спосіб життя — з дитинства захоплювався туризмом, скелелазінням,

і саме з цим пов’язав свою професію. У нього була дружна компанія, з якою виріс та залишався близьким усе життя.

Друзі Павла — Ігор і Максим — згадують його як людину з великим серцем.

"Це був друг-добряк, безвідмовний, неконфліктний. Не пам’ятаю жодного разу, щоб він у бійку поліз чи когось образив. Дуже гарно грав на гітарі. І завжди допомагав — безкоштовно, без грошей, просто від душі" — розповідає Максим, з яким Павло навчався у школі №25 (нині Кременчуцький колегіум №25).

"Павло пішов у ЗСУ по мобілізації. Не ховався, не тікав. Це як стрибнути зі скелі — і не знати, чи приземлишся. Але він зробив цей крок, бо так треба було" — додає він.

"Ми стали не лише друзями — ми братами стали. Паша був моїм кумом, другом, просто братом", — згадує Ігор.

Це не перша втрата в їхньому колі. Один із друзів загинув раніше. На похорон Павла Ігор прийшов разом із його мамою Анною, яку всі друзі називали "матусею".

"Паша мене називав двоюрідною мамою. Я йому сказала, що мами бувають лише рідні, а він відповів: «А ви нам двоюрідна». Навіть сьогодні відкрила шафу, а там його юнацька фотографія висить, де йому 16–17 років" — розповіла кременчужанка.

Попрощатися з Павлом прийшла й викладачка туризму Будинку дитячої та юнацької творчості Олена Бутенко.

"Багато друзів у Павла залишилися саме з тих часів, коли вони займалися в гуртку. Вони всі зберегли свої зв’язки і сьогодні тримаються разом", — сказала вона.

Відспівували Героя у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Павла Судакова на Свіштовському кладовищі.

Павло Судаков залишив у серцях рідних, друзів і побратимів світлий слід. Його життя було прикладом доброти, вірності та відданості. Він не ховався від обов’язку, а свідомо став на захист України, заплативши за це найвищу ціну.

Його пам’ятають як людину, яка завжди приходила на допомогу, яка щиро любила людей і свою землю. Дитячі мрії, юнацькі пригоди, товариські вечори з гітарою та спільні мандрівки залишилися назавжди в пам’яті друзів. Для багатьох він був не просто товаришем — він став братом.

Попри біль втрати, рідні та друзі кажуть: Павло живе далі у спогадах, у добрих справах, у своїй доньці. Його ім’я тепер назавжди вписане у літопис тих, хто боронив Україну.

Олена Ліпошко

Фото редакції

школа, Дія, Культура, Троянда

Читайте ще