Три українські воїни 65-ї окремої механізованої бригади увійшли в історію завдяки своїй стійкості та хоробрості. У надскладних умовах вони протягом 56 днів утримували позицію під селом Роботине нейтралізуючи ворога та залишаючись неушкодженими.
Командир групи, військовослужбовець Антон Самков з позивним "Макгрегор" у спеціальному репортажі на YouTube-каналі "Бутусов Плюс" розповідає, що все почалося як чергова ротація. Разом із двома новобранцями — 58-річним Андрієм Чапухіним ("Рубік") та 56-річним Іваном Стасівим ("Дадусь") — він вирушив замінити побратимів. Але через інтенсивний контроль ворожих дронів і постійні обстріли повернення стало неможливим. Уже в перші години вони потрапили під обстріли, проте не здалися.
Відбили ворожу атаку Посадки спалені, бліндажі постійно обстрілювалися. Їжу, воду і боєприпаси доставляли дрони, а будь-який рух міг стати фатальним. Ворог штурмував позицію щодня, намагаючись оточити й захопити. "Макгрегор" згадує, як одного разу він разом із побратимами відбив атаку п'ятьох окупантів, включно з їхнім командиром.
"Окружили,
гранатами почали закидувати. Ну, добре, що рація була. Заховався, не давав, щоб закинули у бліндаж гранату, відстрілювався. Визвав своїх, дрончики прилетіли, їх трохи полякали", – пригадує боєць 65-ої ОМБр "Макгрегор".
Скріншот Ютуб-каналу "Бутусов Плюс"
"Нижче, ніж щури були" За словами "Рубіка", життя в бліндажі було неймовірно складним.
"Ми взагалі сиділи в тій нірці, в нашій землянці, не виходячи. Не можна було – якби нас помітили, то нас там би одразу і положили. Ми сиділи так, як ото щури. Ну навіть не щури, бо я сміявся, кажу: "Щури над нами ходять". Бо їх багато там було. Прямо в бліндажі над нами плівка, плівка ж закрита деревом і землею. Вони там шастали. А ми як ото, я не знаю, ще нижче, ніж щури були", — ділиться військовий.
Скріншот Ютуб-каналу "Бутусов Плюс"
Особливо бійцям запам’ятався момент, коли ворог підпалив посадку, а вибухи боєкомплекту ще більше ускладнили ситуацію. Захисники змушені були залишити бліндаж, маючи при собі лише зброю та бронежилети. Дрони противника не дозволяли навіть підняти голову.
Життя на межі "Дадусь" згадує свій перший бій,
коли він уперше позбавив життя ворога. Це стало важким випробуванням для чоловіка, який до війни працював на цукровому заводі.
"Молодий, десь може років до 30. Ну, а що? Я ж не вийду, за руки не привітаюсь і скажу: "Що ти тут?". Ото таке було в мене, страшно, мене трусило тоді", – пригадує чоловік.
Скріншот Ютуб-каналу "Бутусов Плюс"
"Рубік", який має вроджену ваду серця, поділився, як йому доводилося долати фізичний біль і страх на фронті.
"Схватило трошки сердечко було. Ну, передав. А мені скинули тоді ліки. Скинули і сказали, що мене сьогодні вночі виводять. Дрон буде виводити мене. Я дороги не знаю. Та ну, що, думав, нічого, вижив там, що це, схопить серце помру тут, аж якось не воно. Надо дійти додому. Там вижив, а тут якесь серце, подумаєш. Держався, кріпився", – продовжує військовослужбовець 65-ої ОМБр.
Попри різницю у віці, статусі та бойовому досвіді, воїни стали справжньою командою.
"Один одного підтримувати. Розуміти, розрадити. Ділили все наполовину. Тут не було старших, молодших", – розповідає "Дадусь".
Повернулися неушкодженими Після 56 днів пекла усі троє бійців 65-ої ОМБр не отримали жодного поранення і не потребували спеціалізованої реабілітації. На них казали "сталеві запорізькі кіборги".
"Хлопці дійсно справились з завданням і я їм дуже вдячний. Вони молодці, вони зараз герої в нас", – каже заступник командиру баталйону "Форест".
Після короткої відпустки захисники повернулися до виконання бойових завдань.
