Дії Трампа з примушення України до «миру» не необхідність, а вибір, що може зробити світ небезпечним для свободи та комфортним для хижаків і тиранії
Меседж Трампа зрозумілий: він прагне припинити війну на своїх і російських умовах, незалежно від того, що це означатиме для українців. Президент США прийняв російські наративи про війну, передчасно продемонстрував готовність іти на односторонні поступки Москві (наприклад, виключивши повернення до кордонів України до 2014 року та її членство в НАТО), звинуватив Україну в розв’язанні війни і розкритикував її президента. США двічі виступили на боці Росії в ООН 24 лютого 2025 року, проголосувавши проти резолюції, яка засуджує агресію Кремля проти України та підготувавши і провівши в Раді безпеки резолюцію, яка закликає припинити війну, не визнаючи її російською агресією.
Але Путін нічого не дав натомість, зберігаючи свої максималістські вимоги щодо упокорення Києва. Москва домагається нейтралітету, позаблоковості, без 'ядерності України, анексії її чотирьох областей, обмежень щодо чисельності і масштабів української армії,
вето на будь-які міжнародні гарантії безпеки і зміни влади в Києві. Більше того, будь-яка мирна угода задовольнить Путіна лише в тому випадку, якщо він вирішить, що стару «велику» Росію відновлено, а світ знову поділено між великими державами: суміш Мюнхена (купівля миру) та Ялти (поділ сфер впливу).
Стратегія Трампа з примусу України до «миру» не тільки порушує основні міжнародні норми дипломатії та етики, а й є неприйнятною для влади й народу України і суперечить безпековим інтересам більшості європейських держав. Основна проблема полягає в тому, що Москва хоче мати нейтральну, ослаблену й підконтрольну собі Україну, тоді як остання хоче бути вільною від російського впливу і мати достатні гарантії, аби убезпечити себе від будь-якого майбутнього нападу.
Такий результат був би катастрофічним для УкраїниКремль домагається не просто прямого контролю над завойованою ним п’ятою частиною української території, а й опосередкованого контролю над рештою. Такий результат був би катастрофічним для України і небезпечним для її європейських партнерів, бо він рівносильний поразці й капітуляції нашої держави і створить геополітичну чорну діру в Європі.
Хоча би близький до справедливого мир має категорично виключати ідею нейтралізації України, передбачаючи один із варіантів гарантування її безпеки й суверенітету (членство в НАТО, ізраїльська модель, європейські гарантії з участю чи без участі Вашингтона).
За таких умов досягнення не лише мирної угоди, а й самого лише припинення вогню, вимагає від усіх сторін не менше, ніж героїки кіссінджерівських переговорів і важких компромісів. Натомість американсько-російські перемовини в Ер-Ріяді без участі представників Києва 18 лютого і публічна «недодипломатія» в Білому домі під час візиту Володимира Зеленського 28 лютого — важко уявити собі щось гірше.
Звісно, Вашингтон має важелі впливу на Київ, оскільки припинення військової допомоги США суттєво зменшить здатність України захищатися і поставить її у ще більш скрутне становище. Але Трамп не може наказати українцям скласти зброю. Готовність українського народу, Збройних Сил України продовжувати боротьбу чи припинити її має вирішальне значення для моральної і правової легітимності будь-якого рішення.
Читайте також:
Анатолій Амелін
Що насправді замислив Трамп
Нинішнє зближення Трампа з Путіним навряд чи призведе до угоди, прийнятної для українців. Опитування, проведене науковцями Оксфордського університету та Лондонської школи економіки у грудні 2024 року та січні 2025 року, показують, що контроль Росії над Україною залишається червоною лінією, яку 77% опитаних відмовляються перетинати. Нав’язування Києву угоди, яка відкриватиме двері російському контролю над країною, стимулюватиме українців відкинути її і продовжувати боротьбу (ймовірно, за підтримки Європи), незалежно від того, що скаже Вашингтон.
Трампа, схоже, мало хвилює міжнародне право та етика. Але просто змусити близько 40 мільйонів українців прийняти російські умови після трьох років смертоносної війни він не в силі. Зрештою, війна — це демонстрація людської волі, а не лише стратегія, тактика й ресурси. Війни виграють і переживають люди. Жертви українського народу з лишком заслужили йому право бути вільним від російського поневолення.
Можна сподіватися, що європейські політичні лідери матимуть моральну мужність, інтелектуальний потенціал і політичну волю (достатні ресурси вони мають — ВВП європейських членів НАТО в десять разів більший за російський), аби не дозволити Путіну переділити Європу з допомогою Трампа, і згуртуватися задля підтримки України та власного майбутнього в умовах, коли Росія агресивно наступає, а Америка агресивно відступає. Підсумки саміту європейських лідерів у Лондоні 2 березня дають надії
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
