Олешки... Мало не у кожного українця у стрічці останніми місяцями зустрічаються новини, тексти, статті про цей невеликий населений пункт на Херсонщині, який знаходиться в окупації з першого дня повномасштабного вторгнення Росії. Це місто знаходиться всього у кількох кілометрах від Херсона через Дніпро. Ця близькість особливо болісна: люди бачать, що Україна поруч, але не можуть просто перейти на її берег. Одні мешканці залишаються вдома без їжі, тепла й ліків. Інші ризикують вийти на дорогу, де є міни та дрони, де будь-яка вилазка з домівки може перетворитись на криваве "сафарі".
Олешки фактично знаходяться в блокаді, де, за даними Моніторингової місії ООН, останній продуктовий магазин в припинив регулярну роботу ще в січні. Станом на 24 червня остання відома місії доставка продуктів до міста відбулася 26 травня.
За даними Дмитра Лубінця, в Олешках та районі може залишатися понад 6 тисяч осіб, серед них близько 200 дітей.
Окупаційна влада не поставляє продукти в місто та не допускає українську сторону — містяни змушені виживати за рахунок старих запасів та обмінів.
Головною валютою там стали не гривні чи рублі, а їжа.
"Нічого, ні за які гроші, ні російські, ні українські, купити неможливо. У місті останні два місяці існує тільки натуральний обмін. Наприклад, можна поміняти 2,5 кг цукру на 5 картоплин. Найосновніших продуктів – м’яса, олії, борошна – немає", — розповіла начальниця Олешківської МВА Тетяна Гасаненко Радіо Хартія
Влітку люди частково рятувались власним врожаєм на присадибних ділянках, у кого вони є. Люди працювали на городах попри загрози обстрілів.
"Ми знаємо людей, які гинули на своїх городах, намагаючись виростити цю городину", — каже Гасаненко.
Проте попереду зима — можливості мешканців на самопорятунок практично вичерпані.
Панорама з дрона на Олешки, вересень 2026 року. 34 ОБр МП "Борисфен"Раніше продукти до Олешок завозили переважно приватні постачальники з інших окупованих населених пунктів. Вони фактично припинили поїздки, коли дороги стали надто небезпечними через заміновані дороги та дрони. Гасаненко пояснила DW, що постачання різко скоротилося взимку, а Суспільному розповіла про невдалі спроби завезти їжу в червні та вересні.
За словами речника української морської піхоти, проблеми з продуктами мають навіть російські підрозділи в цьому районі.
Але небезпечна дорога аж ніяк не пояснює, чому Росія не організовує постачання провізії цивільним або безпечний гуманітарний доступ до міста, яке сама й контролює.
Жителька Олешок Надія, яка змогла виїхати, розповіла Суспільному, що люди варять і їдять портулак, який ріс на городах.
"З 26 травня до цього дня в Олешки не завозили продукти. Ні кілограма борошна, ні кілограма овочів, нічого. Люди їдять "жирну травку" (ред. "портулак"), яка росла на городах, варять її і їдять", — розповідає жінка.
Готують на "кабицях" — примітивних вогнищах, бо газу немає. Солі, за словами Надії, теж.
Начальниця Олешківської МВА сказала, що мешканці обговорюють, що можна приготувати з кори дерева.
"Люди зневірені, вони чекають на зелений коридор, а між тим обговорюють, що можна приготувати з кори дерева, бо інших можливостей вже нема", — розповіла вона.
Коли немає їжі й не дають виїхатиВ Олешках людей убивають не лише удари. Тетяна Гасаненко повідомляла про смерті від голоду й переохолодження минулої зими та навесні.
Тепер у місті знову закінчуються продукти, а опалення, газу й електрики немає. Для людини, яка хвора чи ледве пересувається, кожен день без постачання робить порятунок важчим.
Гасаненко в репортажі Крим.Реалії розповідає про жінку, тіло якої залишалося в квартирі ще із зими. За її припущенням, жінка померла від голоду й холоду. Забрати тіло було нікому. Волонтерка Ксенія Архипова каже, що родичі мешканців писали їй адреси батьків, які залишилися без їжі, й благали про евакуацію. Дехто вже не міг дійти навіть до лікарні.
Так Олешки пройшли зиму 2025-2026 років. Люди ділили залишки борошна та круп, намагалися передусім нагодувати хворих і старших. За свідченням журналістки Марії Семенченко, окремі мешканці ловили голубів і полювали на фазанів. Але навіть ту їжу, яку вдалося зберегти, доводилося захищати. Гасаненко розповіла в репортажі, що їй відомо про загибель цивільних, які намагалися не дати окупантам забрати їхні продукти. За її словами, людина, яка перешкоджала російським військовим увійти до підвалу із запасами їжі, заплатила за це життям. Вона згадала й інший випадок:
окупанти вимагали їжу в чоловіка, били його прикладом автомата і витягли на вулицю. Почувши дрон, покинули його там.
Скріншот з репортажу "Крим.Реалії"Це вже не лише історія про порожні полиці у магазинах. У місті, де їжі не вистачає, цивільних, за свідченням керівниці громади, вбивали навіть за спробу зберегти продукти для власної родини. Нічого не нагадує? Пам’ять про Голодомор 1932-1933 років, методи якого Росія використовує і зараз, змушує називати речі своїми іменами. Українців знову знищують голодом, холодом та ізоляцією. Світ має вимагати від Росії пропустити їжу й ліки та відкрити безпечний шлях для евакуації людей.
Українці помирали й від холоду Ксенія Архипова у репортажі розповідає, що в будинках було лише від +3 до +5 градусів. Літні люди, яким бракувало їжі та сил, замерзали та помирали у власних квартирах і домівках.
Журналістка Марія Семенченко переказує слова рідних із Олешок: вода в їхньому будинку замерзала просто у відрі. Щоб мати бодай технічну воду, люди збирали дощ або заносили в оселю сніг.
Національний музей Голодомору-геноциду повідомляє,
що електро- й газопостачання в Олешках також відсутні.
Чому з Олешок так важко вибратисяУкраїнський омбудсман Дмитро Лубінець повідомляв, що списки для евакуації готові та погоджені, а Міжнародний комітет Червоного Хреста готовий допомагати. Проте Росія, за його словами, тривалий час просто не підтверджує готовності провести місію. Омбудсман також розповів про людей, які намагаються пішки вибратися з небезпечного району через заміновані поля. Куди саме вони прямують і чи дістаються безпечного місця, невідомо.
Суспільне розповідало про історію Наталії та Валерія Марецьких, які змогли вирватись із Олешок навесні. Вони виїхали 9 квітня й чотири доби добиралися до рідних через окупований Крим, Росію та Білорусь. До того пережили затоплення після підриву Каховської ГЕС, смерть матері Наталії та втрату будинку. Після інфаркту та інсульту Валерій залишався в місті, де ліки й продукти надходили нерегулярно. За час окупації він схуд зі 106 до 76 кілограмів. Сьогодні подружжя поруч із донькою та онуками.
Наталія та Валерій Марецькі. Джерело: Суспільне ХерсонДвадцять кілометрів пішки,
якщо вистачить силДеякі мешканці намагаються виходити з Олешок пішки. У репортажі "Крим.Реалії" названі напрямки до окупованого Раденська та окупованої Голої Пристані — понад 20 кілометрів небезпечними дорогами Звідти частину людей волонтерам вдавалося доправити далі, зокрема до окупованого Скадовська. Це не піший шлях через Дніпро до українських позицій. Це спроба дістатися місця, звідки ще можна шукати маршрут із окупації.
Джерело: Радіо СвободаДля людини з хворим серцем, для старенької матері чи пораненої дитини навіть ці кілометри можуть бути непосильними. Моніторингова місія ООН описала випадок, коли жінка дивом змогла виїхати, а її чоловік залишився з 84-річним батьком: той фізично не міг пройти 10 кілометрів до місця евакуації. На дорогах є міни, а дрони роблять небезпечними і рух людей, і доставку допомоги.
Машина з їжею може не доїхати. Порожня — не повернутисяКсенія Архипова згадує водія Діму, який привіз до Олешок стільки продуктів, скільки помістилося в легковому авто. На зворотному шляху він узяв чотирьох людей. Машина підірвалася на міні; водій згодом помер у лікарні.
За словами волонтерки, у нього залишилося шестеро дітей. В іншому епізоді репортажу йдеться про бус, який віз продукти та газові балони. Він теж підірвався й згорів, а пораненого водія забрали люди з другої машини.
Такі спроби тривали й пізніше. 1 вересня чотири цивільні автомобілі намагалися завезти в Олешки продукти, а назад забрати мешканців. Архипова розповіла виданню "Вгору", що російські військові не пропустили машини. Під час розвороту перше авто натрапило на вибуховий пристрій, після чого колону атакували дрони. Автівки не змогли продовжити рух. Люди, які чекали на їжу й виїзд, залишилися чекати.
Кадр із відео, знятого на український безпілотник, яке опублікувала Ксенія Архіпова
Поки коридору немає та дороги для авто закриті, морпіхи 34-ї бригади намагаються передавати цивільним їжу й медикаменти дронами. Військові кажуть, що росіяни збивають і ці безпілотники. Маршрути польотів доводиться приховувати, адже якщо противник їх простежить, під загрозою можуть опинитися мирні мешканці, до яких летить допомога. Так можна точково підтримати окремі родини,
але неможливо забезпечити та врятувати ціле місто.
"Це не просто підняли борт, посадили. Це життя людей — як військових, так і цивільних на лівому березі", — кажуть військові.
Росія контролює Олешки. Вона має змогу вирішувати, чи пропустити автомобілі з їжею та чи дати людям виїхати. Український міністр закордонних справ Андрій Сибіга 23 вересня заявив в ООН, що Росія свідомо робить життя в місті неможливим, і закликав домагатися гуманітарного коридору. Моніторингова місія ООН підтверджує саму пастку, в якій опинилися цивільні: їжі бракує, дістатися медичної допомоги важко, а вихід із міста загрожує життю.
"Вони (Олешки та Олешківська громада) фактично в облозі. Продовольство, ліки, електроенергія, газ — усе відрізане. З наближенням зими Росія свідомо робить життя там неможливим. Вона прирікає людей на голодну смерть. Жодна країна, жодна міжнародна організація не може дістатися до цих людей. Щодня в них закінчуються їжа, вода та всі інші ресурси, необхідні для життя.
Світ справедливо засуджував блокаду Ленінграда нацистами. Сьогодні Росія застосовує ті самі методи проти українців. Кремль відтворює злочини минулого.
І ця політика перегукується з іще давнішою раною — геноцидом Голодомору, коли радянський режим навмисно заморив голодом мільйони українців. Тоді голод був зброєю Кремля. Він залишається її зброєю і сьогодні", — заявив у своєму зверненні Сибіга.
Для українців слова "морити голодом" мають історичну пам’ять. Олешки не потребують перебільшень, щоб ця паралель боліла: у 21 столітті люди в українському місті мерзнуть у своїх домівках, шукають, що зварити на вогні, і деякі виходять пішки крізь небезпеку на свій страх і ризик, бо їжа до них не доїжджає. Росія вбиває українців не лише зброєю. Порятунок тих, хто ще живе в Олешках, не може чекати до наступної зими.
Раніше ми розповідали, як українці на окупованих територіях зберігають зв’язок із Україною: потай навчають дітей за українською програмою, спілкуються з рідними й ризикують бути викритими.
