Про вбивства, які вчиняли російські солдати в цьому районі, у місцевих чатах і телеграм-каналах згадували з перших днів окупації Бучі та Гостомеля. Але ці історії не могли бути розказані, доки тисячі мирних людей залишалися у підконтрольних російській армії містах. Окрім того, росіяни блокували мобільний зв'язок.
Мешканець Бучі Владислав Козловський поділився своєю історією з автором бучанського телеграм-каналу Bucha Live та з незалежним телеканалом "Вот так" від Belsat (створений українськими, російськими та білоруськими журналістами).
Далі - цитати з його розповіді, опублікованої у згаданих вище двох джерелах 3 квітня 2022 року.
Перші російські військові, які зайшли до нас в укриття, нікого не чіпали. Дали нам своїх пайків і сказали не виходити один-два дні. Пообіцяли, що після зачистки нас відпустять.
Але через два дні прийшов вже інший загін. Ці теж сказали сидіти декілька днів і не виходити. Доки ми знаходились в укритті, на вулиці вже зібралось більше 50 одиниць техніки і дуже багато особового складу. Серед військових були: буряти, білоруси і росіяни.
Владислав Козловський.
Фото: "Вот так" TV
На шостий день нас вивели на вулицю. Людей похилого віку, жінок з дітьми відпустили. Мене і ще 14 хлопців поставили на коліна і забрали телефони. Нас роздягли, почали шукати тату з націоналістичними символами (герби, руни і тп.). Не знайшли.
Хлопців, у яких знайшли фотографії техніки, або якісь чати, які їм не сподобались, вбивали відразу. Комусь стріляли в бік і казали "это что бы домой не спешил".
Тих, хто вижив, почали бити і питати "где тероборона? Где живут АТОшники?" Вони знали, що у нас немає ніякої інформації, але все одно продовжували нас бити. Було видно, що їм це просто подобалось. Вони отримували задоволення від цього процесу. Після побоїв до моєї голови піднесли автомат і вистрілили біля вуха, а потім вдарили прикладом по голові. В результаті нас відпустили. Із 15 хлопців вижили шість. Я не міг повірити, що залишився живим.
Тіла вбитих, знайдені в Бучі, які впізнав Владислав Козловський. Фото: AP, Вадим Гирда
Невдовзі після цього ми побачили перші каральні загони Кадирова Це взагалі нелюди. Чотири дні вони їздили і убивали всіх,
кого бачили на вулиці.
Ми щодня когось хоронили. Складали тіла в ковш трактора, а потім, коли вони не бачили, копали могили і відносили їх туди. Тих, кого ховали, були з простреленими потилицями, вирізаними щоками і та іншими слідами насильства.
Вони вбили нашого сусіда пенсіонера на прізвище Стрілець. Він просто сидів на лавці і в житті нікому не робив нічого поганого.
Мій знайомий на ім'я Сергій Семенов, йому років 40, вирішив піти з другом пішки через склозавод в Ірпінь. Їх тіла знайшли через кілька днів. Сергія вбили вистрілом в потилицю. А іншого катували - вирізали щоку, вистрілили в серце. Ми ховали на території заводу.
Другого березня під час боїв за місто вбили п'ять мирних жителів: трьох чоловіків, одного з них - пенсіонера, а також жінку. Їх тіла кілька тижнів лежали в автобусі, нам не дозволяли їх вивозити.
Ще двох чоловіків кадирівці розстріляли, коли вони заводили авто, щоб з'їздити по воду. Їх поховали лише через кілька днів за гаражами, загорнувши у ковдри.
Владислав евакуювався разом з родиною через Ірпінь, через піший перехід на місці підірваного мосту через річку Ірпінь.
