Міста північно-західних передмість Києва розорені. Ірпінь, Буча, Ворзель чи Гостомель були у центрі битви за завоювання української столиці, що закінчилася поразкою росіян. Найбільш зруйнованим населеним пунктом, безперечно, є Ірпінь. Російські війська входили до нього кілька разів, перш ніж щоразу відступати у напрямку Бучі.
Буча зараз є рекордсменом за кількістю смертей, згідно з першими висновками українського уряду. Якщо теоретично, з суто військового погляду, ці загиблі — чи деякі з них — могли бути жертвами артилерії українських сил, які обороняли Київ, оскільки Буча складала першу лінію росіян. Але виходить, що більшість жертв були вбиті окупантами, пише le Monde.
Сергій Матук підтверджує, що згодом зібрав від імені муніципальних служб "близько 300 осіб". За словами рятувальника, який став могильником, «близько 240» з них було поховано ним у братській могилі біля церкви Святого Андрія, оскільки бойові дії не давали доступу до цвинтарів. Інші були або поспішно поховані в індивідуальних могилах, виритих самими жителями, або кинуті напризволяще до закінчення конфлікту.
Мер Бучі Анатолій Федорук зі свого боку стверджував, що "у братських могилах поховано близько 280 людей".
Складальник трупів Буча дає дві істотні відомості.
По-перше, російська армія не копала братських могил, попри деякі звинувачення, висловлені після появи в соціальних мережах супутникового знімку братської могили коло церкви Святого Андрія. «Русські могил не копали, тіла не ховали, їм було начхати, — каже Сергій Матюк. Ми самі викопали цю братську могилу».
Іншою важливою інформацією є те, що, за його словами, переважна більшість жертв була «убита російськими», а не бомбардуваннями, у запалі бою та артилерійських дуелей.
«Я збирав скрізь, на вулицях, у машинах, у квартирах. На багатьох тілах були сліди побоїв, тортур, багато жертв було вбито кулею в голову», — свідчить Сергій Матук.
Він також уточнює, що «приблизно у двадцяти загиблих були пов'язані руки за спиною», що є ознакою того, що ці люди були страчені, доки були ув'язнені. Зрештою, він каже, бажаючи бути чесним і точним, що «три тіла належать українським військовим», ймовірно, захопленим на фронті, під час боїв. Три тіла приблизно з трьохсот.
Охоронець металургійного звалища комбінату Микола Захарченко підтверджує, що жертвами стали «вісім полонених». Сам він був затриманий на чотири дні у підвалі будівлі.
«Ми нарахували у цій в'язниці близько 130 осіб, у тому числі близько 20 дітей. Росіяни не давали нам ні води, ні їжі, в туалет не пускали», — каже він з огидою.
«З 7 березня, в день першої санкціонованої російською армією евакуації через Ірпінський фронт, нас почали звільняти. Мені дозволили виїхати з групою чоловік о третій. Нас усіх звільнили, окрім цих восьми…», — стверджує Микола Захарченко.
Буча ставить питання про причини, що спонукало російську армію вбивати мирних жителів таким чином. Місцеві жителі розповідають, що у центрі міста «снайпер розважався», навмисно цілячись у людей та вбиваючи їх кулею в голову. Для тих, кого було холоднокровно вбито після взяття в полон, на вулицях або у своїх квартирах, багато свідчень вказують на «телефонні обшуки», в ході яких солдати знаходили неприємні для них повідомлення або інформацію.
Сергій Матюк не може пояснити, чому так багато жителів було навмисно вбито без видимої причини, і вважає, що «у Бучі мав бути відданий наказ вбити мирних жителів».
Тіла досі видно тут і там. На головному проспекті Ірпеня в траві на узбіччі лежить труп старого, навколо нього розкидані сумки з покупками. Ще один труп лежить у кутку агропромислового комплексу, накритий різнобарвною ковдрою. Внизу, спускаючись до болот, у траві лежать ще троє. Два з цих тіл лежать біля вирви від мінометного снаряда і, можливо, було вбито внаслідок обстрілу.
«Це було пекло, я годинами ховався у своєму підвалі», – каже Андрій Клацбонду. Коли він наважився знову з'явитись на вулиці, снайпер вистрілив йому в стегно. "Мені пощастило..." - сказав він, споглядаючи обгорілі туші російських танків. Він усміхається і гладить морду свого собаки. Дружина на порозі будинку бурчить. Втретє вона нагадує йому, що вечеря готова.
