«За день переносимо 5-7 тон снарядів»
Наш підрозділ – самохідний артилерійський дивізіон при окремій механізованій бригаді, який працює на САУ 2С3 «Акація» калібру 152 мм. Наша задача – підтримка дій нашої бригади. На практиці це робота по цілях, які дає розвідка (як на землі, так і БПЛА), а також наша піхота. Це може бути контроль над основними дорогами, знищення проривів бронетехніки, піхоти, контрбатарейна боротьба.
Залежно від задачі підбираються снаряди. Основний наш снаряд – це осколково-фугасний (ОФи). Саме ними б’ємо ворожу техніку та працюємо у 99% випадків. У боєкомплекті належить мати ще кумулятивні снаряди («кумуси») для знищення бронетехніки прямою наводкою на ближній дистанції та освітлювальні («світляки»). Однак фактично це марний вантаж, бо якщо уявити ситуацію, в якій ворожий танк вийшов на нас на пряму наводку, то шансів у прямому протистоянні з ним в нас небагато, в такій ситуації краще негайно змінювати позицію. Освітлювальні формально потрібні для освітлення місцевості, але по суті – це снаряди для психологічного тиску, коли закінчуються всі інші.
Саме їх дуже часто плутають з фосфорними зарядами
САУ "Акація". Фото: Мілітарний
Наш дивізіон розділений на батареї, і працюємо відповідно зазвичай залпом (тобто всі одночасно), але з часом батареї скоротилися до декількох справних гармат. Попри це скорочення, наш підрозділ схожий на середніх розмірів компанію з декількома сотнями персоналу, бо для обслуговування роботи дивізіону потрібні також управлінці, розвідка, забезпечення, медики, такелажники (спеціалізовані вантажники). І для всіх посад є резерв (це ще один-два склади підрозділу залежно від посади і ситуації з пораненими).
Крім безпосередньо артилерійської роботи, є багато другорядних завдань: найстандартніше для всіх – це охорона самих себе на базі, також це копаннябліндажів,капонірів, це маскування техніки, завантаження боєкомплекту тощо. Особливо неприємно, коли з таким стражданням виритий капонір одразу кидаємо через наступ ворогів та відступ
За день батарея у середньому вистрілює 30 снарядів, за день треба перевантажити 60-90 комплектів – це 5-7 тонБоєкомплект для наших САУшок важить приблизно 80 кг,
зокрема сам снаряд – майже 50 кг. За день батарея у середньому вистрілює останній час 30 снарядів, тож за день декілька разів треба перевантажити 60-90 комплектів – це 5-7 тон. Але у перші часи, коли ще і запасів, і техніки було більше, мова йшла про сотні пострілів на день на весь дивізіон. Отримати на складі, перевантажити декілька разів з вантажівки на вантажівку та зі складу на склад (склади ж бо децентралізовані), потім занести снаряди в гармати, зарядити гармати – це все ручна праця. В гарматах пічки не працюють, а у спеку охолодження також нема. Ще гірше на бортах відкритих УРАЛів, де не сховатися ані від дощу, ані від пилу.
Але ми пам'ятаємо, що чим більше стріляємо ми, тим менш стріляють вони. Недарма в нас кажуть, що піт артилерії – це кров піхоти.
Як працює техніка в боюІдеологія самохідної артилерії – це приїхати, відстрілятися, швидко поїхати. Але на практиці я бачив, що так працює найменший калібр 122 мм, це 2С1 «Гвоздика», яка створена на базі легкої МТЛБ (багатоцільовий бронетранспортер легкий броньований, «мотолига»). Або натівські нові гаубиці.
Також так працює колісна техніка, зокрема РСЗВ (в першу чергу, «гради»).
152 мм гармати на зразок наших «акацій» або важчої 2С19 «Мста» - старі важкі радянські машини, на яких деякі наші побратими встигли повоювати вже тричі: в Афганістані, у 2014 та зараз Навіть переїзд на 10 км для них може стати повним пригод. Тому ми зазвичай окопуємося на місці та переїжджаємо або коли ворожі обстріли стають надто небезпечними, або коли змінюється сама лінія фронту. В іншій же час ховаємося в укриттях або за бронею гармат та «мотолиг». В цей же час десь поруч ховається (чергує) УРАЛ з такелажною командою, щоб за першою нагодою забрати-привезти речі на випадок переїзду, або якомога швидше допомогти забрати пораненого, якщо таке станеться.
Про повністю справну техніку в нас мови не йде, ми обираємо для роботи ті гармати, які найбільш справні з того, що маємо. Незрівнянно частіше наші втрати техніки були від зносу, а не від ворожих влучань З весни ми мріємо про західну техніку, але поки що нам передавали на поповнення все ті ж самі старі 2С3.
Гаубиці М777 від американського народу.
Фото: Міноборони США / Мілітарний
Нове озброєння перекидається на найбільш інтенсивні ділянки. Я за останній місяць встиг побачити на нашій невеличкий ділянці всі новинки західних поставок та всю нашу славетну авіацію, яка буквально може вилетити з-за кущів, так низько вони літають. При тому всі працюють приблизно з одних тих самих посадок. В одних кущах можуть працювати PzH2000, «гвоздіки», ми на «акації», за спиною М777, перед нами «Мсти», збоку танки. Але проблема, що «гвоздіки», «панцергаубиці» та М777 відстріляються та поїдуть, а відповідь потім приходить в нас. Виходить, що кожний підрозділ виконує своє завдання на свою глибину фронту, а стоять на одному рубежі. Тому серед нової натівської техніки теж бачимо великі втрати, бо майже все працює на одній відстані 3-10 км від "нуля"
Кожний підрозділ виконує своє завдання на свою глибину фронту, а стоять на одному рубежі - на відстані 3-10 км від "нуля"Для нас надходження західної зброї проявляється як надходження старих боєприпасів варшавського блоку та як нові зразки озброєних на нашій ділянці фронту. Нова техніка дуже впливає в першу чергу на паритет сил в артилерійських дуелях.
Якщо раніше після нашої роботи нас одразу чекали «ответки», то тепер після цих «ответок» М777 криє вже їхню батарею. Тепер їхня артилерія не лишається безкарною.
Щоб влучити в по важливій російській техніці, доводиться стояти майже на нулі, інколи перед нашими танками та навіть піхотою. РСЗВ особливо важко вразити, бо вони одразу після залпу їдуть. Тобто їх треба перехопити ще до того, як вони почнуть стріляти, бажано з неба відслідкувати у дорозі до цілі. Інколи доводиться йти на хитрощі, наприклад спочатку обстріляти укриття їхньої техніки, почекати, поки та почне виїжджати після цього накрити вже найбільш вразливу техніку.
Що змінилось з початку великого вторгненняНаш підрозділ діяв у Луганській області. Особисто я з березня пройшов шлях від Попасної до Лисичанська та тепер вже (іншого населеного пункту). За перші 2 тижні боїв наш дивізіон вистріляв більше 2000 снарядів. Інтенсивність роботи була божевільна, і ми могли перший місяць стримувати ворога на нашому напрямку Це сковувало сили росіян та дало такий необхідний час для наших хлопців, які били окупантів під Києвом.
Пізніше наша роботі зосередилася більше на боротьбі з бронетехнікою та батареями росіян. Відео нашої роботи, до речі, ви могли бачити у популярних роликах зі Сходу.
Вже через місяць снаряди буквально вигрібали з усіх куточків України Можна уявити, в яких умовах зберігалися ящики з боєкомплектами, бо ті що приходили, були всі гнилі, старі. У ящиків відривалися стінки, провалювалося дно. Зокрема в нас один раз снаряд, який випав з гнилогодна, впав на ноги одразу двох вантажників. Так одним «пострілом» два трьохсотих. Деякий час стріляли російськими трофейними снарядами з Київської області. Навіть на них було помітно «культурний рівень» орків, які маркером писали на снарядах просто слово з трьох букв.
Стріляли трофейними снарядами росіян з Київської області, на яких маркером було написано слово з трьох буквНайстаріші снаряди було запаковано ще у 1953 році, з тих часів ніхто жодного разу їх не обслуговував. Потім пішла допомога від наших сусідів зі східної Європи. Авжеж, рівень зберігання там не можна навіть порівняти з нашим. І вже з місяць як на складах натівських 155 мм більше,
ніж старих радянських.
За час з початку масштабного вторгнення в першу чергу виріс рівень нашої розвідки, зокрема аеророзвідки та взаємодії з піхотою Хоча вони були і так на високому порівняно з росіянами рівні, адже ми воювали на добре знайомих та підготованих позиціях. Вкрай важливим став доступ до інтернету за допомогою старлінку, який допоміг працювати в єдиній інформаційній системі. У старлінка є серйозні недоліки, в першу чергу це велика вразливість станцій та антен від ворожих обстрілів, але ситуацію він змінив дуже сильно. Вирішилися труднощі з боєкомплектом, оскільки у травні його майже не було.
З боку росіян інколи несподівано з’являлися «сюрпризи». Так, з другої половини квітня («другий етап СВО», як вони це називають) вони «раптом» почали стріляти більш влучно. Явно підвезли нових спеціалістів. Серйозною проблемою стали БПЛА («крила» різних видів). Мова не лише про «орлани», але і про дрібніші апарати, яким наші не могли нічого заподіяти. Ми фактично не могли тоді ефективно працювати, бо одразу після пострілу – прильот, після перекату – прильот,
під’їде УРАЛ розвантажувати БК – прильот. Наш рівень насичення БПЛА не йшов ні в яке порівняння з їхнім. Це був вкрай важливий час прориву у Попасній та після нього. Пізніше все ж позбивали «пташок», наші навчилися з ними потроху боротися. На це пішов приблизно місяць. Хоча вони досі являють собою серйозну загрозу.
«Воронки на полях – це промахи росіян»Росіяни б’ють масово, наші б’ють влучно. Так, якщо на ураження цілі потрібно «по книжці», умовно, 100 пострілів, ми впораємося за 30. Ворог буквально завалює нас всіма калібрами, які в них є.
Якщо подивитися на наші поля, вони схожі на місячний пейзаж від воронок. Так от, кожна така воронка – це російський промах, бо стріляють вони по посадках (лісосмуги а не по полях. Там розльот на сотні метрів. На жаль, стара радянська техніка, ще й зношена, не може бути ідеально влучною. Тому кажуть, що потім наша піхота після війни буде бити морди, якщо дізнається, що перед нею артилерист. Траплялися і вогонь «по своїм», і серйозні промахи. Але ці проблеми у орків виражені набагато більше.
Фото: Maxar / Liga.net
Об’єктивно гірше в нас підвіз снарядів,
логістика набагато складніше. Але як тепер бачимо,за допомогою «хаймарсів» вдалося цю їхню перевагу обернути у недолік. В нас гнучкіша система управління. У росіян є серйозна проблема з узгодженням цілей для цього потрібна згода від дуже довгого ланцюжка людей, а потім назад цим же ланцюжком рішення має ще спуститися до виконавців. Крім того, у росіян гірше зв’язок, особливо інтернет, але краще аеророзвідка. Знов-таки, завдяки масовості, хоча якість там теж є. Вони гірше маскуються.
Всі недоліки та переваги в цілому випливають з їхньої переваги у техніці та чисельності: в них часто просто нема потреби проявляти клепку та вигадувати щось цікаве
Дуже важлива для нас підтримка місцевих. Якби дійсно серед місцевих була б популярна ідея «руського міра», ми не змогли би працювати, бо всі наші склади та бази техніки одразу було б викрито Але ми бачимо прильоти в абсолютно не зв’язані з ЗСУ місця, в той час як наша логістика продовжує працювати. Це значить, що якщо серед місцевих і є якісь колаборанти, вони настільки маргінальні, що не знають, що відбувається у їхній місцевості.
***
Що ключове для переваги в бою? Хотів би сказати, що це налаштування на перемогу, але в артилерійській боротьби все ж важливе місце має техніка, як гармати, так і розвідку, інформаційна інфраструктура загалом. Ще – це професіоналізм, як виконавців, так і командування. А також – це настрої наших українських громадян в місцях бойових дій, бо без підтримки на місці жодне маскування, складна логістика тощо не матимуть сенсу
