Війна стосується всіх, перемога залежить від кожного, каже Іван Татауров, військовослужбовець ЗСУ. Тому він закликає всіх консолідуватися і прийняти за догму, що 2023-й — рік перемоги України.
Як утримують бійці лінію фронту у Бахмуті і Вугледарі та навіщо так виснажуватися ЗСУ у битві за ці міста, Татауров розповів в інтерв'ю Radio NV.
https://www.youtube.com/watch?v=wxEKauI9FE4
— Яка ситуація на східному фронті? Як мені відомо, ви неподалік Бахмута перебуваєте і водночас володієте ситуацією, що склалася на інших напрямках — від Кремінної до Бахмута, і далі на південь.
— Місто Бахмут — козацька фортеця — зараз трохи потерпає. Штурмові дії росіян продовжуються: йде масований артилерійський обстріл, задіяна авіація. Дякуючи нашим прикордонникам, [7 лютого] був збитий російський літак. Це показує таку тенденцію, що росіяни, залітаючи на нашу територію, вже знають, що в них квиток в один кінець.
Але завдання їм поставило керівництво їхньої держави — захопити Бахмут будь-якою ціною, незважаючи на наші втрати, на особисті втрати. Тому вони просто все, що можуть,
задіюють і кидають на бахмутський напрямок.
Наразі потерпають околиці - і Хромове, і Часів Яр — і навколишні всі міста, селища аж до Костянтинівки.
— Часів Яр — це інша сторона дороги, яка сполучає Костянтинівку та Бахмут. Чи можна з цього робити висновки про те, що росіянам вдається отримати контроль або перерізати трасу з Костянтинівкою, що в свою чергу створює величезні загрози для самого Бахмута?
— 100%. Ми всі здебільшого відслідковуємо [мапу бойових дій] у застосунку DeepState. Наразі навіть він показує, що траса Костянтинівка-Бахмут в районі Часового Яру є вже майже сірою зоною. Так само траса Бахмут-Слов'янськ — теж логістична лінія, яка слугувала шляхом для підвозу як БК, так і вивозу поранених. Вона майже тиждень під вогневим контролем була артилерії окупанта.
Навіть [7 лютого] пройшла інформація, що в районі Часового Яру, верхнього блокпосту, вийшла перша ДРГ противника. Вона було знищена, але це вже був прямий вихід до траси цієї Бахмут-Костянтинівка.
— Це підстава для того, щоб бити на сполох щодо оточення чи все ж ситуація достатньо контрольована для того, аби не допустити гіршого становища для наших захисників Бахмута?
— Гіршого становища поки точно немає,
не треба сильно бити на сполох. Дійсно, вони підходять до основних шляхів живлення.
Але між цими двома шляхами, які йдуть на Слов’янськ і на Костянтинівку — великий проміжок території: там є дороги, там все цивілізовано, цивільно. І заїзд в саме місто Бахмут спокійний, вільний. До сих пір заїжджають гуманітарні вантажі, працює всередині ринок і люди, які там ще залишилися, вільно переміщаються хоч всередину, хоч з самого Бахмута.
Але в будь якому випадку — це просування ворога. І, як не крути, все ж воно замикає те трьохстороннє оточення, яке вже довгий час було, кільце потрохи вони зжимають. Особливо ціною просто нелюдських втрат за кожен день, але вони все ж просуваються. При їхніх втратах в сотнях і тисячах, ми також несемо втрати.
— З одного боку, з’явилися кадрові частини на заміну «вагнерівцям», зокрема і на бахмутському напрямку. А виходить так, що число їхніх жертв зростає. Ми говорили, що це «вагнерівці», вони кидають свої людей на «м'ясо». А з кадровими військовими така ж ситуація чи щось я неправильно розумію?
— Все вірно. Насправді ПВК — російські зеки — були,
напевно, на 70 відсотків поховані при штурмі Соледара. І зараз дійсно кадрових військових дуже навезли багато. Але, щоб ми розуміли, всі ці частини десантників, спецназу — всі кістяки були знищені ще на початку активної фази [повномасштабного вторгнення]. Їх багато полягло в Київській області, при штурмі Кремінної, Сєвєродонецька, Лисичанська.
Зараз вони укомплектовані тими ж мобілізованими, але трохи навченими людьми. Тому гучне слово — десантники. Це не показує, що 100% особового складу — це справжні десантники, контрактники, які пройшли багаторічні навчання, тренування, злагодження. Це також мобілізовані росіяни, які пройшли певний вишкіл і просто доукомплектували ті частини, які були знекровлені під час їхнього попереднього наступу.
— З одного боку, я чую зараз меседжі наших військових, які кажуть, що не треба недооцінювати тих мобіків, які долучаються до російського війська. З іншого боку, ми чуємо від вас зараз, що якість тих військових далеко не та, яким було російське військо на початку широкомасштабного вторгнення. Правильно?
— 100%. Але давайте не забувати,
що ми також несемо втрати і, на жаль, в нас перші «двохсоті» і «трьохсоті» також були чи офіцери, чи контрактники, які мали певний досвід, мали певний внутрішній стержень — можемо називати це патріотизм чи професіоналізм також.
Тому у нас заміна особового складу відбувається теж з тих людей, яких мобілізували. Повноцінна війна цілий рік вже йде. Втрати несе не одна сторона. Тому у нас, на жаль, також багато замін особового складу йде за рахунок мобілізованих українців.
— Сенс тих втрат, які ми несемо зараз на східному фронті, ви, як військовий, розумієте? Воно того варте? Дуже цинічно звучить, але озвучу саме так запитання.
— 100% має. Я ж з 2014 року на війні знаходжуся і бачу різні періоди: і спаду, і агресії, і активні дії. Я сподіваюся, що українське суспільство зрозуміло, що у нас вже не АТО і не ООС, а повномасштабна війна за виживання цілої країни. Якщо ми програємо тут, то програє вся Україна. І чи встигнуть всі до Львова доїхати — це велике-велике питання.
Історія з Ірпенем, з Бучею, з усіма іншими містами — Херсоном, Харківським напрямком — після деокупації показала,
наскільки вони виродки, вони прийшли для того, щоб просто знищити все, що пов’язано з українським. Їм байдужі люди, діти, жінки. Вони ґвалтують, вирізають, вбивають.
І тому дуже важливо стримувати їх на цьому напрямку, хоча б на східно-південному, щоб вони далі не змогли просуватися. Тому втрати в будь-якому випадку дають надію всьому нашому суспільству, всій нашій великій нації жити мирно. [Потрібно] кожному на своєму місці допомагати ЗСУ і виборювати наше загальне.
— Не в сенсі воно того варте, адже ми розуміємо, за що ми воюємо. Західні аналітики говорили про те, що ті втрати, які отримує українська армія у Бахмуті, не варті утримання цієї території. Чи є воєнна доцільність тримати Бахмут до останнього? Який наказ зараз перед нашими бійцями стоїть на цій території?
— Бахмут як фортеця дійсно вже став певним символом. Але насправді завдання для всіх військ Сил оборони, які зараз знаходяться в Бахмуті, на околицях — це максимальне знищення ворога, щоб вони не могли далі просуватися.
Не загадую, але якщо все ж ми відійдемо з Бахмута, одразу лінія оборони перша буде в Костянтинівці.
Це одразу буде передок, дуже тяжка буде зона бойових дій. Там дуже багато і цивільного населення, і місць багато.
І також, якщо ми беремо північний напрямок, то відкривається одразу прямий шлях до Слов’янська. І, на жаль, це також великі втрати. Тому що це величезна територія, яка може бути захоплена росіянами.
Тому зараз Бахмут — велика точка з притягання росіян і максимального їх знищення.
Як зараз і Вугледар. Я спілкуюся з 72-ою бригадою. Якщо на нашому, бахмутському, напрямку йдуть більше населенням, стадом, маси людей вони гонять своїх — військових, ПВКашників, просто якихось відморозків; то там зараз реально цілі колони техніки: танки, Бехи і потужні. Вони пробують зробити прорив, але 72-га бригада — просто красавчики. Тримають оборону настільки, що їх взагалі майже не посунули. Це дуже круто.
— Яка тактика виглядає більш вигідною для росіян і більш незручною для нас: живі хвилі чи техніка?
— Техніка: можливо було б трохи простіше нам перебити. Адже людина — більш комунікабельна, більш пронирна будь-де. Якщо у нас полювання артилерії йшло раніше за 20-ма,
30-ма людьми — групками вони йшли в напрямку Соледару, то зараз дві-три людини, які розтягнуті в межах якихось територій, площин, великих скупчень вже немає.
Вони мінімізували [кількість людей], але розтягнули, тому що фронт збільшився. Вони зараз пробують вийти аж в районі на [населені пункти] Малинівка-Міньківка, якщо брати по напрямку Слов’янська. А тут вже за Часовим Яром вийти біля Констахи (Костянтинівки — ред.) плюс-мінус, щоб зробити велике-велике кільце. Але щоб його замкнути треба велика кількість людей.
Ми чуємо по перехватах, що в район Кремінної багато цих десантників привезли, в район Бахмута привезли їх багато. Але технічні засоби — танки, БМП, прикриття якогось механізованого, вогневого — ми поки на нашому напрямку не бачимо.
— Ви очікуєте на те, що будуть більш масовані атаки? Тобто готуєтесь до отого анонсованого великого наступу?
— Так, я думаю вони [підуть] на декількох напрямках. Основна мета буде, як і оголосив їх маленький фюрер, — це спробувати замкнути Донецьку область і вийти межі Донецької області. Тому що Луганська область майже окупована:
деякі населені пункти звільнені вже, але якщо брати загалом по карті, то вона окупована.
Але ми всі розуміємо, що Донецька область — це великі промислові місця і вони розтягнуті в десятках кілометрах. Це і Слов’янськ, і Краматорськ, Покровськ, Дружківка, Добропілля — це те, що ще не на лінії фронту. Це нонсенс. Чим вони спробують закрити це кільце — не знаю. Якщо мільйон людей привезуть — то можливо тільки мільйоном зможуть.
— А у нас є чим відстрілюватися? В сенсі боєприпасів, патронів, снарядів. Нам є чим банально стріляти по цій величезній кількості піхоти? Прочитав у соцмережах, що, мовляв, 30-та бригада, яка також перебуває на позиціях під Бахмутом, має артилерію, має танки, має бронетехніку, але кулеметники не мають достатньої кількості патронів для того, щоб банально відстрілювати ту піхоту, яка суне на їхні танки. І за таких умов бійці 30-ої бригади відступають. Це видалося мені якось не зовсім правдоподібно. Хочу у вас перевірити цю інформацію.
— Думаю, що це точно ІПСО противника. Тому що насправді ми можемо подякувати європейським, американським партнерам.
Щоб не казали: мало, немало, але якби нічого не було, то десь з середини літа минулого року нас тут вже не було б нікого. Фізично просто не було б. Завдяки цій допомозі всього цивілізованого світу, ми маємо колосальні, потужні запаси як озброєння артилерійського, бронетанкового, бронетехнічного, так і боєприпасів до нього. Адже стандарт НАТОвський один для всіх — 150 калібр. 5,56 — якщо озброєння стрілецьке і 150 калібр, який йде на все озброєння — починаючи від гаубиць, танків і всього іншого.
Тому у нас всього вистачає і воно працює реально. Я заїжджав на позиції, які суміжні з нами, неподалік від Соледара. Хлопці працюють. Дали нові пушки 105-ті і вони там по 300 снарядів вдень вистрілюють — це один розрахунок. Тобто всього цього вистачає.
Я думаю, що цього вистачить і для подальших дій, якщо буде дійсно якась масована атака на будь-якому напрямку. Я думаю, керівництво нашої держави це розуміє і головнокомандувач правильно розподіляє всі засоби для оборони.
— Напередодні бійці Держприкордонслужби посадили один російських літак, збили його. Я так розумію, що в небі над Донбасом почала справді активніше працювати авіація. Погодьтеся, раніше росіяни боялися залітати ближче до лінії фронту, тому що розуміли, що отримають одразу ураження від тих засобів ППО, які в нас зараз вже є в військах. Що змінилося, якщо ви маєте пояснення цієї діяльності? Чому вони отримують цей квиток в один кінець і все рівно летять?
— Мені здається,
що все ж це була помилка їхнього пілота, що він близько залетів.
Два тижні вони почали активно штурмувати артилерією і всіма підручними засобами Бахмут, почалися планомірні знищення дім за домом, вулиця за вулицею. Задіяна авіація не була. Якщо і була, то вони десь з дальніх позицій стріляли, де наші ПЗРкашники не могли їх фізично просто підловити.
Зараз заліт цього хлопака показав, що він дійсно десь збився з курсу. Чи дійсно вони розрахували, що вони десь перемістилися (в їхніх думках, а лінія зіткненн сильно не змістилася. Конкретно літак збили прямо над Бахмутом.
— Немає такого, що вони залітають на передову?
— Реально. Авіація у них не поповнюється. Багато запасів, що були, було покладено на всіх напрямках — херсонський, харківський, луганський, багато літаків, гелікоптерів було збито. Тому заходити на територію, яка з нашої сторони контрольована — це камікадзе, по-іншому не назвеш.
Але я не думаю, що вони там всі зовсім такі.
— Є свідчення про те, що вони активніше стали атакувати вночі. А для того потрібно мати достатню кількість тепловізорів, приладів нічного бачення. Вочевидь в них це обладнання з’явилося. Чи це не так? Що ви можете сказати щодо їхнього оснащення?
— Я не погоджуюся.
Всі бої здебільшого йдуть в світлу добу дня. Вночі, якщо заходять, це можуть бути специфічні спецназівські групи, ДРГ. Зрозуміло, що оснащення в них сучасне, у них є все це. Але це більш точкові, контактні, містечкові бої.
Масовано вони цього не мають. Вони не мають засобів навіть особистого захисту: у половини бронежилети є, у половини — немає. Про які тепловізори ми можемо казати.
— Ви спокійно говорите про все те, що насувається, а ми відчуваємо затишшя перед бурею зараз. Ваш спокій ґрунтується на тому, що наші військові прекрасно знають, що робити і не потрібно переживати?
— 100% перейматися не треба. Українці, візьміть за основу одну велику істину: 2023 рік — це рік нашої перемоги. От закладайте це в своїх думках, в діях, в своїх мріях і домотайте ЗСУ.
Одна мудра людина мені сказала, якщо ми візьмемо це як догму, істину, то ми будемо великою нацією, найпотужнішою, до якої ніхто не буде лізти: «Війна стосується всіх, перемога залежить від кожного». От кожен на своєму фронті допомагайте ЗСУ, чим можете: медійно, як в вашому напрямку, волонтерськи. Консолідуйтесь. Пам’ятайте, що в нас зараз йде війна за виживання цілої нації. Не всім треба бути в окопах, але всім треба робити все для нашої загальної перемоги.
