Українські військові продовжують ціною чималих зусиль утримувати шляхи постачання Бахмута, тоді як росіяни тисячами «встеляють» поля навколо міста, розповів в інтерв'ю Radio NV Максим Жорін, майор ЗСУ, екскомандир полку Азов.
https://www.youtube.com/embed/KkiR-zm9HwE
— Ми побачили новину про те, що місто Бахмут закрили для цивільних, тобто для волонтерів, журналістів. Чи це означає, що все дуже серйозно і що ситуація стала ще більш тяжкою?
— Ситуація тут серйозна вже досить давно. Більше того, тут досить давно вже небезпечно знаходитися і цивільним, і волонтерам, і журналістам. Проте зараз, враховуючи ту увагу, яку приділяє ворог, враховуючи ті зусилля, ті сили і підрозділи, які він сюди перекидає, то, безумовно, краще на даний момент, щоб у місті все ж таки було менше цивільних людей.
Тому що від цього залежить і їх безпека, і в тому числі військових. Тому що їх знаходження там також і відволікає військових, і та сама медична допомога, якщо їм треба її надавати замість того, щоб виконувати свої бойові задачі. Тому зараз всім тут треба сконцентруватися на обороні міста і околиць міста.
Чим, власне, і займаємося.
— Я читав репортаж ВВС. Там заголовок, що «Росіяни повільно оточують місто». Йдеться про те, що вони дуже повільно просуваються, але все одно ціль їхня оточити місто, щоб його захопити і змусити українські війська звідти відійти. Ця швидкість, як ви її оцінюєте?
— Ви ж на самому початку самі сказали, що це вже відбувається пів року, усі ці пів року вони звітують кожного дня, що завтра візьмуть Бахмут. Але вже пів року пройшло, тисячі росіян навколо Бахмуту загиблими валяються, нікому не потрібні, а Бахмут досі український і продовжує бути українським. Безумовно, що ті сили, які вони сюди перекидають, надзвичайно складно їх утримувати. Є позиції, які інколи повністю знищують, вони просто перестають існувати.
І за рахунок цього інколи вони просуваються. Але тим не менше на сьогоднішній день є наказ утримувати всі позиції, тримати оборону. І в деяких локальних місцях навіть приймаються командирами рішення по контратаках і поверненню певних позицій. Проте співвідношення сил просто неадекватне, росіяни сюди все більше і більше перекидають,
техніки з кожним днем стає все більше, але тим не менше позиції утримуються і наказ виконується.
— Як змінюються настрої серед військових?
— Психологія військових від цивільних відрізняється. Зрозуміло, що до більшості речей відносяться більш спокійно, тому що все це відбувається навколо нас. Є досить прості речі, які ми прийняли, коли почали нести службу. Це є наказ, і ми його виконуємо, є задача, і ми її виконуємо. І саме виходячи з цього, далі вже і працюємо. Безумовно, що нам не подобається, що деякі території десь втрачаються або втрачаються якісь позиції.
Але моя особиста позиція полягає в тому, що на сьогоднішній день ми маємо в пріоритеті також тримати питання збереження особового складу української армії. Тому що саме ці вмотивовані люди, які зараз надзвичайними зусиллями тримають, наприклад, позиції в Бахмуті та навколо Бахмута, саме ці мотивовані досвідчені, заряджені люди нам потрібні будуть для того, щоб швидко звільняти наші території. Тому настрій дуже простий, ми готові тримати позиції, ми готові рухатися вперед, головне, щоб для цього були умови.
— Юрій Бутусов вважає, що однією з задач російських окупантів саме на бахмутському напрямку, це знищення наших боєздатних, дуже мотивованих військових. Чи ви це бачите?
— Насправді в певний час я теж прийшов до цієї думки, що задача Бахмута — це влаштувати звичайну м’ясорубку, в якій треба буде знищити якомога більше людей, при цьому взагалі росіян не цікавить, скільки з їх сторони в цій м’ясорубці загине людей. Я думаю, що десь так і було, в якийсь певний момент вони зрозуміли, що завдяки Бахмуту вони можуть спробувати знищити сильні наші підрозділи.
Але треба враховувати також момент, що, наприклад, навіть розуміючи це, навіть усвідомлюючи, що таку задачу росіяни перед собою поставили, але тим не менше це не дає нам права або змоги відступати, залишати наші міста або залишати наші території. Враховуючи це, ми просто повинні приймати певні кроки для збереження особового складу, в тому числі завдяки використанню сучасних технологій, за рахунок чого зберігати життя особового складу. Так, скоріше за все так і є, скоріше за все росіяни просто в певний час вирішили тут влаштувати м’ясорубку.
— Пригожин нещодавно заявив, що «брати Донбас» вони будуть півтора роки. Як ви оцінюєте ці слова? Що це було? На кого розраховані подібні заяви? Як ви гадаєте?
— По-перше, можу сказати, він більш тверезо оцінює власні сили, ніж російська влада, яка хотіла за три доби тут захопити абсолютно все. Але навіть з такими прогнозами нічого росіянам не світить ані через рік, ані через півтора роки. Вони не враховують однієї дуже важливої складової - це український характер, який і є вирішальним у всіх цих подіях. Не західна зброя, не БК, а саме український характер.
Він вирішив і в перші дні війни, і він сьогодні вирішує. Цього їм не вдасться зламати. Навіть якщо вони ще якусь частину території, наберуть знову пів мільйона людей, захоплять частину території, це ніяк не вирішить їхнього питання. Українці все одно будуть повертати свої території, все одно будуть звільняти їх.
— Ми бачимо, що під Бахмутом за останні тижні було збито декілька літаків, був збитий російський гелікоптер. Чи це свідчить про те, що зараз вони більш активно використовують свою авіацію і готові нею ризикувати?
— Щодо авіації,
дійсно певний час її тут майже не було видно. Тому що перед цим так само була збита та, що літала тут. І зараз повторюється знову ця історія. Знову вони спробували її використовувати, декілька днів дійсно і артилерія, і авіація працювала надзвичайно щільно по наших позиціях. Але ось приземлили. І я думаю, знову на деякий час літати тут ніхто не буде. Але вони намагалися її використовувати. Проте скажу, що навіть і без авіації, навіть робота артилерії, яка скупчена тут зі сторони ворога, її достатньо інколи, щоб просто знищити позиції, які створюються.
— Чи правильно я розумію, що залишається таким важливим кордоном саме річка Бахмутка?
— Так, по Бахмутці дійсно йде частина лінії розмежування. Але основні бої зараз йдуть не зовсім по ній. Основні зусилля, зараз намагаються тиснути по приватному сектору зі сторони Опитного, Кліщіївки. Також взагалі без успіху вони б’ються до дороги, яка веде на Костянтинівку. Це взагалі вже така поразка, скільки вони часу на це витратили і власних людей, і досі нічого там не можуть зробити.
Але теж декілька разів вже поспішали звітувати,
що вони її захопили. Тим не менше, можу сказати, що і на сьогоднішній день трасу українська армія контролює на Костянтинівку, ніхто її не захопив. І також зверху вони намагаються тиснути, теж пробують виходити на дорогу, роблячи тактичне охоплення самого міста. Проте всі ці успіхи поки що не є суттєвими і не є критичними для оборони Бахмута.
— Селище Красна Гора. Вагнерівці викладали якусь фотографію поруч зі знаком. Що там зараз відбувається?
— Бої там дуже важкі. І на жаль, там є багато втрат з нашої сторони. Ворог там все ж таки потроху просувається і певний успіх має. Проте досі тривають важкі бої.
— Як ситуація в Соледарі змінила те, що відбувається під Бахмутом?
— Ніяк абсолютно вона не змінила. Безумовно, що тримати оборону трохи стає складніше, але жодних критичних речей від цього не відбулося. Тому що є сполучення з містом, є можливість забезпечувати підрозділи, які знаходяться в місті, є можливість проводити евакуацію. Все це працює, все це відбувається щодня. Тому жодних катастроф від цього не відбулося. Проте, звісно, таке просування з цієї сторони нам не руку,
але і великої біди від цього теж немає. Оборону тримають, сполучення з містом є, забезпечувати можемо, поранених вивозити можемо. Тому триматися далі можна ще довго.
— Один з українських військових в репортажі ВВС каже, що «один з головних уроків цієї війни, як воювати з обмеженими ресурсами». Чи ви погоджуєтеся з цією думкою?
— Я вважаю, що ми з цієї війни дуже багато уроків взагалі винесли та отримали таких життєвих, які набили нам досвід на все життя, якого немає взагалі ні у кого в світі. Проте, безумовно, дуже важливим є те, що ми, наприклад, собі не можемо дозволити так використовувати людей та особовий склад, як це роблять вагнерівці або підрозділи російської армії. Вони їх просто самі інколи знищують, просто в тупу.
Ми собі такого дозволити не можемо, і в першу чергу через те, що в нас інше ставлення до людей, через те, що в нас інші життєві цінності. І тому ми змушені йти іншим шляхом. А інший шлях говорить про те, що ми маємо ставати більш сучасними, більш технологічним, за рахунок чого ми можемо змінити цей баланс, коли в нас менше ресурсів, в тому числі і по людях,
ось цей баланс ми можемо вирівняти за допомогою використання сучасних технологій і сучасного озброєння.
— Як саме військові на фронті зберігають стан рівноваги?
— Військові, як правило, насправді більш спокійні в цьому плані. Треба розуміти, що, по-перше, більшість військових до цього готові. Вони готові до цього психологічно, вони готові морально до того, що відбувається. І вони менше піддаються, менше читають новини, менше читають плітки і інші речі, яких повно в інтернеті. Вони виконують свою задачу.
Військовий отримав задачу, він її виконує. Часу для того, щоб засмучуватися або збирати плітки, в нього просто немає. Військовий знає, що йому робити, він розуміє обстановку навколо себе, він морально і психологічно до цього вже завчасно був готовий. Більшість військових, скажімо так. Тому, відповідно, і сприймають ці події в певному сенсі набагато спокійніше.
— Як ви ставитеся до цих всіх дат? Чи дати впливають психологічно на наших захисників?
— По-перше, я вважаю, що військовий не має займатися такими речами, як гадання, загадування або ще якісь подібні речі. Військовий має виходити виключно з тієї інформації та обстановки, яка є, яка йому відома, і аналізувати ті речі, які йому достеменно відомі. І базуючись на цьому, він має приймати якісь рішення. Загадувати, нервувати — залишимо це цивільним.
