Херсон і Миколаїв – два міста на півдні України. Один із них став єдиним обласним центром, який військам РФ вдалося захопити за рік повномасштабної війни проти України. Другий – став справжнім південним форпостом. Він тримав оборону і не дозволяв російським окупантам просунути лінію фронту. У цьому велика заслуга місцевих жителів, які об’єдналися в боротьбі проти загарбників, повідомляє FREEДОМ. 24 лютого 2022 року російська військова техніка перетнула контрольно-пропускний пункт між анексованим Кримом і Херсонською областю. Російські окупанти захоплювали населені пункти один за одним. 1 березня танки заїхали в Херсон, і через кілька днів над будівлею обласної адміністрації з’явився російський триколор. Але тисячі мирних жителів щодня виходили на протести. Мітинги мирних херсонців стали розганяти світлошумовими гранатами і пострілами. Почалися репресії та арешти. Херсон став єдиним обласним центром в Україні, який росіяни змогли взяти під свій контроль. Ця “перемога”, як називали окупацію міста кремлівські пропагандисти, була тимчасовою. У той час, як російські солдати просувалися до Херсона,
Миколаїв готувався зустрічати окупантів. “Привозили плити, ставили їх так спеціально для того, щоб важко було проїхати важкій техніці, та й взагалі будь-якій техніці. Коли ми приїжджали на подібні локації, люди місцеві теж організовувалися. Почали привозити скати, хтось пісок, хтось щебінь привозив”, – заявив волонтер Павло Салогуб. З першого дня повномасштабної війни Росії проти України жителі Миколаєва стали на оборону рідного міста. Зайти сюди росіяни могли з півдня. Першим під загрозою був Корабельний район. Надалі він стане найнебезпечнішим для життя і більше за інших постраждає від обстрілів. Завдань вистачало всім: чоловіки займалися фортифікацією, жінки – коктейлями Молотова. Миколаївці об’єдналися в боротьбі з окупантами. У кожного району був свій закритий чат у соцмережах. Жителі стежили за пересуванням російської техніки. Інформація миттєво передавалася українським військовим. У місті вже працювали російські розвідгрупи, а 2 березня в Миколаєві висадився десант противника. У цей же час зайти до Миколаєва з півночі росіянам заважали в Баштанці.
Місцеві жителі зупиняли танки голими руками. На півдні, у Корабельному, вже щосили кипіла робота в районному штабі волонтерів. Його відкрили 25 лютого. У пріоритеті – допомога військовим. “Перших особливо два місяці це було як якась гра. Це було все в якомусь тумані. Усі розуміли, що реально йде війна і реально вони вже ось-ось біля нас. Усі кинулися як хто міг. Підприємства нам варили їжаки, ми їх їздили і забирали, встановлювали. Погоджували з місцевими військкоматами”, – згадує волонтер Микола Кравченко. Наразі волонтери продовжують допомагати переселенцям і жителям прифронтових сіл. З листопада їхній перелік поповнився звільненими населеними пунктами як Миколаївської, так і Херсонської областей. Вибух на Антонівському мосту, “Чорнобаївський серіал”, контрнаступ української армії та низка інших історичних подій перекреслили всі зусилля окупантів. ЗСУ відкинули їх на лівий берег Дніпра, звільнивши частину Херсонської області та практично всю Миколаївську. Там бої тривають на Кінбурнській косі. Відтоді, як над Херсоном знову майорить український прапор, Миколаїв видихнув. Лінія фронту відсунулася, вибухи лунають дедалі рідше. Частину фортифікацій демонтовано, а з вітрин магазинів поступово зникає фанера. Але поки українська армія не поверне під свій контроль усю Херсонську область і анексований Крим, говорити про безпеку тут поки зарано.
