Оскільки МТ-ЛБ із встановленими на них корабельними артилерійськими установками 2М-3 стають серійною продукцією похмурого генія РОВ, вони попутно викликали багато дискусій. Що ж, давайте розставимо всі крапки над “i” у цьому питанні. І почнемо насамперед із причин.
Чому «друга армія у світі» почала встановлювати на МТ-ЛБ флотську 2М-3 Причина проста. У підрозділах РОВ гостра нестача ББМ здатних надавати вогневу підтримку підрозділам малими та середніми калібрами. Крім того, є ще один важливий і дуже гострий дефіцит. У підрозділах РОВ серйозні проблеми з ешелонованою антидроновою ППО. Фактично на кожній локації відсутня повноцінна структура побудови антидронової ППО. Це пов’язано з відсутністю антидронових рушниць та спеціалізованої техніки.
З цих причин ВПК «другої армії у світі» не виробляє більше сучасної та необхідної продукції, оскільки технічно та технологічно такої можливості немає, а плодить франкенштейнів, за аналогом того схрещеного чудовиська, що ми можемо останнім часом спостерігати.
Характеристики 2М-3 це двоствольна автоматична корабельна артилерійська установка калібру 25-мм.
Ефективна дальність стрілянини – 3 км, хоча стріляти може і на більшу відстань. Швидкострільність – до 300 пострілів за хвилину. Власне, здавалося б, непогані характеристики. Так, на перший погляд непогані показники для підвищення вогневого потенціалу беззубої МТ-ЛБ та створення не тільки бойової машини вогневої підтримки піхоти у форматі «дешево та сердито», а й ефективного елемента ППО, здатного боротися з повітряними цілями. Але це – здавалося б.
Почнемо з того, що 2М-3 – це корабельна артилерійська установка. Когось здивує, а яка різниця? Ну, як яка… У 2022 російські окупанти, після знищення ракетного крейсера «Москва», стали розміщувати сухопутні ЗРК Торм-М2 на суднах і кораблях, які не мали елементів морського ППО.
Результат? Знищений «Василий Бех», оснащений таким ЗРК, а також нездатність таких судів забезпечувати повноцінне прикриття флотських груп. А чому? А все тому, що флотське ППО та сухопутне ППО — це дві ВЕЛИКІ різниці, і між собою вони не замінні.
Це все до чого? Це все до того, що знищення повітряної цілі із сухопутної установки та морської,
навіть, банально, артилерійської, мають принципові відмінності. Наприклад, у корабельних установках при стрільбі враховується ефект хвилювання моря, чого немає у сухопутних. У свою чергу, навіщо всі ці розрахункові похибки на суші, де жодних вагань немає.
Крім того, не кожен стрілець може з наскоку опанувати приціл КМТ-25 (кіліматорний колімовий ракурсний). Тут необхідна практика і над умовах вогневого зіткненнях, а полігонної млості.
Є ще одна специфіка цих установок – це їх снаряди А3-БР-85. Це бронебійний боєприпас, логістика пропорційного забезпечення, якими підрозділів з такими установками це свій окремий геморой, оскільки даний снаряд не має широкого поширення в РОВ і є специфічним. Але справа навіть не в його специфічності, а в тому, що він бронебійний і для знищення повітряної мети повинен потрапити саме в сам об’єкт, швидкість якого, до речі, не повинні перевищувати 150 км/год. Але, в часи, коли розроблявся 2М-3, ці об’єкти були великого і середнього розміру.
Наскільки ефективним буде корабельна установка зі специфічним прицілюванням, нестандартним снарядом,
який не проєктувався проти малорозмірних цілей, що працюють на висотах, граничних для його ефективної стрільби… за цілями середнього та великого габариту?
Є ще один дуже важливий аспект. Це сама МТ-ЛБ. Після встановлення на МТ-ЛБ півторатонної 2М-3 вона втрачає в мобільності, прохідності та… непомітності. Ця шпаківня тепер помітна на кілометри, що полегшує роботу по ньому засобів ураження широкого спектру, адже МТ-ЛБ це легка броня.
Підсумую Схрестили їжака з носорогом. Ні, я не противник експериментів та новаторських підходів, особливо у складних умовах відсутності серійних екземплярів своєї спеціалізації. Але до будь-якого експерименту та новаторства слід підходити з розумом. Якщо виникає проблема з дронами, то сенс створювати франкенштейна, який з 10 випадків на удачу зіб’є 1 дрон, при цьому з 10 випадків у 9 стане жертвою ПТРК/артилерії/танка або того ж дрона, що скинув на шпаківню щось вибухонебезпечне і пробиває броню МТ-ЛБ на ура.
Найцікавіше, що стара добра ЗСУ-23-4 «Шилка», що не виробляється з 1982 року, набагато ефективніша за обговорюваного мутанта,
але куди цікавіше ось що. У росії виробничі лінії не мають можливості в потрібній кількості знімати зі зберігання «Шилки» і відправляти їх у зону бойових дій в Україну. Тобто, на сьогоднішній день, російський ВПК може впоратися з клепанням безглуздих монстрів, оскільки навіть ремонтувати та відновлювати в потрібному обсязі розконсервовані «Шилки» для нього є непосильним завданням.
І це головне, що треба підкреслити у всій «історії кохання» МТ-ЛБ та 2М-3. Не характеристики, не ефемерну ефективність та функціональність, а саме той факт, що у «другої армії в світі», розмножуються не повноцінні засоби ППО малого радіусу, а ось такі ось мутанти.
Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко
Інформація – одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter, а також на наш канал в Telegram. Разом до Перемоги!
Сообщение Схрещування МТ-ЛБ із корабельною гарматою: навіщо росіянам цей гібрид появились сначала на Iнформацiйний спротив.
