Заколот приватної військової компанії "Вагнер" - не сюрприз після кількох місяців образ, спрямованих на військових лідерів у Москві. Однак у розпал українського контрнаступу це явне повторення "Маршу на Рим" Беніто Муссоліні 1922 року може віщувати поразку Росії у війні з Україною, пише Bloomberg.
У п'ятницю вранці Прігожин опублікував у Telegram відео, в якому стверджував, що вторгнення в Україну почали не більше ніж заради марнославства міністра оборони Сєргєя Шойгу та бізнес-інтересів корумпованої олігархії. Він стверджує, що російська армія відступає і втрачає в 10 разів більше солдатів, ніж вона втратила б за кращого військового керівництва. За такі слова, які "дискредитують армію", в Росії передбачено 15 років ув'язнення: російські дисиденти роками сидять у в'язницях за менш зухвалі висловлювання.
Через кілька годин Прігожин звинуватив Шойгу і начальника Генерального штабу Валерія Герасимова в тому, що вони наказали завдати ракетного удару по таборах "Вагнера" глибоко за російськими лініями. У відповідь на цю провокацію вночі війська Прігожина захопили контроль над військовими та адміністративними будівлями в Ростові. Там Прігожин зустрівся з двома вищими російськими генералами і вимагав видати йому Шойгу та Герасимова, погрожуючи інакше піти на Москву. "Приходьте та забирайте їх", - зі сміхом відповів генерал-лейтенант Владімір Алексєєв, заступник начальника військової розвідки Росії.
Так колона "Вагнера" рушила на Вороніж,
її вантажівки змішалися з цивільними машинами на шосе, щоб утруднити атаку з повітря. Прігожин стверджував, що його сили налічують 25 тисяч бійців, хоча реальна кількість, швидше за все, менша за 10 тисяч. "Вагнер" був ослаблений, зокрема, 220-денними боями за Бахмут. Проте загартовані у боях найманці не зустріли жодного спротиву, просуваючись через російську глибинку.
Вранці 24 червня Владімір Путін виступив із жорсткою п'ятихвилинною промовою, звинувативши "Вагнер" у зраді. Він сказав, що за ніч переговорив з військовими командирами і наказав припинити заколот.
Багатомісячна ворожнеча переросла у дії – нехай і саморуйнівні – після того, як "Вагнер" окупував міста Соледар та Бахмут на сході України, єдині успіхи зимового наступу російських військ в Україні. Коли "Вагнер" відступив, щоб зализати рани, Шойгу скористався нагодою і сказав, щоб усі наймані війська підписали контракти з його міністерством. Прігожин відмовився і був відсунутий вбік, а державне постачання снарядів "Вагнеру" припинилося. Регулярні частини відбивали український контрнаступ без допомоги "Вагнера" і досі не зазнали серйозних поразок. Без активної ролі у конфлікті приватна армія Прігожина ставала дорогою в утриманні та марною як джерело грошей - це її основна функція для Прігожина, який заснував ПВК для боротьби за концесії на ресурси в Африці та на Близькому Сході. Не бажаючи йти в тінь, ресторатор, який став польовим командиром, пішов на все.
Авторитет Путіна був підірваний халтурним проведенням вторгнення в Україну,
але він не Луїджі Факта, італійський прем'єр-міністр, який не зміг протистояти Муссоліні у захопленні влади, і не король Віктор Еммануїл III, який дозволив фαшиcτському лідеру захопити владу. За останнє десятиліття Прігожин встановив міцні зв'язки у військовому істеблішменті, але вони навряд чи досить глибокі, щоб спроба перевороту увінчалася успіхом. Двоє з його колишніх військових союзників, генерал армії Сергій Суровікін та Алексєєв, записали відеоролики, які засуджують заколот та закликають бійців "Вагнера" до відступу. Силові структури, такі як "всесильна" ФСБ, вороже поставилися до Прігожина, колишнього в'язня без військової чи силової освіти. Пізно у п'ятницю ФСБ порушила проти нього кримінальну справу, а Генеральна прокуратура розпочала офіційне розслідування.
Популістська риторика "маршу за справедливість" для "порятунку Росії", яку Пригожин обрушив на передплатників своєї мережі Telegram-каналів, нагадує заклики Муссоліні до ветеранів Першої світової війни в Італії: ті, хто був в окопах, казав він їм, заслужили право очолити Італію., замінивши корумповану еліту Але підтримка народом вождя Вагнера у Росії сумнівна. Російські ультранаціоналісти зневажають його, не в останню чергу тому, що він єврей; вони прозвали його кухарем через його ресторанний бізнес. Немає жодних ознак того, що він може бути популярним серед простих росіян - його репутація радше ексцентричного базікання чи кримінального авантюриста, ніж героя; з різким голосом і своєрідним кровожерливим почуттям гумору він далекий від того спікера, яким був Муссоліні.
Іншими словами, у Пригожина не так багато причин розраховувати на тріумф, подібний до тріумфу Муссоліні, хоча досвідчену бойову силу, здатну на поведінку в містах, що вселяє страх, не можна ігнорувати. Питання тепер у тому, як Путін може нейтралізувати цю загрозу та утвердити свою владу, не ставлячи під загрозу воєнні дії в Україні.
Крок Пригожина вже викликав великий святковий ажіотаж в Україні,
і навіть деякі російські ліберальні опозиціонери, зокрема вигнаний мільярдер Михайло Ходорковський, вболівають за нього не тому, що вони його шанувальники, а тому, що вони мають спільний ворог. Зрештою, саме Путін дозволив найманій армії Пригожина процвітати та вести важливі бої в Україні. Її придушення - це щонайменше велика втрата. Це також перевірка на лояльність для військових командирів та силовиків, які вже деморалізовані відсутністю успіху в Україні. Путін, мабуть, запитує, чи можна знайти в його апараті безпеки рішучу твердість, необхідну для придушення спроби перевороту - і якщо вона не проявиться найближчим часом, українські війська атакуватимуть з більшою енергією.
Можливо, показовою ознакою є те, що у своїй промові Путін не тільки не назвав ім'я Пригожина - він також не згадав про Шойгу та Герасимова, заклятих ворогів бунтівного воєначальника. Хоча Путін не може не заступитися за них просто тому, що вони представляють державу, він навряд чи може бути задоволений тим, що вони дозволили своєму конфлікту з Пригожиним розростатися настільки, що поставили під загрозу сам його режим. Висловлювання Пригожина на адресу орієнтовані і багатьох російських солдатів, які знають, що ними неефективно командують і неефективно постачають. Путін, мабуть, ставить питання, чи є такі настрої досить поширеними і сильними, щоб змусити війська розвернутися і піти додому, як це зробили російські солдати наприкінці Першої світової війни.
Пригожин, швидше за все, програє, але його витівка є явною ознакою того, що Росія не перемагає в Україні. Насправді повномасштабне вторгнення все більше і більше схоже на таку ж авантюру, як і цей відчайдушний "марш справедливості".
