Дослідження групи вчених під керівництвом докторки Світлани Іванової, опубліковане в журналі Antiquity, проливає світло на стратегію використання священних просторів давніми народами Північного Причорномор’я.
На прикладі кургану № 3, що розташований у північно-західній частині Понтійського степу біля села Ревова Одеської області, археологи довели, що представники ямної культури (3300−2200 рр. до н. е.) свідомо перепрофільовували ритуальні споруди своїх попередників епохи енеоліту.
Читайте також:
Символи майбутніх врожаїв. Археологи знайшли найдавніші прикраси у формі зернових культур Ревовський курган, що забезпечує пряму видимість на 25 кілометрів уздовж річки Великий Куяльник, має складну чотиришарову структуру. Найдавніший шар датується IV тисячоліттям до н. е. і спочатку функціонував як святилище з напівкруглим ровом.
Через століття представники ямної культури інтегрували це місце у власну систему обрядів, звівши новий насип поверх старого, при цьому ретельно уникаючи пошкодження давніших поховань. Автори дослідження називають це «спадкоємністю священних просторів»,
що вказує на глибоку повагу до матеріальної спадщини предків.
Дані аналізу давньої ДНК підтверджують не лише культурний, а й частковий генетичний зв’язок: енолітичні мешканці цих земель мали спільних предків із населенням усатівської культури, чий генофонд наполовину збігається з «ямниками».
Співавтор роботи Дмитро Кіосак припускає, що така модель поведінки відображала поширення спільної степової релігії, яка об'єднувала громади на великих територіях.
Наразі подальші польові дослідження в Україні обмежені через війну, проте науковці розглядають можливість продовження робіт у Молдові, використовуючи геофізичні методи для пошуку прихованих під курганами кам’яних споруд.
Читайте також:
Червона отрута. Археологи знайшли ртутний мінерал у скіфському похованні на Херсонщині
