Гігантські морські молюски тридакни століттями нарощують масивні вапнякові мушлі на дні Великого бар'єрного рифу.
Читайте також:
Чорні басейни смерті. У Червоному морі знайшли сліди життя, що існувало без кисню Гігантські морські молюски тридакни століттями нарощують масивні вапнякові мушлі на дні Великого бар'єрного рифу.
Ці дивовижні істоти виростають довжиною понад метр, важать сотні кілограмів і щодня ведуть власний хімічний літопис. Кожна прожита доба залишає на стінках мушлі мікроскопічну смужку, подібну до річних кілець на стовбурі дерева.
Морські геологи прочитали один із таких стародавніх щоденників і вперше помісячно реконструювали погоду тропічних морів за часів Малого льодовикового періоду. Результати масштабного дослідження оприлюднив науковий журнал Global and Planetary Change.
Науковці провели роботу в тісному партнерстві з корінними австралійськими громадами Дінгаал та Нгуррумунгу на архіпелазі Джіігурру, відомому як острови Лізард. У лагуні цього острова дослідники знайшли мушлю гігантської тридакни довжиною 58 сантиметрів.
Радіовуглецевий аналіз показав,
що молюск жив між 1785 та 1827 роками. Під мікроскопом учені нарахували майже 10 900 щоденних ліній росту. Тварина спокійно зростала на дні океану близько тридцяти років напередодні початку масової індустріалізації.
Щоб дізнатися погоду кожного окремого місяця, дослідники просвердлили в мушлі 784 мікроскопічні отвори. У кожному зразку порошку вчені виміряли співвідношення ізотопів кисню та вуглецю. Кисень розкрив точну температуру води, а вуглець показав коливання опадів та приплив прісної води.
Отримані дані показали цікавий контраст із сучасністю. Близько 225 років тому середня температура води в лагуні була на 0,6 чи 0,9 градуса нижчою за показники останніх десятиліть. Проте це охолодження стосувалося виключно літніх місяців. Зимові температури двісті років тому виявилися практично такими ж, як сьогодні.
Мушля також зберегла сліди циклів Ель-Ніньйо та Ла-Нінья тривалістю по два чи три роки. Наприкінці вісімнадцятого століття переважали посушливі періоди, а на початку дев’ятнадцятого століття почастішали прохолодні вологі сезони.
Ці висновки повністю збігаються з льодовиковими кернами Антарктиди та дослідженнями коралів Галапагоських островів. Досі більшість інформації про клімат минулого надходила з Північної півкулі. Одинока тихоокеанська мушля допомогла закрити величезну білу пляму в історії південних тропічних океанів.
Читайте також:
