У Південній Америці живе незвичайний гризун, який зовні нагадує суміш зайця та маленької антилопи, а за швидкістю може позмагатися з багатьма хижаками. Патагонська мара здатна розганятися до 60 км/год, стрибати на всіх чотирьох лапах одночасно та утворювати пари на все життя.
Про це пише Zielona Interia.
Патагонська мара, або Dolichotis patagonum, мешкає переважно в Аргентині, зокрема на просторах Патагонії. Через довгі вуха, струнке тіло та сильні задні кінцівки її легко сплутати із зайцем або молодою сарною.
Однак насправді ця тварина належить до ряду гризунів і родини кавієвих. Серед її найближчих родичів — морські свинки та капібари, хоча зовні мара майже не нагадує жодну з них.
У природі ці гризуни населяють відкриті степи, рівнини, посушливі території та місцевості з невисокими чагарниками. Вони віддають перевагу просторам із розрідженою рослинністю, де можна здалеку помітити наближення хижака.
Така особливість середовища безпосередньо пов'язана зі способом захисту тварини. Замість того щоб ховатися серед густих заростей, мара покладається на гострий слух,
хорошу видимість і здатність швидко бігати.
Доросла патагонська мара виростає приблизно до 60–80 сантиметрів завдовжки. Її висота в холці може сягати 45 сантиметрів, а вага — 16 кілограмів.
За розмірами гризун приблизно відповідає французькому бульдогу, однак має значно довші та тонші кінцівки. Особливо добре розвинені задні ноги, які допомагають тварині швидко пересуватися та здійснювати довгі стрибки.
На передніх лапах мари розташовано по чотири пальці з гострими кігтями, пристосованими до риття. Задні лапи мають по три пальці, а їхні кігті нагадують невеликі копита.
Саме ця особливість надає гризуну схожості з копитними тваринами. Під час швидкого бігу мара більше нагадує мініатюрну антилопу, ніж морську свинку.
Ще одна помітна риса — великі стоячі вуха із трохи заокругленими кінчиками. Вони допомагають тварині вловлювати звуки та своєчасно реагувати на небезпеку.
Хутро патагонської мари густе й м'яке, переважно сірувато-коричневого кольору. На окремих ділянках тіла помітні іржаво-помаранчеві відтінки, тоді як черево та характерна облямівка задньої частини тулуба мають світле забарвлення.
Таке поєднання кольорів допомагає тварині маскуватися серед степової рослинності. Темніші ділянки хутра на крижах створюють додатковий контраст.
Найбільше мара дивує своєю швидкістю. За сприятливих умов вона здатна розганятися до 60 км/год, що робить її одним із найшвидших гризунів планети.
Причому тварина використовує кілька незвичайних способів пересування. Вона може бігти галопом, стрибати подібно до зайця або відштовхуватися від землі всіма чотирма лапами одночасно.
Останній спосіб пересування відомий як стотинг і трапляється також у деяких копитних ссавців. Крім того, мара здатна рухатися інохіддю, коли ноги з одного боку тіла переміщуються одночасно.
Патагонські мари ведуть переважно денний спосіб життя. Вони шукають їжу, відпочивають на відкритій місцевості та постійно стежать за можливими загрозами.
Основу їхнього раціону становлять трави та інші рослини. Також гризуни поїдають насіння, квіти, фрукти й навіть кактуси, пристосувавшись до порівняно сухого клімату та обмежених запасів води.
Ще одна незвичайна харчова звичка мари — поїдання власних екскрементів.
Завдяки цьому тварина повторно засвоює поживні речовини, які не повністю перетравилися після першого проходження їжі через травну систему.
Не менш цікава поведінка цих гризунів під час розмноження. Патагонські мари утворюють моногамні пари, які можуть зберігатися протягом усього життя.
Самець і самка разом пересуваються територією та шукають їжу. При цьому самець охороняє партнерку й відганяє інших самців, які можуть становити конкуренцію.
Під час сезону розмноження кілька пар нерідко користуються спільною системою нір. Іноді в одному такому місці збирається до десятка пар, що полегшує захист потомства від хижаків.
Попри спільне використання схованок, дорослі тварини розпізнають власних дитинчат. Самки визначають своїх малят за запахом і характерними звуками та годують саме їх.
Догляд за потомством розподілений між обома батьками. Самка вигодовує дитинчат, а самець стежить за навколишньою територією та виявляє можливі загрози.
