Майже 90 років люди повідомляли про загадкові маяки, які нібито світили далеко в морі, хоча насправді їх там не існувало. Науковці з'ясували, що причиною незвичайного явища є оптична ілюзія, через яку людський мозок неправильно визначає відстань і розташування джерела світла.
Про це пише IFLScience.
Упродовж десятиліть біля морських маяків спостерігали дивне явище. Люди бачили світлові промені над водою та були переконані, що десь далеко за обрієм працює ще один маяк.
Насправді додаткового джерела світла не існувало. Промені надходили від справжньої споруди, розташованої позаду спостерігачів, але мозок створював зовсім іншу картину.
Особливо виразно таку ілюзію можна побачити на острові Леді-Елліот, розташованому біля південного краю Великого Бар'єрного рифу в Австралії. Саме там дослідники вирішили детально вивчити загадковий ефект.
На острові розташовані два справжні маяки. Перший збудували ще 1873 року, а в 1995-му його замінила нова споруда.
Попри це, відвідувачі острова неодноразово повідомляли, що вночі помічали ще одне джерело світла далеко над морем. Так виникла назва «ілюзія примарного маяка».
Схожі випадки спостерігали не лише в Австралії. Найдавніші відомі свідчення про це явище датуються 1937 роком і походять з узбережжя Бретані у Франції.
Для виникнення ілюзії потрібні певні умови. Спостерігач має перебувати між маяком і морем на відстані приблизно 70 метрів від споруди.
Спочатку людина дивиться на справжній маяк, а потім повертається до моря, залишаючи джерело світла позаду. Після цього вона може побачити промінь над водою та сприйняти його як світло іншого маяка на горизонті.
Найдивовижніше те, що ілюзія не зникає навіть після перевірки. Людина може озирнутися, побачити справжній маяк позаду себе, але після повернення погляду до моря знову сприйматиме неіснуюче джерело світла як реальне.
Причину цього ефекту дослідили науковці з Мельбурнського університету та Федеральної політехнічної школи Лозанни. Вони спочатку спостерігали явище безпосередньо на острові Леді-Елліот, а потім відтворили його у віртуальній реальності.
Результати дослідження опублікували в науковому журналі Open Mind. Вчені встановили, що головну роль у виникненні примарних маяків відіграє спосіб,
у який мозок обробляє зорову інформацію.
За звичайних умов людина визначає відстань до предметів за допомогою багатьох підказок. Серед них — перспектива, обриси навколишнього ландшафту та розміри знайомих об'єктів.
Однак уночі над відкритим морем більшість таких орієнтирів зникає. Через це мозок змушений оцінювати відстань, спираючись на власні звичні припущення.
Саме тут і виникає помилка. Науковці вважають, що спостерігач неправильно оцінює відстань до віддаленої частини світлового променя маяка.
Насправді промінь рухається дуже швидко та описує велику дугу. Проте людині здається, що світлова ділянка розташована ближче, а її рух значно повільніший.
Через таке спотворення сприйняття мозок робить неправильний висновок про розташування джерела світла. Замість справжнього маяка позаду людина нібито бачить інший, розташований далеко попереду над водою.
Дослідникам вдалося не лише пояснити механізм ілюзії, а й розрахувати умови її виникнення. Для маяка заввишки приблизно 30 метрів ефект може проявлятися, коли людина перебуває на відстані 67–70 метрів від споруди.
При цьому висота маяка впливає на необхідну відстань спостереження.
Що вища споруда, то далі від неї потрібно перебувати, щоб побачити примарне джерело світла.
Раніше повідомлення про такі явища надходили навіть від людей, які перебували за один-чотири кілометри від справжнього маяка. Однак нові розрахунки дозволили визначити значно меншу відстань, за якої ілюзія також виникає.
Експерименти у віртуальній реальності підтвердили прогноз науковців. Результати спостережень безпосередньо на острові Леді-Елліот також узгоджувалися із запропонованим поясненням.
Вчені припускають, що аналогічний механізм може спричиняти ще одну незвичайну оптичну ілюзію. Іноді горизонтальний промінь маяка здається спостерігачеві вигнутим донизу, хоча насправді він таким не є.
Обидва ефекти пов'язані з тим, що мозок використовує звичні припущення для оцінювання побаченого. За відсутності достатньої кількості зорових орієнтирів ці припущення можуть створювати переконливе враження об'єктів, яких насправді не існує.