Наука

«Непроникний» радіаційний бар’єр Землі насправді вразливий — вчені

7 лис•ZN,ua

Вчені заявили, що один із поясів Ван Аллена — внутрішній — не є настільки невразливим, як вважалося раніше. За певних умов у ньому можуть з’являтися пробоїни, повідомляє Science Alert.

Пояси Ван Аллена — це дві області простору у формі торів, заповнені енергійними протонами та електронами, які утримуються магнітним полем планети. Зовнішній пояс складається переважно з електронів, які отримали енергію в результаті процесів, спричинених Сонцем. Значна ж частина протонів внутрішнього поясу утворюється з частинок, що виникають під час зіткнення космічних променів з атмосферою Землі.

Сонце та Місяць можуть спричиняти землетруси: вчені з’ясували, чому

Понад 10 років вчені вважали, що внутрішній пояс слугує непроникним бар’єром для ультрарелятивістських «електронів-вбивць», не дозволяючи їм наближатися до Землі. Але виявилося, що за певних обставин він є не настільки надійною перешкодою, як вважалося.

Під час неймовірно потужної сонячної бурі, що обрушилася на Землю в травні 2024 року, японський супутник зафіксував у цій області електрони, розігнані до енергій порядку мегаелектронвольт — там,

де, на думку вчених, такого не мало б статися.

«У цій роботі ми показуємо, що в екстремальних умовах космічної погоди цей бар’єр може бути подоланий», — написала група дослідників під керівництвом фізика космічного простору Йошидзумі Мійосі з Нагойського університету.

Так звані «електрони-вбивці», відомі вже кілька десятиліть, становлять серйозну проблему в навколоземному космічному просторі. Взаємодіючи з електромагнітними хвилями в магнітосфері Землі — особливо під час геомагнітних бур, — ці частинки можуть розганятися до швидкостей, близьких до швидкості світла. Вони мають настільки високу енергію, що здатні проникати крізь захисні оболонки супутників, пошкоджуючи чутливу електроніку та скорочуючи термін експлуатації космічних апаратів. Вони небезпечні й для людей: для астронавтів такі електрони створюють підвищену радіаційну загрозу.

У 2014 році апарати NASA Van Allen Probes виявили дивно чітку межу — приблизно на відстані трьох земних радіусів від центру планети, — за яку електрони з найвищою енергією практично ніколи не залітають. Вчені охарактеризували це явище як «непроникний бар’єр»,

припустивши, що електромагнітні хвилі в області холодної плазми, що оточує Землю, сприяють розсіюванню електронів, виштовхуючи їх з орбіт, на яких вони були захоплені, і направляючи їх в атмосферу. У поєднанні з повільним дрейфом електронів у напрямку до планети це створювало своєрідний природний бар’єр, що утримував їх на відстані.

Але у 2018 році в цьому «непроникному» бар’єрі почали з’являтися прогалини. У 2024 році вчені, проаналізувавши дані спостережень за період з 1996 по 2006 рік, виявили, що електромагнітні хвилі, породжувані блискавками, здатні спрямовувати небезпечні електрони — вже захоплені внутрішнім радіаційним поясом — прямо в атмосферу Землі.

Ці спостереження стали додатковим доказом того, що електрони з енергією в мегаелектронвольти вже були присутні глибоко всередині межі, яка вважалася непроникною.

У травні 2024 року сталася найпотужніша буря. На Сонці відбулася серія спалахів і корональних викидів маси, внаслідок чого мільярди тонн намагніченої плазми з величезною швидкістю помчали через усю Сонячну систему. На Землі вони спричинили магнітну бурю категорії G5,

яка була настільки інтенсивною, що її наслідки зафіксували навіть на дні океану.

Шторм спричинив різке вичерпання запасів холодної плазми в плазмосфері Землі, створивши надзвичайно розріджене середовище, в якому змогли активно розвиватися електромагнітні хвилі особливого типу — так звані «хори». «Якщо перетворити їх на звук, вони нагадують спів птахів», — сказав Мійосі.

І замість того, щоб розсіювати електрони — як це зазвичай роблять інші хвилі, — ці хвилі розігнали їх до неймовірно високих енергій прямо всередині «непроникного» бар’єру. На етапі відновлення після геомагнітної бурі японський супутник Arase зафіксував різке зростання кількості ультрарелятивістських електронів усередині бар’єру. При енергіях близько 3 мегаелектронвольт потік електронів збільшився більш ніж у 5000 разів порівняно з показниками, що спостерігалися до початку бурі.

Часові характеристики та динаміка цього зростання виявилися вельми показовими.

Спочатку значно зросла кількість електронів з нижчими енергіями. Приблизно через півдня до них приєдналися електрони з вищими енергіями. А приблизно через добу після початку процесу різко збільшилася кількість електронів, що мають енергію понад 3 мегаелектронвольти. Така послідовність подій свідчить про те, що електрони не просто переміщалися сюди ззовні. Вони набували енергії безпосередньо на місці — всередині області, яка, як вважалося, мала бути захищеною.

Нещодавно вчені заявили, що наше Сонце здатне викидати суперспалахи, які спостерігаються на інших зірках. На це вказала пляма, розміри якої перевищували Землю в 40 разів.

погода, nasa

Читайте ще