Наука

Земля могла опинитися в новому льодовиковому періоді: вчені виявили несподівану причину його зупинки

На Землі приблизно 2000 років тому могли розпочатися процеси, що ведуть до нового зледеніння, однак глобальне потепління, пов'язане з діяльністю людини, змінило їхній перебіг. Учені з'ясували, що льодовиковий покрив у Північній Америці почав відновлюватися задовго до сучасного потепління, але підвищення температури з 1960-х років перервало цю тенденцію.

Про це пише ScienceAlert.

Зміни клімату, спричинені діяльністю людини, могли втрутитися в природний цикл похолодання Землі. Нове дослідження свідчить, що процеси відновлення льодовикового покриву, які розпочалися приблизно два тисячоліття тому, припинилися через підвищення глобальної температури.

Науковці дійшли такого висновку після вивчення історії одного з найбільших льодовикових утворень Північної Америки. Отримані дані дозволили відтворити зміни льодового покриву протягом тисячоліть.

Провідний автор дослідження, геохімік Колумбійського університету Ніколас Янг, пояснив, що відновлення льодовика вже розпочалося, але згодом несподівано припинилося.

«Все тільки починалося, йшло своїм ходом, наближалося нове зледеніння — і раптом зупинилося»,

— зазначив дослідник.

Земля пережила щонайменше п'ять великих льодовикових епох. У деякі періоди значна частина планети могла бути вкрита кригою, через що виникли гіпотези про так звану Землю-сніжку.

Навіть сьогодні наша планета перебуває в межах тривалої геологічної льодовикової епохи. Однак нинішній кліматичний стан належить до відносно теплого міжльодовикового періоду.

Він розпочався приблизно 11 700 років тому після завершення останнього великого зледеніння. Саме в цей час відбувалися значні зміни природного середовища, зокрема зникнення багатьох видів великих доісторичних тварин.

Протягом геологічної історії теплі проміжки чергувалися з холоднішими. Під час зледенінь величезні маси льоду поширювалися на значні території суходолу.

Одним із найбільших таких утворень був Лаврентійський льодовиковий щит, який існував у Північній Америці. Саме його залишки стали головним об'єктом нового дослідження.

Приблизно від 95 до 20 тисяч років тому цей льодовиковий масив вкривав величезні території сучасних США та Канади. У період найбільшого поширення він простягався від Північного полярного кола до території нинішнього штату Іллінойс.

Товщина криги місцями сягала трьох кілометрів. За оцінками дослідників, повне танення такого обсягу льоду могло б підвищити рівень Світового океану приблизно на 80 метрів.

Учені припускають, що одним із залишків Лаврентійського льодовикового щита стала льодова шапка Барнса. Вивчення її історії допомогло встановити, як змінювалися умови для накопичення та танення льоду.

Для цього дослідники використали два методи визначення віку природних матеріалів. Перший передбачав аналіз космогенного берилію-10 у гірських породах.

Цей ізотоп утворюється внаслідок взаємодії космічного випромінювання з речовиною поблизу поверхні Землі. Його вміст допомагає встановити, як довго гірська порода перебувала під відкритим небом після звільнення від льоду.

Другим методом стало радіовуглецеве датування залишків давніх рослин. Після відступу льодовика ці органічні матеріали опинилися на поверхні, що дозволило вченим дослідити їхній вік.

Для аналізу використали вміст вуглецю-14 — радіоактивного ізотопу, який поступово розпадається з відомою швидкістю. Завдяки цьому можна визначати час загибелі давніх рослин.

Поєднавши результати обох методів, науковці відновили послідовність кліматичних змін протягом голоцену. Вони встановили, що найтепліший етап нинішнього міжльодовикового періоду, ймовірно, припав на проміжок від 11 до 10 тисяч років тому.

Тодішнє потепління було пов'язане зі змінами кількості сонячної енергії, яку отримувала Земля. На ці процеси впливали коливання параметрів земної орбіти, відомі як цикли Міланковича.

У наступні тисячоліття клімат поступово почав охолоджуватися. Однак льодовиковий покрив не відразу відреагував на зміну температури.

Попри похолодання, льодовик продовжував скорочуватися. Його поверхня опустилася настільки низько, що умови для подальшого накопичення льоду залишалися несприятливими.

Через це розміри льодовика певний час не відповідали загальній тенденції зміни клімату. Навіть за поступового похолодання він продовжував втрачати масу.

Приблизно 3600 років тому льодова шапка Барнса була меншою, ніж сьогодні. Проте близько 2000 років тому ситуація змінилася.

Льодовик знову почав збільшуватися, що дослідники розглядають як початок нового етапу зледеніння. За їхньою гіпотезою, без сучасного глобального потепління цей процес міг би тривати.

Однак із 1960-х років температура почала підвищуватися. Науковці пов'язують припинення відновлення льодовикового покриву з потеплінням, спричиненим діяльністю людини.

Водночас дослідження насамперед стосується історії конкретного льодовикового утворення. Його результати не означають, що вся планета вже перебувала на початку повноцінного льодовикового періоду два тисячоліття тому.

Раніше дослідники також припускали, що похолодання в Північній півкулі могло спричиняти масштабні зміни океанічних процесів. Такі зміни розглядають серед чинників, які могли сприяти виникненню минулих періодів зледеніння Землі.

Читайте ще